Vatican News пропонує короткий огляд життєписів нових святих, яких Папа Лев XIV канонізував під час Святої Меси на площі св.Петра у Ватикані.
«На честь Пресвятої Трійці, для піднесення католицької віри та зміцнення християнського життя, владою нашого Господа Ісуса Христа, святих апостолів Петра і Павла та нашою владою, після тривалих роздумів, неодноразового призивання Божої допомоги та вислухавши думку багатьох наших братів у єпископстві, проголошуємо і визнаємо святими блаженних мучеників Ігнатія Малояна і Пітера То Рота, а також блаженних Вінченцу Марію Полоні, Марію Кармен Ренділес Мартінес, Марію Тронкатті, Хосе Грегоріо Ернандеса Сіснероса і Бартоло Лонґо, і вносимо їх до Книги Святих, постановляючи, щоб вони в усій Церкві були побожно вшановувані серед святих». Цю формулу урочисто проголосив Папа Лев XIV на початку Євхаристійного богослужіння, яке у неділю 19 жовтня 2025 року очолив на площі св.Петра. Канонізація збіглася з 99‑м Всесвітнім місійним днем.
Священномученик Ігнатій Чукралла Малоян
Священномученик Ігнатій Чукралла Малоян, архієпископ Мардінський (Туреччина) Вірменської Католицької Церкви, пролив свою кров за Христа 11 червня 1915 року. Він народився в Мардіні 15 квітня 1869 року. Завершивши приготування до священства в Патріаршому священницькому інституті в Бзумарі, Ліван, що діє при осідку патріарха, 1896 року прийняв свячення. Після періоду душпастирювання в Єгипті був призначений архієпископом у своєму рідному місті та 22 жовтня 1911 року прийняв рукоположення. Як архіпастир, дбав про духовне й душпастирське приготування своїх священників, присвячував час відвідуванню вірних, відновив діяльність шкіл та реставрував храми.
Під приводом фальшивого звинувачення у зберіганні зброї 3 червня 1915 року архієпископа Ігнатія разом із сотнями інших чоловіків кинули до в’язниці і катували. На пряму вимогу стати мусульманином, щоб бути звільненим, він відповів категоричною відмовою. Приведений до місця, де мала відбутися страта, зміг востаннє попрощатися зі своїми вірними: пастир закликав їх бути готовими віддати життя за Христа і, взявши трохи хліба, який йому вдалося знайти, освятив його і роздав усім як передсмертне Святе Причастя. На останню вимогу відступити від віри священномученик промовив: «Я вважаю пролиття моєї крові за віру найсолодшим бажанням мого серця, бо досконало знаю, що якщо мене катуватимуть за любов до Того, хто помер за мене, — опинюся серед тих, хто матиме радість і блаженство, і я отримаю можливість побачити свого Господа і Бога там, угорі».
Святий Йоан Павло ІІ проголосив священномученика Ігнатія Малояна блаженним 7 жовтня 2001 року.
Мученик і захисник подружжя Пітер То Рот
Пітер То Рот жив на острові Нова Британія в Папуа-Новій Гвінеї. Він народився 1912 року в торговому селищі Ракунай. Коли йому сповнилося 18, Пітер вступив до коледжу св.Павла в Таліліґапі, заснованого для підготовки катехитів. На початку 1933 року став катехитом у Ракунаї. 11 листопада 1936 року одружився з Полою Іа Варпіт: у їхньому подружжі народилося троє дітей.
У січні 1942 року японська армія окупувала острів, європейських місіонерів інтернували, і Пітер залишився один керувати місією. Окупанти, які спочатку були більш терпимими, посилили свою опозицію щодо християн і в березні 1944 року заборонили здійснювати будь-яку релігійну діяльність. Тоді Пітер облаштував підземний сховок і далі збирав людей на молитву та деякі таїнства. Він добре усвідомлював ризики, на які наражався, тим більше, що знав про інших людей, яких за те саме заарештували і вбили. Щоб заручитися підтримкою сільських старшин і місцевого населення, японці легалізували багатоженство, якому католицькі місіонери постійно протистояли протягом попередніх десятиліть.
За позицію на захист єдиного і нерозривного подружжя катехита з Ракунаї оголосили ворогом. Навесні 1945 року його заарештували і засудили до двох місяців ув’язнення. Своїй сестрі, яка прийшла його відвідати, він сказав: «Не плач. Я тут заради доброї справи. Я дуже щасливий, бо я тут за свою віру». Коли термін ув’язнення добігав кінця, в липні 1945 року його вбили смертельною ін’єкцією.
Його беатифікація, яку очолив святий Йоан Павло ІІ, відбулася в Порт-Морсбі, столиці Папуа-Нової Гвінеї, 17 січня 1995 року.
