Найкращий час шукати статті про піст — це, звісно, час Великого Посту. А найкращий спосіб навчитися, «як найправильніше постити», — це, звісно, подивитися на монахів. Особливо ж на давніх.
Домініканський орден виник у час, який загальна періодизація називає Високим Середньовіччям. Уже в самій цій назві закладено розуміння того, що цей період був багато в чому прекрасним… Поговоримо про ХІІІ століття. Виникнення жебручих орденів, поява (або, може, оновлення) думки, що богопосвячені не повинні мати власності, повинні жити з милостині й провадити суворе життя. А також — час гарячих проповідей і легендарних історій про кохання. Таких, як в Абеляра з його Елоїзою.
Йордан і Діана
Отець Павел Крупа ОР, який перекладав листи блаженного Йордана Саксонського, у своїй передмові до книжки здивовано зізнався: він не розуміє, чому історія Абеляра й Елоїзи така широко знана, а історія Йордана і Діани — майже нікому не відома. Я би ризикнула припустити: це тому, що без гріховного елемента потаємного кохання любовні історії для світу нецікаві, навіть якщо це цілком вражаючі історії. А блаженний Йордан, хоч і любив Діану Андало просто-таки неймовірно (треба читати його листи!), то все одно залишався «тільки» її братом у Христі й святому Домініку. При тому, що писав, як то кажуть, «відкритим текстом», що вона — його кохана, люба, возлюблена, і коли настане час, вони будуть навіки разом. Просто він мав на увазі саме те, що писав: коли настане час — коли вони обоє помруть, — вони будуть навіки разом, бо їх з’єднає Вічний і Єдиний Христос, єдиний справжній Наречений кожної людської душі.
Хіба ж світ може таке стерпіти. Любов, і без гріха. Це ж геть нецікаво. А ще коли взяти до уваги, як ці листи написані! «Довідався я про твій неспокій. Той смуток, однак, переміниться в радість, коли обійме тебе Утішитель, якого пошле вам Отець (Йн 14,26)». Хіба ж можуть «нормальні люди», та ще й так відверто одне в одного закохані, говорити, постійно цитуючи Біблію? «Мусимо бо ми тепер зазнати трохи смутку, як каже Петро (1Пт 1,6), щоби нам уповні уподібнитися до Того, який каже: Сумна душа моя аж до смерті (Мт 21,38)». Ні, як повчальна проповідь з амвону це би ще годилося, але в листі до «коханої Діани»?..
Боюся, світ у цьому не знайде любові, бо слова у нас однакові, та зміст у них різний.
Листи любові
У листах блаженного Йордана багато всього: і повідомлень про нових кандидатів в орден, і привітів для сестер і друзів, і прохань про молитву за нове місце проповідування, і ще дуже-дуже (дуже!) багато слів гарячої любові, від якої аж палахкотять сторінки. Про те, як він хоче її знову побачити і як йому тяжко в розлуці, і щоб вона не плакала, як при останньому розставанні, бо цей спомин крає йому серце… Але найбільше в цих листах порад про монастирське життя і духовність.
Діана Андало жила в Болоньї, у новому для ордену монастирі, де перебували новоприйняті та новонавернені сестри. Вони, як часто буває з тими, хто тільки ступає на шлях духовний, рвались у своїх зусиллях «уперед», не жаліючи сил. Вони ревно постили, довго молилися, мали багато нічних чувань…
А що робив брат Йордан, другий Генерал домініканців по смерті св.Домініка, засновник нових конвентів? Насамперед, старався, щоб у Болонью приїхала з Пруйля досвідчена в монашому житті сестра і повчила молодих, як це робиться правильно. А по-друге, сам писав Діані вказівки, поради і повчання щодо того, як треба йти Божим шляхом. Зрештою, хоч його листи й були винятково особистою кореспонденцією, якнайбільш інтимною, то в монастирі св.Агнеси їх читали всі. І як листи з вітаннями для сестер, і як духовне читання за монастирським регламентом.
Тому що це варто було читати і над цим потрібно було роздумувати всім.
