Якщо відповідь на друге запитання — позитивна: так, спізнюватися на Службу — це гріх, — то, очевидно, перше запитання набирає іншого сенсу, чи не так?
Скільки разів я чув запитання: «Спізнитися на Літургію — це гріх?» Так, це гріх, відповідь незмінна. «Як, справді? Я спізнився лише на три хвилини!» Чудово. Спізнися на три хвилини на літак чи потяг. Найімовірніше — вони вирушать без тебе.
«Але ж на Службі я є! Мене лише трохи не було. На читання я вже встиг» Це правда, Меса — не літак. Проблема не в тому, чи спізнився ти на п’ять, п’ятнадцять хвилин чи півгодини. Проблема у тому, що взагалі спізнився. І у тому, на що ти спізнився.
Хибні запитання про запізнення
Літургія — це не спектакль, фільм, концерт, конференція чи імпреза, на яку можна тихенько зайти після початку. Це — зустріч з Особою. Це не «іменини у бабці», на які з’їжджаються усі родичі, коли можна загубитися у натовпі й господар може спочатку не помітити твоєї відсутності. Бог чекає конкретно на тебе. Саме тебе запрошує до Євхаристії, в якій помирає і воскресає у сакраментальних знаках.
Запізнення на Літургію більше схоже на спізнення не на автобус, а до ліжка близької хворої людини, яка помирає. На скільки можеш запізнитись у такій ситуації? На скільки потрібно запізнитися? На скільки допустимо? Ми всі відчуваємо, що це хибні запитання.
Коли це буде гріхом?
Звісно, трапляються ситуації, яких ми не можемо передбачити: корки на дорогах через аварію, дитину в останню мить треба було переодягнути… З кожним може щось таке трапитися — у цьому випадку гріха немає.
Це очевидно, бо для того, щоб це був гріх, потрібен вияв нашої волі, а не щось, на що ми не маємо впливу. Сталося, буває. Але будьмо чесні: більшість наших запізнень трапляється якраз через нашу нерозсудливість, тобто легковажність. А легковажність до будь-кого — це брак поваги.
Брак поваги до будь-кого — гріх. Особливо — брак поваги до Бога. Хтось скаже: це жорсткі слова. Може. Але це правда. Якщо бути відвертим і проаналізувати причини своїх запізнень (окрім непередбачуваних випадків, коли це від нас не залежить і ми не можемо вплинути на обставини), виявимо, що першопричина — у нашій легковажності щодо Літургії.
Чи достатньо ви стараєтеся?
Легковажити — це не тільки, коли я прямо кажу: «мені байдуже». Це також, коли я не достатньо стараюся. Ніби Літургія і важлива для мене, але ще хвилинку за комп’ютером, трохи подрімати, зайти в магазин — також важливо. А оскільки я через це спізнююся на зустріч з Ісусом, який помирає і воскресає за мене і для мене, то це «щось», мабуть, важливіше за Нього.
Зрештою, йдеться про те, чим для мене є Євхаристія. Чи я до кінця усвідомлюю її зміст? Бо якщо усвідомлюю, що в ній відбувається, що Євхаристія мені дає, то не виникає запитання «на скільки можна спізнитися?» Навпаки — старатимуся прийти заздалегідь. У той час, коли я лише на хвилинку запізнююся на Літургію, тисячі християн по всьому світу ризикують життям, щоби брати у ній участь.
Чи можна приступати до Причастя?
Нема доброї відповіді на запитання «На скільки можна спізнитися, щоби я ще міг прийняти Причастя?» Бо саме запитання не добре.
Якщо у своєму духовному, релігійному житті я ставлю запитання «А скільки можна (тут вставити будь-що), щоби ще не було гріха/щоби ще можна було те чи інше?», — це означає: ми ще далеко від особистих стосунків з Ісусом.
Ніхто, коли любить, не питає: «скільки разів я можу злегковажити; скільки разів скривдити тебе; скільки підвести?» Так і Його теж не питай, а вийди на кілька хвилин швидше з дому, прийди і, чекаючи початку Служби, скажи: «Я тут (може, навіть нуджуся і мерзну) з любові до Тебе. Бо Ти на це заслуговуєш».
Переклад CREDO за матеріалами: Міхал Любовицький, Aleteia