Інтерв’ю

Нунцій святкував Великдень у Запоріжжі. «Темрява вігілії унаочнює тьму війни, в якій є тільки одне світло: Ісус»

01 Квітня 2024, 15:56 1855

В інтерв’ю для Vatican News Апостольський нунцій в Україні архієпископ Вісвальдас Кульбокас ділиться думками про те, чому він вирішив відсвяткувати цьогорічний Великдень у Запоріжжі.

Апостольський нунцій розповідає про свої враження від молитви з місцевими католиками, а також коментує заклик Папи Франциска до загального обміну полоненими, який той зробив у цьогорічному посланні «Urbi et Orbi».

Проголошення Христового Воскресіння має дуже важливий сенс, особливо на теренах, де триває війна, бо життя раніше чи пізніше закінчиться — чи через війну, чи не через війну; але залишається оте світло, яке ніхто не може згасити, яке ніхто неспроможний в нас забрати. Цією впевненістю, основою, а також нашою надією є Ісус, бо іншої надії насправді немає. На цьому наголошує Апостольський нунцій в Україні архієпископ Вісвальдас Кульбокас у великодньому інтерв’ю для ватиканських медіа. Відсвяткувавши наприкінці минулого року Різдво з католиками прифронтового Харкова, на цей Великдень він прибув до Запоріжжя, також розташованого за кількадесят кілометрів від лінії бойового зіткнення.

— Ваше Преосвященство, Ви відсвяткували Різдво з католицькою спільнотою Харкова — одного з міст, що найбільше потерпають від російських обстрілів. Тепер, на Великдень, Ви прибули до Запоріжжя — іншого міста, що зазнає щоденних бомбардувань. Це збіг чи свідоме рішення святкувати найважливіші свята з тими, чиє життя під постійною загрозою?

— Так, це моє рішення, рішення, яке є важливим насамперед для мене самого, бо під час таких великих свят, як Різдво чи Великдень, я справді прагну молитися насамперед із людьми, які сприймають молитву з жагою, з поривом духу, я би сказав — абсолютним, бо вони не мають іншого вибору, ніхто їх не врятує, настільки сильним є терор війни. Я знаю також, що і для католиків цих теренів, наближених до фронту, важливо, щоб хтось був із ними. Також і тому, що до Запоріжжя, до Херсона, також і до Харкова прибуває менше гуманітарної допомоги. Тут, наприклад, дуже активними є католицькі організації, які мають, серед іншого, підтримку від того ж Святішого Отця через його Розподілювача милостині кардинала Краєвського. Таким чином, для мене це також спосіб, щоб особисто побачити, як надходить і як розподіляється ця допомога. Я також мав змогу побачити, скільки людей потребують допомоги в такому місті, як Запоріжжя, і я бачив очі людей, які отримують шматок хліба і щось до хліба: вони справді вдячні, бо не мають нічого. Й оскільки чимало з них втратили роботу — бо заводи через війну не працюють, — то кількість людей, які потребують допомоги, зростає. Тому це важливо для мене; але думаю, що це ще важливіше для католиків, які тут живуть.

 

 

— Як пройшли великодні богослужіння? З ким Ви зустрічалися, яка атмосфера панує в Запоріжжі, зокрема, між католиками?

— Я зустрічався також і з греко-католицькою громадою, але коротко, бо для них Великдень прийде трохи пізніше, в травні. Тому більше молитовних моментів було присвячено римо-католикам, і це були дуже насичені богослужіння, дуже зосереджені, саме тому, що не існує іншої підтримки, на яку можна спертися. А тому для них Пасха стає ще важливішою, якщо порівнювати з теренами, де панує мир, бо під час війни великою загрозою є піддатися відчаю, зламатися психологічно, бо жорстокості й труднощів чимало. Зустрічається навіть і нерозуміння. Наприклад, я зустрівся з волонтерами, що прибули з різних частин світу, й вони кажуть, що у них на батьківщині розуміння іноді не є правильним, воно обумовлене пропагандою. А прибувши сюди, вони зустрічають іншу дійсність, набагато зворушливішу, набагато конкретнішу, й пізніше мають бажання повернутися в Україну, бо бачать, що політична пропаганда часом забуває ці потреби, зосереджуючись на непомітних дрібних речах, а цих найважливіших не помічає. Тому я дуже задоволений тим, як ми помолилися разом: у спосіб, який показує, що ми насправді прагнемо, щоб Господь був нашим світлом, щоби Він в усьому був нашим Воскресінням, щоби Він був нашим миром.

— Хотіла би запитати, чи якийсь елемент великодніх богослужінь Вам здався найбільш відповідним до ситуації, в якій там живуть люди?

— Для мене особисто найбільш зворушливим моментом був початок Пасхального чування, адже це богослужіння розпочинається при вимкненому світлі. Ця темрява справді символізує війну, й залишається єдине світло — пасхальна свічка, Ісус, який сяє серед темряви. Цей момент був для мене глибоко зворушливим, бо він унаочнює, що війну вигадали люди, які наважуються, придумують різні причини, щоб нападати на інших, не питаючи Господа, який є Творцем. Проте світло Христове залишається запаленим між нами.

— Не минає дня, щоб не відбувалися обстріли українських міст і сіл, що призводить і до загибелі людей, і до знищення інфраструктури. Вже не кажучи про втрати на фронті. Над країною тяжіє смерть. Який сенс у такій ситуації мають слова: «Христос воскрес»?

