Останнім часом доводиться чути безліч різних думок на тему Меджугор’є. Одні вважають це місце небом на землі, інші – уособленням пекла. Хтось бере на себе відповідальність різко коментувати не завжди правильну інформацію, яка з’являється у різноманітних католицьких і не тільки інтернет-виданнях. Але є й такі, котрі, постійно відвідуючи Меджугор’є, розповідають направо й наліво про свої містичні переживання та нібито побачені чуда.
Для мене ж найкращий аргумент – це особистий досвід моєї мами, котра вже понад три роки, відколи побувала в Меджугор’є, щоранку говорить татові і нам, дітям, як міцно нас любить. Або двоє знайомих бізнесменів, що поїхали відпочити на Адріатичне море, а повернулися практикуючими католиками, висповіданими й обвінчаними після 25 років життя без Бога.
Дослідження Богородичних велінь з Меджугор’є показують, що тексти не містять жодних догматичних помилок
Перш ніж критикувати (тепер це дуже модно!), слід ознайомитися з документами Конгрегаціїї Віровчення, прочитати добрі книжки – кандидатські й докторські дисертації, звернутися до думки багатьох відомих богословів-експертів. Якщо для когось закоханий у Меджугор’є кардинал Шенборн – не авторитет, а приватні відгуки Йоана Павла ІІ – занадто вже сентиментальні, то можна почитати Ганса Урса фон Балтазара чи маріолога всесвітньої слави Рене Лаврентіна. Слід пам’ятати, що, як не дивно це б звучало, думка місцевого єпископа Мостару не має жодного значення. У 1986 році Апостольська Столиця виключила оцінку меджугорських подій з-під його компетенції і довірила справу Конференції Єпископату Югославії.
Дослідження Богородичних велінь з Меджугор’є показують, що тексти не містять жодних догматичних помилок. До того ж, всі вони глибоко христоцентричні і закликають до молитви, посту й покаяння. Деякі науковці навіть стверджують, що педагогіка Матері Божої з Меджугор’є дуже схожа на ту, яку Церква втілює в життя після ІІ Ватиканського Собору. Кожен, хто, хоча б один раз в житті побував у цьому місці, скаже, що в центрі усіх подій знаходиться Євхаристія, поклоніння Пресвятим Дарам та спільний розарій. А священики майже безперервно перебувають у сповідальницях, відновлюючи в собі дар священицького служіння. Згідно статистик, лише впродовж останніх 10 років Меджугор’є відвідало біля 30 мільйонів людей, з них – близько 100 тисяч священиків, серед яких було сотні єпископів та кардиналів. У Меджугор’ї побували такі відомі особистості, як отець Даніель Анж, сестра Брідж МакКена, брат Ефраїм, отець Еміліян Тардіф. «Без сумніву, Меджугор’є – це місце, де можна навчитися справжньої молитви», – сказав в одному з інтерв’ю, отець Габріель Аморт, екзорцист Римської дієцезії, засновник і почесний Президент Товариства Екзорцистів.
Безперечно, кожен, хто хоча б трохи цікавиться богослов’ям скаже, що він зовсім не зобов’язаний вірити в ці послання. Більше того, щось із цього назве правдою, інше – вигадкою, а ще інше – просто надто вже розвинутою уявою візіонерів. І матиме рацію. Адже Бог насправді об’явився лише один раз – в Ісусі Христі. Це незаперечна правда і предмет нашої віри. Усі інші об’явлення – приватні. І навіть якщо Церква визнала їх дійсними, кожен вірянин має право ставитися до них так, як йому підказує його власний розум, сумління і серце. До того ж Magisterium Ecclesia чітко пояснює, що, даючи людині надприродні видіння, Бог нерідко використовує для цього доступні людській уяві та пам’яті символи. Так, наприклад, у Фатімі дітям з’явився точнісінько такий самий Ангел, якого вони бачили на обкладинках своїх молитовників. Таку ж Богородицю можуть споглядати і візіонери з Меджугор’є – в сіренькій сукні, золотій короні, на білій хмаринці і з лагідною усмішкою на вустах.
Меджугор’є відвідало 30 мільйонів людей, з них – близько 100 тисяч священиків
Якщо ж йдеться про всілякого роду фанатичних девоток, то вони існували й існуватимуть. Їм байдуже, куди їздити: до Зарваниці, Летичева, Фатіми, чи Меджугор’є. Вони й далі продовжуватимуть колекціонувати образки, роздавати усім папірці із чудодійними молитвами і розповідати про те, як їм щось ввижається. Нерідко трапляється й таке, що в деяких парафіях віряни разом з настоятелем, практикуючи адорації, знову ж, нібито на зразок тих, що в Меджугор’ї, допускаються при цьому низки літургійних і догматичних помилок. Але це зовсім не означає, що все це вина подій у Меджугор’є. І аж ніяк не вказує на їх неправдивість. Адже часто-густо буває, що, наприклад, члени різноманітних католицьких спільнот, хоча б навіть такої, як Віднова у Святому Дусі, через надмірну емоційність відлякують людей або (вибачте усі прихильники!) придумують собі пророцтва. Проте, це також не означає, що через кількох неврівноважених рух слід скасувати, а харизматичні явища – вважати несправжніми.
Останнє слово скаже Церква
В справі Меджугор’є останнє слово скаже Церква. Звісно, тільки після завершення об’явлень. А поки Апостольська Столиця остаточно і однозначно не проголосила «constat de non supernaturalitate», їздити туди можна і вірити – теж. Зрештою, згідно декрету того ж Вчительського Уряду з 26 травня 1998 року, бо як не крути, а sensus fidei ніколи не помиляється. Підтвердив це також кардинал Тарчизіо Бертоне. У книзі «Остання ясновидиця з Фатіми» він назвав Меджугор’є місцем Богородичного культу, додаючи, що «всі католики можуть здійснити туди паломництва», навіть «у супроводі пастирів». Одним словом: «По плодах пізнаємо» (див. Мт. 7б, 20). Або ще краще: «Залиште цих людей і відпустіть їх, бо, коли від людей цей задум чи ця справа, вона сама собою розпадеться, коли ж від Бога, ви не зможете її знищити; щоб ви часом не стали противниками Бога.» (Ді. 5, 38-40).
фінансово.
Щиро дякуємо!