Преподобна Вінченца Марія Полоні, засновниця Сестер Милосердя
Вінченца Марія Полоні належить до числа засновників і святих, якими характеризувалася Веронська Церква XIX століття. Вона народилась у Вероні 26 січня 1802 року; в миру її ім’я було Луїджа. Ще підлітком вона довірилася духовному керівництву блаженного Карло Стееба (1773-1865). До 38 років жила в родині, з великою відданістю допомагаючи батькові в його крамниці та аптеці. Вона добровільно доглядала хворих на хронічні захворювання в «Pio Ricovero» — благодійній установі міста, а також інших хворих на дому.
У 1840 році, коли Луїджу Полоні й трьох її подруг прийняли на роботу в притулок «Pio Ricovero» як медсестер і вони стали жити спільнотою в двох сусідніх кімнатах жіночого лазарету, почалася історія Сестер Милосердя. Згідно з наміром засновниці та її духовного наставника, серйозна релігійна формація мала допомогти навчитися розпізнавати, любити Ісуса Христа і служити Йому в бідних і хворих.
Від 1846 року Полоні керувала притулком, а наступного року стала також кураторкою школи для жінок і дівчат, приєднаної до інституту. Господь благословив працю Луїджи Полоні новими покликаннями. Вона та ще 12 жінок склали чернечі обіти 10 вересня 1848 року: відтоді її ім’я стало Вінченца Марія.
Вона супроводжувала заснування перших трьох нових домів і казала своїм посестрам: «Ми повинні бути святими, як того хоче Господь, котрий зі своєї доброти покликав нас до стану досконалості в служінні бідним, які є нашими панами». Виразка на грудях виявилася симптомом хвороби, яка привела її до смерті 11 листопада 1855 року.
Проголошена блаженною 21 вересня 2008 року за понтифікату Папи Бенедикта XVI.
Преподобна Кармен Ренділес Мартінес, засновниця Слугинь Ісуса
Марія Кармен Ренділес Мартінес народилася 11 серпня 1903 року в Каракасі, Венесуела. Після смерті батька і молодшого брата вона допомагала матері виховувати молодших дітей, швидко розвинувши в собі сильне почуття материнства і опікунства.
Марія Кармен прагнула стати на шлях богопосвяченого життя, але через інвалідність, із якою вона народилася — в неї не було лівої руки, — отримала кілька відмов. 1927 року вступила до Згромадження Слуг Ісуса від Пресвятих Таїнств, що постало у Франції за 70 років перед тим. Марія Кармен прийняла харизму цієї чернечої родини, дедалі глибше переживаючи любов до Євхаристії та служіння священникам. Коли згромадження вирішило змінити статус на світський інститут — сестри з Венесуели та Колумбії, бажаючи залишитися черницями, попросили дозволу заснувати нове згромадження.
Визнані Священною Конгрегацією у справах чернецтва в 1965 році, Слугині Ісуса 1985 року стали згромадженням папського права. Від самого початку — спершу тимчасово, а потім після виборів 1969 року, сестра Марія Кармен обіймала посаду Генеральної настоятельки нової чернечої родини. Сестри працювали в парафіях і семінаріях, займалися катехизацією, освітою, опікою над найбіднішими; шили одяг і ризи для священників.
1974 року мати-настоятелька потрапила в автомобільну аварію. Одужуючи, казала: «Це ще одна невеличка скалка Христового хреста, і я ношу її з ентузіазмом і радістю». Вона й надалі трудилася для своїх сестер, відвідуючи будинки Згромадження, пересуваючись на милицях і в колісному кріслі, а свій земний шлях завершила 9 травня 1977 року.
Беатифікація відбулася 16 червня 2018 року за понтифікату Папи Франциска.
Преподобна Марія Тронкатті, місіонерка й промоторка примирення
Марія Тронкатті, італійка походженням, вступила до Згромадження Дочок Марії Помічниці Християн і була місіонеркою в Еквадорі. Вона народилася в Кортено-Ґольджі 16 лютого 1883 року. З дитинства захоплювалася салезіянськими місіями, оскільки вчителька початкової школи давала їй читати журнал «Bollettino salesiano». Початковий чернечий вишкіл пройшла в материнському домі в Ніцці-Монферрато і 19 вересня 1914 року склала вічні обіти.
Навесні 1922 року сестрі Марії повідомили, що її місією буде Еквадор. Прибувши до Чунчі, вона облаштувала невелику амбулаторію. Через три роки вирушила до амазонських джунглів: до Макаса, Севільї Дон Боско та Сукуа. Вона була медсестрою і катехиткою, порадницею для молоді й дорослих, а для всіх — матір’ю. Сестра Марія дуже страждала через конфлікт між колоністами і шуарами: місія в Макасі в 1938 році згоріла, в 1969 році вогнем була знищена місія в Сукуа. У таких ситуаціях сестра Марія повторювала: «Виконуймо добре Божу волю! Він допустив це, Він нам допоможе».
