Нещодавно побачив світ чи не найповніший літургійний пісенник Римо-Католицької Церкви в Україні «Laudate Dominum»
Це вже п’яте доповнене видання. Солідна книга у твердій обкладинці вміщує 1082 пісні, які розбиті по тематичних розділах: літургійні періоди, частини Літургії, свята, тощо. Про новий пісенник та про стан літургійного співу в Україні розповідає укладач пісенника «Laudate Dominum» о. Руслан Кармаліта.
Загальна проблема церковного співу в Україні у тому, що кожен регіон має свої переклади. Чимало пісень мають кілька варіантів тексту. При укладанні пісенника ми старалися вибрати найбільш поширений варіант. Інколи в текстах зустрічаються полонізми чи русизми, але ми їх не виправляли, адже нашою метою було максимально зібрати пісні. Ми хотіли зробити одну збірку, аби вірним не доводилося шукати по десятку маленьких пісенників, а щоб усе було в одному.
Ми не збиралися створювати ще один новий переклад. Я особисто був категорично проти цього, бо й так багато пісенників, і щоразу — нові слова. А потім невідомо, якого перекладу дотримуватись. І це досить болюча проблема. От візьмімо, наприклад, гімн «Тебе, Бога, прославляємо». За кожним з українських перекладів стоїть якийсь авторитет Церкви. Ми дотримуємося перекладу єпископа Станіслава Падевського, бо він прижився у нашій Кам’янець-Подільській дієцезії. Є ще досить непогані київський і луцький переклади; Львів також має свій текст. І щоразу, коли виходить новий пісенник, вважається, що постала краща версія гімну. Але, як показує час, вона не встигає прижитися, як виходить наступна «краща версія», а потім ще одна «краща версія» і так далі…
Наш пісенник призначений насамперед для Літургії. Ми не мали наміру видати якусь молодіжну чи дитячу збірку. Наша мета від початку — зібрати якомога більше саме літургійних пісень.
Церква має проблему: на Літургії використовуються невідповідні пісні. Часто буває важко відрізнити — які пісні літургійні, а які просто мають гарні слова, але не зовсім відповідну мелодію. До того ж ситуація постійно змінюється. Може бути так, що якась мелодія сьогодні нам здається занадто «попсовою», а за декілька років вона стає загальновживаною, до того ж літургійна комісія певного рівня її затверджує…
Наразі не існує списків, аби чітко визначати, яка пісня може використовуватися під час Літургії, а яка — ні. Я не можу точно пояснити, де проходить межа між літургійними і релігійними піснями: це тема суперечок між літургістами і музикантами. Тому вибір пісень залишається на власний розсуд того, хто у парафії відповідає за спів. Інколи органісти роблять не дуже добре, коли на загальну Месу у неділю чи свята співають якісь суто дитячі або суто молодіжні пісні. Також я особисто проти використання під час Літургії примітивних пісеньок, в яких ані тексту, ані мелодії. Не хочу наводити приклади, бо це може вдарити по автору, але такі пісні є.
Окрім мелодії, також важливо звертати увагу на текст. Багато пісень на сучасну музику мають водночас досить серйозні тексти — псалми, фрагменти Святого Письма чи тексти Отців Церкви, наприклад, як пісня о. Олега Сартакова «Дозвольте вбогому». Слова цієї пісні взяті з тексту Апостольського отця св. Ігнатія Антіохійського, і важко сказати, що це не літургійна пісня. Треба дивитися і на мелодію, і на текст.
Недоречно під час Літургії використовувати протестантські пісні. Деякі з них мають гарні слова, а тексти більшості — скоріше ліричні. Їхня тематика нібито біблійна, але насправді не закорінена у Святому Письмі. Це просто гарна поезія на сучасну мелодію. Молоді це імпонує, але це не літургійні піснеспіви. Їх можна виконувати на молебнях Прослави чи на завершення Служби Божої, але аж ніяк не на вхід, Принесення Дарів чи Причастя. У цих трьох співах мають бути використані більш відповідні пісні.
