Святом весни називають день 8 березня: день, коли чоловіки вітають жінок. Але ще зовсім до недавнього часу, ще кілька років тому, було прийнято вітати чоловіків 23 лютого, в День Червоної (потім — Радянської) Армії, що в пострадянському часі і просторі трансформувався в день захисника Вітчизни і донедавна відзначався також і в Україні.
Не знаю, як цей день святкували наші діди і прадіди – чи вітали з ним тільки і виключно військових, чи також і тих, хто раніше служив у війську, але ще в часи мого дитинства склалась традиція вітати усіх без винятку осіб чоловічої статі, незалежно від стосунку до військової служби. З одного боку можна було це зрозуміти: призов на військову службу був масовим, ті, хто в армії не служив і, тим більше, не мав до війська ніякого стосунку, були винятком і кожний чоловік вважався потенційним вояком. Але прекрасна половина нашого суспільства просунулась в цьому напрямку настільки далеко, що в різноманітних колективах привітання отримували і ті з представників сильної статі, які не тільки не були, але й ні в мирний ні у воєнний час потенційно не могли бути озброєними захисниками Радянського Союзу. Пам’ятаю мої студентські роки: мої однокурсниці вітали всіх без винятку хлопців нашої групи, ніскільки не замислившись над тим, що половина з них були іноземцями, отже ніякого стосунку до радянських збройних сил не мали і мати не могли. Мабуть, логічно було б 23 лютого оголосити «чоловічим днем».
Але так не сталось. А якби сталось, то слід було б чоловікам добре подумати, чи гідно них його відзначати. І ось чому. Військові урочистості є у багатьох країнах. І вони, як звичай, пов’язані з річницею якоїсь важливої перемоги. Як, наприклад, у Польщі свято Війська Польського, – День солдата відзначається в серпні кожного року, в річницю перемоги польської армії над більшовиками в 1920 році. День 23 лютого 1918 року всупереч тому, що стверджувала радянська історія і радянська пропаганда, був для тільки-но створеної Червоної Армії не днем перемоги, а днем ганьби. Загони Червоної Армії на чолі з Павлом Дибенко після першого бойового зіткнення з німецькими військами під Псковом і Нарвою опинились … майже на берегах Волги, продемонструвавши небачену до того часу швидкість відступу. Може саме це «досягнення» увіковічнили ті, хто встановив це свято. Мені (мабуть, не тільки одному мені) про цей факт стало відомо з книжки Віктора Суворова «Очищення». Але й Суворов цього факту теж не відкрив. Про ці події писав … Ленін в статті «Важкий, але необхідний урок». «Вірні ленінці», що правили Радянським Союзом, керуючись «ленінським вчення», «геніальних» творів свого «учителя» не читали, або читали дуже не уважно.
Я особисто не маю нічого проти, якщо хтось, так би мовити, за традицією, привітає в цей день когось із чоловіків. Адже у минулому році показували по одному з телеканалів, як наших бійців АТО, які раніше служили в Радянській Армії, привітали їхні бойові побратими. Більшість з них, щоправда, казали, що для них це вже не свято. Мене й самого кілька років тому вітали дехто з мого оточення. Для мене це також вже давно не свято, але я на них не ображався. Казав тільки, що мені було б набагато приємніше отримати вітання з Різдвом Христовим або Великоднем. Не роблю я трагедії і з того, що хтось, особливо з ветеранів, для яких служба в радянських збройних силах була важливою частиною їхнього життя, хоче відзначити це свято мітингом чи ходою, як було, наприклад, в минулому році в Запоріжжі. Аби не порушували громадський порядок і не проводили антиукраїнську та прокомуністичну агітацію. Але й ще більше хотілось би, щоб «совкові» традиції чим скоріше пішли в небуття. Тим більше – ті, які не містять в собі нічого позитивного.
Втім, якщо хтось все-таки хоче відзначати «чоловічий день» саме 23 лютого – для цього є інший привід. В цей день Католицька Церква латинського обряду згадує в Літургії єпископа і мученика св. Полікарпа. Його поведінка перед обличчям смерті, яку він мужньо прийняв за віру у Христа, дійсно є прикладом мужності справжнього чоловіка, прикладом, який гідно наслідувати.
У блогах подається особиста точка зору автора.
Редакція CREDO залишає за собою право не погоджуватися зі змістом матеріалів, поданих у цьому розділі.