Вона допомагала населенню під час частих епідемій віспи та кору. 1954 року в Сукуа почала в нових приміщеннях працювати лікарня, директоркою якої стала сестра Марія. Вона захищала права мешканців цих земель і організовувала просвітницькі заходи, такі як курси підготовки медсестер і навчання дівчат. Серед труднощів і випробувань її підтримувала велика віра: «Погляд на Розп’ятого дає мені життєву силу і наснагу для роботи». 25 серпня 1969 року, коли вона вирушала на духовні вправи, невеликий літак, щойно злетівши з аеропорту Сукуа, розбився неподалік від злітної смуги. Сестру Марію привезли до місії вже мертвою. Її життя, пожертвуване за примирення між шуарами і колоністами, завершилося.
Її проголосили блаженною 24 листопада 2012 року, в останній рік понтифікату папи Бенедикта XVI.
Хосе Ґреґоріо Ернандес Сіснерос, лікар убогих
Хосе Ґреґоріо Ернандес Сіснерос відомий у своїй рідній Венесуелі як «лікар убогих». Він народився в Існоту 26 жовтня 1864 року. За порадою батька вступив на медичний факультет Каракаського університету, де 1888 року успішно захистив дипломну роботу. Наступного року влада країни обрала його для вдосконалення своїх знань у Парижі.
Повернувшись до Венесуели, Сіснерос заснував кафедри гістології, фізіології та бактеріології, розпочавши таким чином свою університетську кар’єру у віці 27 років. Він присвятив себе викладанню, часто запрошуючи додому студентів, які мали найбільші труднощі. Він заснував Колегію лікарів Венесуели і був одним із засновників Національної академії медицини.
З наміром посвятитись Богу, в 1908 році він провів деякий час у Картезіанському монастирі у Фарнеті в Італії, а кілька років по тому – у Латиноамериканській колегії в Римі. Обидва рази слабке здоров’я змусило його повернутися до Каракаса. Сіснерос продовжив дослідження в галузі ембріології та гістології; за роки кар’єри став автором низки праць із різних аспектів медицини.
Був мовчазним, розважливим і сповненим милосердя. Безкоштовно допомагав бідним, приносячи їм ліки та гроші, яких вони потребували. Закликав довіряти Богові та приступати до таїнств, особливо до Євхаристії. Під час епідемії іспанського грипу, яка спустошила Каракас у 1918 році, працював як лікар і апостол милосердя. Він саме купив ліки для хворої дитини, коли 29 червня 1919 року його збила машина. Хосе Ґреґоріо Ернандес Сіснерос помер, призиваючи Пресвяту Діву. Кілька місяців перед тим він сказав одному зі своїх друзів: «Я відкрию тобі таємницю: я пожертвував своє життя Богові за мир у світі!» Був беатифікований 30 квітня 2021 року за понтифікату Папи Франциска.
Бартоло Лонґо, апостол Розарію
Ім’я Бартоло Лонґо пов’язане з комплексом Марійної побожності та благодійних ініціатив всесвітньо відомого санктуарію в Помпеях, що на півдні Італії. Народившись у Латіано 10 лютого 1841 року, він розпочав юридичну освіту в Лечче, яку завершив в Університеті Неаполя, ставши адвокатом.
Після періоду віддалення від віри, в 1865 році Бартоло навернувся від практик спіритизму, зайнявся просуванням добрих справ і вступив до домініканського третього Ордену та став ревним прихильником молитви Розарію. Займаючись управлінням майном графині Маріанни Фарнаро, вдови Де Фуско, в жовтні 1872 року він прибув до долини Помпеїв і взяв на себе обов’язки піклуватися про духовні й матеріальні потреби мешканців, які були повністю покинутими.
Одного дня він молився до Пресвятої Діви Марії: «Якщо це правда, що Ти обіцяла… що той, хто поширює Розарій, буде спасенний, — то я буду спасенний, бо я не покину цю землю Помпеїв, не поширивши тут Твій Розарій». Пролунав передвін з нагоди молитви «Ангел Господній» і він побачив у цьому знак, що це буде його місією.
13 листопада 1875 року Бартоло привіз до Помпеїв образ Божої Матері Розарію, а 8 травня 1876 року було закладено перший камінь санктуарію. Він писав книжки про розарієву побожність і редагував видання журналу «Розарій і Нові Помпеї». 1883 року уклав «Благальну молитву до Матері Божої з Помпеїв».
Бартоло Лонґо одружився з графинею Де Фуско, з якою завжди дотримувався подружньої цнотливості. Разом із дружиною заснував у Помпеях жіночий притулок для сиріт (1887) та будинки для прийому синів (1892) і дочок ув’язнених (1922), заснував Згромадження домініканських сестер Дочок Святого Розарію, а 1906 року передав усі володіння Святому Престолу.
Помер 5 жовтня 1926 року, а 26 жовтня 1980 року святий Йоан Павло II зарахував його до лику блаженних.
фінансово.
Щиро дякуємо!
