Думки про ситуацію в світі, що стоїть над прірвою; дипломатичні зусилля Святого Престолу щодо України; мрія про Церкву, майбутні подорожі, виклики штучного інтелекту. Про ці та інші теми Папа Франциск говорив у інтерв’ю для часопису «La Stampa».
«Я ніколи не втомлюся повторювати свій заклик, адресований, зокрема, тим, хто несе політичну відповідальність: негайно зупиніть бомби і ракети, покладіть край ворожості. Повсюди. Війна — це завжди і тільки поразка. Для всіх. Єдині, хто виграють, — це виробники зброї та торговці зброєю. Глобальне припинення вогню є невідкладною потребою: ми не усвідомлюємо або робимо вигляд, ніби не бачимо, що стоїмо на краю прірви». Цим ствердженням Папа Франциск розпочинає розмову з Доменіко Аґассо, журналістом італійського часопису «La Stampa», повідомляє Vatican News.
Відповідаючи в цьому контексті на запитання про те, чи буває «справедлива війна», Святіший Отець підкреслив, що треба бути обережними зі словами. «Якщо злодії вдираються до твого дому, щоб пограбувати, і нападають на тебе, ти захищаєшся. Але я не люблю називати цю реакцію “справедливою війною”, тому що цим визначенням можна маніпулювати». Франциск підкреслив, що законно захищатися — це справедливо; але краще говорити про законну самооборону, «щоб уникнути виправдання війн, які завжди є помилкою».
Розв’язання для Святої Землі — дві держави
На запитання, як він бачить ситуацію між Палестиною та Ізраїлем, Папа нагадав про існування угоди з Осло, яка говорить про вирішення у формі двох держав. «Доки це порозуміння не буде впроваджене в життя, мир залишатиметься далеким», — переконаний Папа. Найбільше він у цей момент боїться «воєнної ескалації».
«Але водночас я плекаю певну надію, бо зараз відбуваються конфіденційні зустрічі, щоби спробувати досягти домовленості. Перемир’я вже було би хорошим результатом», — додає Святіший Отець, згадуючи про посередницькі зусилля кардинала П’єрбаттісти Піццабалли. «Християни і жителі Гази — я не маю на увазі ХАМАС — мають право на мир», — наголосив Франциск. Також «пріоритетом залишається звільнення ізраїльських заручників».
Дипломатичні зусилля Святого Престолу щодо України
«А як просувається ватиканська дипломатія в тому, що стосується війни в Україні?» — запитав журналіст.
Папа сказав, що «доручив цю складну і делікатну місію кардиналові Маттео Дзуппі», який, за його словами, старається створити передумови, щоб будувати атмосферу примирення. «Святий Престол докладає зусиль для посередництва в обміні полоненими та поверненні українських цивільних», — сказав Папа. Окремо він наголосив на співпраці з уповноваженою в справах прав дітей, яку Ватикан веде для повернення українських дітей, примусово вивезених у росію, що дало «деякі результати».
Мир — Божий дар
«Діалог. Діалог. Діалог. А потім — шукання духу людської солідарності й братерства. Ми не можемо більше сіяти смерть серед братів і сестер! Це не має сенсу!» — сказав Франциск у відповідь на запитання про опори миру.
Щодо своїх постійних закликів до молитви він пояснив, що «молитва не є абстрактною», вона має значення, оскільки «приготовляє шлях до примирення, стукає до дверей Божого серця, щоби Він просвічував та провадив людей до миру».
«Мир — це дар, який Бог може дати нам навіть тоді, коли здається, що війна невблаганно переважає. Ось чому я за кожної нагоди наполягаю: потрібно молитися за мир», — підкреслив Папа.
Церква — дім для всіх
Під час розмови журналіст згадав, як під час Світових днів молоді в Лісабоні Франциск наголошував, що у Церкві є місце для «всіх, всіх». Святіший Отець зауважив, що Христос запрошує всіх, і на цю тему навіть є притча про бенкет, на який запрошено всіх. Звісно, трапляється, що може увійти хтось «невідповідний»; але «тоді Бог цим займатиметься, покаже шлях».
«Євангеліє призначене для того, щоб освячувати всіх. Звісно, якщо є добра воля. І потрібно давати точні настанови щодо християнського життя. Але всі ми грішні: навіщо ж складати список грішників, які можуть увійти в Церкву, і список грішників, які не можуть перебувати в Церкві? Це не по‑євангельському», — підкреслив Папа, згадуючи зокрема дискусії щодо нещодавнього документа про благословення.
Журналіст згадав: у нещодавньому інтерв’ю Франциск говорив про «ціну самотності», яку доводиться платити після таких рішень, і запитав, як він це переживає. Папа висловив думку, що ті, хто протестує проти цього документа, належать до «дрібних ідеологічних груп». Натомість випадок африканців особливий, оскільки йдеться про культурний аспект: «для них гомосексуалізм є чимсь недобрим». «Але загалом я вірю, що поступово всі погодяться з духом декларації “Fiducia supplicans” Дикастерію віровчення: вона має намір включати, а не розділяти. Вона заохочує прийняти людей, а потім ввірити їх і себе Богові», — зазначив Франциск.
