Звістка про його смерть хутко облетіла Європу. Вже за три роки Тома Бекет був канонізований, а місце його поховання стало одним із найчастіше відвідуваних паломницьких цілей.
Їх було четверо, всі — високородні, найближче оточення короля Англії, Генріха ІІ. Увійшли до храму під час Вечірні і з вигуками «Смерть зраднику!» зарубали архієпископа Кентерберійського.
Поранили також його секретаря, який силкувався оборонити свого настоятеля. Донині (а від 1170 року таки минуло вже трохи часу) невідомо, наскільки за цим усім стояв сам король, а наскільки то була їхня власна воля. Зрештою, в ті часи, щоб назвати зрадником церковного достойника, треба було мати для цього підстави. А чи мали їх убивці Томаса Бекета?
Розумний хлопець із нормандської сім’ї
Батьки майбутнього мученика походили з Нормандії. Це була купецька родина, яка в Лондоні шукала кращого життя. Достаток їхній дозволив їм дати синові добру освіту. Треба додати, що Томас успадкував батьківське вміння до торгівлі й переговорів, меткий розум і чималі амбіції, — що, безсумнівно, полегшило йому кар’єру.
Зберігся опис того, як він у ті роки виглядав. Це був худий темноволосий хлопець, риси його обличчя запам’ятовувалися, а найбільше на ньому вирізнявся довгий прямий ніс. Розмова з цим юнаком була завжди приємною, хоч він трошки заїкався. Однак у відповідях був завжди точним, а найскладніші питання вмів викласти зрозумілою мовою.
Згадану столичну кар’єру Томас Бекет розпочав у підприємстві свого батька, і завдяки його контактам потрапив до двору Примаса Англії, Теобальда. Той швидко розпізнав потенціал молодого лондонця і, перевіривши його здібності у кількох справах, що вимагали чималих дипломатичних умінь, вирішив вислати його, щоб навчався на юриста, до Болоньї та Оксера, а потім сам висвятив на диякона і надав Бекетові кілька значущих функцій у Церкві. Зокрема, майбутній святий став архідияконом Кентерберійським.
Друг короля
Дуже швидко — всього за рік після повернення з навчання — Томас Бекет став також лордом-канцлером молодого короля Генріха. Він був старший за правителя Англії на 12 років, однак вони і думали, і діяли, а передусім і розважалися однаково (тільки Бекет, як людина духовного сану, не мав коханок). Вони захоплювалися блискучим життям, розуміли потребу створення сильної монархії, навіть за ціну обкладання податками церковного кліру. Зрештою, Томас у цьому питанні був невблаганний, і саме його король висилав на такі місії.
Вони були близькими друзями; тож немає нічого дивного, що по смерті Теобальда король визнав, що Томас Бекет буде найвідповіднішим кандидатом на посаду архієпископа Кентерберійського. Той, однак, не поділяв ентузіазму свого друга-володаря, і говорив йому про це цілком ясно. За всієї своєї любові до пишного, розкішного життя, за всієї своєї політичної проникливості й державницької непоступливості, у питаннях християнства Бекет був цілком однозначним у своїх виборах і дотриманні моральних принципів. Якщо він уже до чогось брався, то виконував прийняті зобов’язання всім собою, повністю і до кінця.
Знаючи політичні плани Генріха ІІ, зокрема щодо Церкви, він не мав ілюзій, що як тільки буде висвячений на архієпископа, то вони з королем-другом опиняться по різні сторони барикад. І так насправді сталося в 1661 році.
Святий Тома
Новий Примас Англії насамперед зайнявся своїм власним життям, зробивши його посилено аскетичним. До духовних практик, що вимагалися від нього як архієпископа Кентерберійського, він додав собі бичування, носіння волосяниці, суворіші пости. Також він цілком однозначно противився спробам підпорядкувати церковні структури світській владі. Суперечка точилася головно щодо автономії церковних судів і того, хто має судити священників, які порушили закон.
Томас Бекет, який у своєму спротиві мусив виступити проти думки короля і двору, спочатку втік до Франції. Коли й там, по шести роках вигнання, інтриги Генріха ІІ до нього добралися, він — за заступництвом короля Франції — виторгував собі повернення в Англію. На рідну землю Бекет ступив 1 грудня 1170 року. Однак ласка сильних на кульгавому коні їздить, каже приказка, — а особливо коли підданий не має наміру змінювати свою позицію. І менше ніж за місяць, 29 грудня, архієпископа Бекета вбили.
Звістка про його смерть облетіла всю Європу. Всього через три роки Бекет був канонізований, а його гріб став одним із найбільш відвідуваних паломницьких місць. Безсумнівно, на славетність цієї точки на мапі впливала значна кількість чудес, які діялися за заступництвом мученика, який захищав Церкву та віру.
Санктуарій св. Томи Бекета був знищений 1538 року, за часів Генріха VIII.
Переклад CREDO за: Ельжбета Вятер, Aleteia
фінансово.
Щиро дякуємо!