Літургійний репертуар дуже сильно змінюється. Багатьох приваблюють нові пісні, але якщо органіст постійно шукає, що би новенького заспівати — це не зовсім правильний підхід. Пошук новизни, з одного боку, добрий; але може бути небезпечним, бо не завжди все нове — добре, а все старе — погане. Є старі пісні, які мають свою красу, які завжди були, є, і напевно, будуть. Зокрема, це переклади з латини: згадаємо «Боже сокровенний»; а також літургійна класика —григоріанські співи.
" Церква має проблему: на Літургії використовуються невідповідні пісні
Ми маємо у пісеннику також багато оригінальних, українських пісень. Насамперед це колядки. Хоча є багато колядок, спільних із Польщею, але деякі українські версії мають набагато більше строф, аніж польські. І постає питання: хто від кого запозичив? Окрім колядок, маємо українські пісні і в Євхаристійному розділі. Це наприклад «Вірую, Господи, і визнаю» о. Івана Дуцька.
Серед сучасних авторів, окрім згаданого о. Олега Сартакова, можу відзначити Антоніну Плотнікову з Дунаївців та семінаристів Городоцької семінарії. Під час укладання пісенника ми найбільше співпрацювали саме з о. Олегом та Антоніною.
Праця над цим пісенником тривала близько трьох років. Мені допомагала молодь із Бару, Дунаївців, Немирова та інших парафій. Вони порівнювали переклади та обговорювали, який із них кращий. У попередніх виданнях пісенника було прохання до органістів надсилати свої зауваження, тож ми співпрацювали також із ними.
Найбільше труднощів було з колядками. Часом одна колядка могла мати добрий десяток різних варіантів. Існує дуже багато збірок і пісенників із колядками, і всюди різні версії. Навіть збірки, які видавалися з однаковими назвами, мали іноді різні переклади. Ми намагалися взяти найбільш архаїчний варіант.
Ми збільшили кількість розділів і підрозділів порівняно з минулим виданням. Якщо у попередньому пісеннику був просто розділ «Протягом року», то у цьому він має підрозділи, в яких виокремлено пісні до Ісуса-Царя, до Серця Ісусового, Ісусового Імені тощо. Також в останньому виданні значно збільшилася кількість пісень. Ще ми додали розділ «Свята, урочистості та пісні до святих».
Інколи у текстах пісень зустрічалися не зовсім коректні з точки зору віри слова. Наприклад, слово «Богочоловік». Ми його замінила на «Бог і чоловік». Хоча в українській мові часом вживається слово «Богочоловік», але воно є певним применшенням Христа. Також в оригінальній версії пісні «Вірую, Господи, і визнаю», у стовпчику, в якому йшлося про Літургію, були слова «нікому не відкрию двері». В контексті епохи переслідувань Церкви, коли постала пісня, ці слова зрозумілі: «Літургія таємна, я нікому не скажу, де вона, і нікому не відчиню дверей». Але зараз ці слова незрозумілі й навіть межують із єрессю. Тому ми скористалися з пізнішого варіанту цієї пісні, де слова цієї строфи змінено.
Довідка
Отець Руслан Кармаліта народився 9 червня 1981 р. у с. Гвардійському на Хмельниччині. Вступив до Городоцької семінарії 1998 р. 2007 року отримав пресвітерське рукоположення. Нині служить адміністратором парафії св. Йосифа у Немирові, що на Вінниччині.
Пісенник «Laudate Dominum» можна придбати безпосередньо в о. Руслана Кармаліти або у сестер-лоретанок у Брацлаві.
Контакти: (096) 947-74-74; karmalrulia@mail.ru
Липень 2014 року
Інші матеріали цього числа:
Єпископ із Криму: «Не засуджуйте нас!»
Бути поруч — основне завдання капелана
А ми пройдемо через Київ маршем
фінансово.
Щиро дякуємо!
