Американський богослов, журналіст і католицький громадський діяч Джордж Вайґель про російську пропаганду, яку почали поширювати навіть католицькі медіа:
Із кінця 2013 року – коли на Майдані в Києві розпочалася Революції Гідності – світ заливає безперервний потік російської пропаганди, що нагадує потугу пропаганди з нацистської Німеччини в 1930-тих роках. Ця пропаганда — на урядових та номінально незалежних російських телеканалах, на вустах високопоставлених кремлівських чиновників, на «Russia Today» (авт. — державній мережній багатомовній телевізійній компанії, орієнтованій на закордонну аудиторію), її підсилюють російські інтернет-тролі. На превеликий жаль, її учасниками є і вищі посадові особи Російської Православної Церкви. Вони занадто часто подають викривлену інформації про справжні наміри Кремля щодо України, і в той же ж час очорнюють греко-католицьких лідерів України наклепницькими звинуваченнями у русофобії.
Ця брехливість є лихом у своїй суті. Проте її згубний вплив на міжнародне громадське життя тільки посилюється, коли неосвічені, наївні або лукаві західні журналісти і коментатори беруть цю брехню за чисту монету і користуються інформацією у своїй роботі.
Ганебним прикладом цього феномену є матеріал в нещодавньому випуску «Tablet» — католицькому тижневику Лондона, який охоплює міжнародну аудиторію. У своїй, на перший погляд проникливій, статті автор Джонатан Луксмур ретранслює явно наклепницьке звинувачення митрополита Іларіона Алфєєва, що греко-католицькі лідери України «відкрито використовують русофобську риторику», що унеможливлює заліковування історичних ран. Подальший текст – тільки згущує фарби:
«Московський патріархат має рацію. Молоді та недосвідчені лідери УГКЦ, без сумніву, допомогли розбурхати повстання у 2013-2014рр. проти проросійського президента України Віктора Януковича. Одним із тих, хто долучився до розпалювання конфлікту, був єпископ, американець за походженням, Борис Ґудзяк. Звичайно це не може виправдати російську анексію Криму та підтримку сепаратистських утворень в Донецькій та Луганські областях. Проте це може допомогти зрозуміти стриманий тон заяв Папи Франциска щодо цього конфлікту, що розчарувало Блаженнішого Святослава Шевчука, архієпископа Києво-Галицького, 45-літнього лідера УГКЦ».
Поодинокий приклад, коли так багато дезінформації вміщено в декількох реченнях.
Припускати, що владика Ґудзяк «розпалював конфлікт», є наклепом, адже правда полягає в тому, що він як і інші лідери Української Греко-Католицької Церкви, ризикували життям, щоб підтримувати ненасильницький спротив та заспокоювати Майдан, під час вбивчих нападів сил міліції та внутрішніх військ, які вбили понад сотню невинних мирних активістів.
Лідери українських греко-католиків не «допомогли розбурхати… повстання» в Україні, вони підтримували наполегливе прагнення українців до демократичного майбутнього у Європі, до дотримання обіцянки, яку зрадив корумпований грабіжницький уряд під тиском Володимира Путіна.
Щодо твердження про «молодість та недосвідченість» керівництва УГКЦ, то 80-річний кардинал Любомир Гузар, колишній лідер Церкви, був присутній на Майдані, підтримував своїх молодших колег і як найповажніша людина в країні, надавав Революції Гідності її вражаючу моральну глибину.
Кардинал Гузар, Верховний архиєпископ Шевчук та єпископ Ґудзяк мої друзі, то хтось може сказати, що я зацікавлена особа. Але я добре знаю цих людей, а тому у припущення, що Блаженніший Святослав Шевчук чи єпископ Борис Ґудзяк є незрілі чи недосвідчені та наївні, просто неможливо повірити тому, хто хоч трошки знає, яку роль вони відіграли протягом двох останніх років, у надзвичайно складних обставинах. Вони діяли так, як повинні діяти єпископи, і як папа нещодавно в Мексиці закликав єпископів чинити: бути з вірними як справжні пастирі, не боячись ризикувати власним життям. Їх свідчення та служіння надихнуло численні навернення на Майдані, вони справжні герої віри як їх натхненник Любомир Гузар.
Таке відкрите перекручування слів та дій керівництва Церкви змушує думати, що автор цих наклепів став інструментом пропаганди, сподіваємося мимоволі. Той факт, що редактори, які працювали з цим матеріал вважали за потрібне опублікувати його, викликає стурбованість, що це важливе католицьке видання втратило свою критичність.
Довгоочікуване зближення між Католицькою та Російською Православною Церквами не відбуватиметься, якщо католицької ЗМІ ковтатимуть і передаватимуть далі токсичну неправду, що походить від російських православних лідерів, які у свою чергу переробляють брехню, що її постачає Кремль. Єдність, якої ми прагнемо, може бути лише єдністю в правді.
Біографічна довідка:
Джордж Вайгель (народився 1951 року в м. Балтімор) — американський богослов, журналіст і католицький громадський діяч. Закінчив Коледж св. Михаїла при Торонтському університеті, викладав у богословській семінарії в Кенморі, працював у Міжнародному науковому центрі Вудро Вільсона у Вашингтоні. Від 1989 доо 1996 року був президентом Центру етики та громадської політики, в якому й досі працює як старший науковий співробітник. Почесний доктор десяти різних університетів, лауреат папського хреста Pro Ecclesia et Pontifice та золотої медалі Gloria Artis польського Міністерства культури.
Джордж Вайгель багато пише на актуальні теми американської та міжнародної політики, регулярно коментує важливі події і тенденції розвитку Католицької Церкви й християнства загалом, обдумує складні моменти католицького богослов’я в зв’язку із сучасним життям та його проблемами. Часто виступає з коментарями на радіо і телебаченні, готує репортажі про новини з Ватикану для телеканалу NBC, а його щотижнева рубрика «Інший погляд — погляд католика» публікується в шістдесяти різних газетах.
Як автор та редактор Джордж Вайгель опублікував два десятки книг, серед яких «Остання революція: опір Церкви і крах комунізму» (1992), «Правда католицизму: десять суперечливих питань» (2001), «Листи до молодих католиків» (2004), «Вибір Божий: папа Бенедикт XVI і майбутнє Католицької Церкви» (2005), «Віра, розум – і війна проти джихадизму» (2007), «Проти течії: християнство і проблеми демократії, війни та миру» (2008). Його книга «Свідок надії» про життя, ідеї та діяльність папи Йоана Павла ІІ стала міжнародним бестселером і була перекладена багатьма мовами; 2001 року вона лягла в основу однойменного документального фільму, а 2010 року вийшло друком її продовження.
Фото: Religion Dispatches
Першоджерело: First things
Переклад: РІСУ
фінансово.
Щиро дякуємо!