— Ці слова про воскресіння Ісуса мають дуже важливий сенс, я би сказав, що важливіший, ніж на мирних теренах, бо життя раніше чи пізніше закінчиться: як через війну, так і не через війну. Але, також і серед війни, залишається оте світло, якого ніхто не може згасити, яке ніхто неспроможний забрати в нас. Отож, саме Ісус є цією нашою впевненістю, основою, також і нашою надією, бо іншої надії фактично немає. Отож, йдеться про фундаментальний сенс, який розумієш дуже чітко на землях, де триває війна, як ця. Наприклад, недалеко від римо-католицького собору в Запоріжжі похований один мій знайомий: адвокат Денис Тарасов, який свого часу був членом технічного комітету ініціативи Святішого Отця «Папа для України». Таким чином, ще перед [ред. повномасштабним] російським нападом він займався гуманітарними питаннями; а далі війна змусила його захищати свою країну, й він віддав життя. Отож, раніше я був з ним знайомий, тепер був на його могилі… І так із багатьма людьми. Але також і тоді, коли люди несправедливо втрачають життя, в такий агресивний спосіб, залишається воскресіння. Отож, саме в час війни сенс, основа є ще глибшою.

 

 

— У своєму посланні «Urbi et Orbi» Папа Франциск звернувся з закликом до загального обміну полоненими між росією та Україною, всіх на всіх. Ви особисто докладаєте багато зусиль до справи обміну полоненими. На Вашу думку, яке значення може мати цей заклик Папи?

— Ми слухали цей заклик Святішого Отця — не скажу, що з великим почуттям задоволення, бо задоволення буде, якщо він принесе результат, але — з великою увагою, насправді в духовній єдності, бо для мене бути тут, у Запоріжжі, означає також бути там, де ми є ближчими до долі багатьох полонених. І коли Папа звертається із закликом, щоб відбувся загальний обмін полоненими, — це не просто слова, а заклик, який стосується багатьох життів, тисяч людей, які не мають можливості відсвяткувати Великдень, включаючи й двох греко-католицьких священників, які були вивезені з Бердянська, що розташований не так уже й далеко від Запоріжжя. Тож тут мої думки ще більше з ними, ще більше присвячені їм: ці двоє священників не мають навіть можливості святкувати Пасху. Тому це справді заклик великого гуманітарного характеру, з яким Папа звертається до всіх, віруючих і невіруючих; це також заклик молитися, щоб Господь відкрив серця тих, на кому лежить політична відповідальність, щоби справді провести цей обмін полоненими. Я б додав тут також слова, які Святіший Отець запропонував на Хресну Дорогу у Велику П’ятницю. Він зауважує, що, перебуваючи далеко від тих земель, де триває війна, іноді впадаєш у небезпеку втратити здатність плакати разом з Ісусом, у небезпеку роздумувати про війну тільки здалеку. Й цей заклик, який Святіший Отець висловив у день Пасхи, — це спосіб бути близькими, по‑справжньому й конкретно цікавитися тими, хто найбільше страждає. Саме вони страждають найбільше: полонені, поранені, ті, хто втрачає життя у цій жахливій війні.

— Ваше Преосвященство, Ви казали, що для Вас Пасха була би ще більшою, якби Ви мали змогу відвідати полонених. Що Ви мали на увазі?

— Звісно, моїм найбільшим бажанням залишається можливість особисто відвідати полонених, тих, кого я не можу відвідати. Тут, в Україні, мені це вдається, я фактично мав змогу відвідати російських полонених, яких тут утримують. Натомість я знаю, що мій колега в росії не може відвідати українських полонених, і ніхто з представників Церкви не може їх відвідати, також і греко-католицьких священників. Це для мене дуже важкий тягар: знати, що люди перебувають у таких складних умовах, пам’ятаючи також про Ісусову заповідь — відвідай твого брата, що перебуває у в’язниці, — яку просто неможливо виконати. Крім того, в яких умовах вони перебувають? Численні колишні полонені після обміну мені розповідали, що найважче — це втратити уповання, втратити надію, віру. Я знаю, що для них віра — це майже єдине, що залишилося; й хотілось би просто доторкнутися до цієї віри, підтримати, бо в іншому разі їхні страждання залишаються жахливими, а можливості їх відвідати немає.

 

Інші статті за темами

МІСЦЕ

Запоріжжя
← Натисни «Подобається», аби читати CREDO в Facebook

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

Ми працюємо завдяки вашій підтримці
Шановні читачі, CREDO — некомерційна структура, що живе на пожертви добродіїв. Ваші гроші йдуть на оплату сервера, технічне обслуговування, роботу веб-майстра та гонорари фахівців.

Наші реквізити:

monobank: 5375 4141 1230 7557

Інші способи підтримати CREDO: (Натиснути на цей напис)

Підтримайте фінансово. Щиро дякуємо!
Напишіть новину на CREDO
Якщо ви маєте що розказати, але початківець у журналістиці, і хочете, щоб про цікаву подію, очевидцем якої ви стали, дізналося якнайбільше людей, можете спробувати свої сили у написанні новин та створенні фоторепортажів на CREDO.

Поля відмічені * обов'язкові для заповнення.

[recaptcha]

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам:

The Coolest compilation of onlyfans porn tapes on PornSOK.com z-lib books