А щодо самотності зауважив, що «вона мінлива, як весна». «Коли я почуваюсь самотнім — насамперед молюся. А коли відчуваю навколо себе напруження — спокійно намагаюся налагоджувати діалоги і конфронтацію. Але завжди рухаюся вперед, день за днем», — сказав папа Франциск, зазначаючи, що не має побоювань щодо схизми. Бо «групки схизматичного забарвлення» у Церкві були завжди.
Бог і робототехніка
У подальшому розмова торкнулася теми штучного інтелекту. Ділячись думками про сподівання і тривоги, пов’язані з цим, Папа підкреслив, що «будь-які науково-технічні інновації повинні мати людський характер і дозволяти людині залишатися повністю людиною». Тож штучний інтелект є «прекрасним кроком уперед», який може допомогти розв’язати чимало проблем; але без етики може також завдати чимало лиха.
«Мета повинна полягати в тому, щоби штучний інтелект завжди перебував у гармонії з гідністю людини. Якщо такої гармонії не буде, це стане самогубством», — сказав він.
«Чи знайдеться місце для Бога серед роботів?» — запитував журналіст, на що Святіший Отець відповів: «Бог завжди є. Він робить усе необхідне. Він завжди поруч із нами, готовий допомогти нам, навіть коли ми цього не усвідомлюємо. Навіть коли ми Його не шукаємо. Навіть коли ми Його не хочемо. І якщо Він бачить, що буревії нестримні, то дає про себе знати. Своїми способами, які перевершують все і всіх».
Подорожі та зустрічі
Далі пролунали кілька запитань про стан здоров’я та найближчі плани. Папа ствердив, що почувається добре і не дратується, коли «після кожного нападу кашлю» його запитують про відставку. «Ні; тому що зречення — це можливість для кожного Папи. Але зараз я про це не думаю. Це мене не турбує. Якщо (і коли) я більше не матиму більше сил, то почну про це думати. І молитися про це», — сказав Франциск. Зараз плануються подорожі в Бельгію, а в серпні — до Східного Тимору, Папуа Нової Гвінеї та Індонезії. Є також гіпотетичні плани відвідати Аргентину, але праця в цьому напрямку ще не ведеться. В Італії у планах на 2014 рік — Верона в травні, Трієсте в липні.
Журналіст запитав, чи Святіший Отець не ображається на новообраного Президента Аргентини, який цими місяцями гостро висловлювався на його адресу. «Ні. Сказане під час виборчої кампанії — приходить і відходить», — відповів Франциск. Він згадав заплановану зустріч після канонізації аргентинської святої, що відбудеться 11 лютого й на яку планує приїхати Глава Держави. «І я готовий розпочати діалог — слово і слухання — з ним. Як і з усіма».
Вчитися від дітей
На запитання, чому він вирішив встановити Всесвітній день дітей, Франциск відповів: «Бо його бракувало». Вступним досвідом до цього стала зустріч дітей, яка в листопаді минулого року відбулася у Ватикані.
«Його мета [Всесвітнього дня дітей] — спонукати до роздумів і дій, щоб відповісти на запитання: “Який світ ми хочемо залишити дітям, що підростають? Із якими перспективами?” Якщо прислухатися і спостерігати за ними, то діти є вчителями життя для нас, дорослих і літніх людей, бо вони чисті, справжні і спонтанні. Будь-яка їхня поведінка, навіть найскладніша і, здавалося б, незрозуміла, — це нам наука. Якщо дбатимемо про їхнє добро, то зробимо добро для себе. І для всього людства», — переконаний Папа.
Церква, що виходить на периферію
Наприкінці розмови журналіст запитував про те, якою є мрія Святішого Отця про Церкву прийдешнього. Він відповів словами Догматичної конституції Другого Ватиканського Собору про Боже слово: «Dei Verbum religiose audiens et fidenter proclamans» — тобто такою, що побожно слухає Боже слово та зі стійкою довірою проголошує його.
«Я мрію про Церкву, яка вміє бути близькою до людей у конкретності, тонкощах та суворості повсякденного життя», — сказав Франциск. Він «постійно думає» про те, що говорив під час загальних зібрань кардиналів перед конклавом: що «Церква покликана вийти із себе і прямувати на периферію — не лише географічну, але й екзистенційну: на периферію таємниці гріха, болю, несправедливості, невігластва і відсутності віри; на периферію мислення; на периферію всіх форм страждання».
Згадуючи про ці дні, Святіший Отець розповів, що його слова викликали оплески, але він ще тоді не збагнув, що ця промова стала його «вироком». Лише під час обіду 13 березня, перед вирішальним голосуванням, він почав про щось здогадуватися, коли йому поставили кілька «підозрілих» запитань. «А коли мене обрали, я мав вражаюче відчуття миру всередині», — сказав Франциск.
На запитання про те, як він почувається сьогодні, відповів: «Я почуваюся парафіяльним священиком. Дуже великої парафії, планетарної, звісно; але мені подобається зберігати дух парафіяльного священника. І перебувати серед людей. Де я завжди знаходжу Бога».
фінансово.
Щиро дякуємо!