Болонья, монастир братів-домініканців
«Хто надмірно поспішає, неминуче спотикнеться»
Щоб не множити описів, краще надати місце цитатам. Зокрема — тим, де Йордан повчає сестер щодо посту й умертвлень.
«Любі дочки! Це правда, що ви поспішаєте за ароматом пахощів вашого Нареченого; тільки будьте уважні, чи біжите розсудливо. Біжіть так, щоб отримати нагороду, тобто — щоб жодна з вас не виявилася в бігові повільною та лінивою, але ще й так, щоб жодна, поспішаючи надмірно, не скрутила собі ноги й не втомилася на розпочатому шляху. Стежка, що веде до життя, — вузька і крута, нею треба ступати дуже обережно, не сходячи ані праворуч через якусь недбалість, ані ліворуч через надмірні умертвлення. Однак із цих двох крайнощів я набагато більше боюся другої, щоб ви не мучили немудро ваших тіл, а падаючи так, не збочили з дороги Господньої» (Ломбардія, літо 1223).
«Не відмовляй собі занадто у їжі, напоях та сні, але в усьому збережи терпеливість і міру» (літо 1225).
«Прагну тобі зараз переказати цю одну, єдину науку, а саме — як я часто вас до цього заохочував — щоб ти насамперед сама зберігала розсудливість і через виснаження організму або втому духа не позбавила своє тіло плоду добрих учинків, свою душу — любові, своїх ближніх — прикладу, Бога — пошани, і так далі. Все це зло стається зазвичай, коли ми втрачаємо розсудливу поміркованість. Час від часу ти сама цього зазнавала. Хочу, щоб ти провадила сестер точно за моїми повчаннями: із вправ і тілесних умертвлень не багато користі, а серед постів, чувань та сліз легко згубити належну міру. Натомість ніколи не вийде вам бути надмірними в чеснотах, таких як покора, терпеливість, лагідність, послух, любов і скромність. Старайтеся радше про них» (Париж, Адвент 1225).
«Найдорожча, впровадь трохи поміркованості у свою працю і своє монаше життя візьми у вуздечку розсудливості. Знаю, що (…) ти прагнеш Йому жертвувати мірру, тобто тілесні умертвлення, але залиш також місце на золото, як це зробили троє мудреців (…). Не належить наповнювати мішок міррою так, щоб уже забракло місця для золота мудрості й поміркованості. Йдеться про те, щоб ти могла сказати слідом за Нареченою: “Торбинка мірри — любий мій для мене” (Пнп 1,12). Вона ж не каже: “Мій любий це мішок мірри”, але: “торбинка” (…) Йди своїм шляхом із великим спокоєм» (Магдебург, 1227).
«Підемо за Ним і ми також. Спішімо, щоб увійти до вічного спочинку, але спішімо так, щоб через наш надміру швидкий біг не втратити сил: довгий чекає на нас шлях. Якщо ви змучуєтеся, то й Христос у вас, змучений дорогою, мусить відпочити біля криниці (пор. Йн 4,6)» (Німеччина, осінь 1229).
«Серед численних небезпек насамперед остерігайтеся крайнощів і ніколи не дозволяйте собі забути слова Мудреця: хто біжить надто швидко, неминуче спіткнеться (Прип 19,2). Часто я остерігав вас, як особисто, так і в своїх листах, щоб ви не брали на себе такої кількості занять, яка перевищує розумну міру. (…) Маю глибоку надію, що не муситиму вас у цьому всьому переконувати» (Оксфорд, 2 лютого 1230).
Блаж. Діана складає довічні обіти на руки св. Домініка
Цього не робити. А що робити?
«Отож боріться не так мужньо, як мудро, оскільки Соломон радить, щоб війну провадити розумним міркуванням (Прип 24,6). Боротьба ця буде мудрою, якщо ви свої тіла умертвлювати будете поступово, не поспішаючи, так, щоб могли доглибинно прожити кожну духовну чесноту. Кажучи прямо: ви дійдете до справжнього сповнення не пурхаючи, а радше сходячи сходинка за сходинкою по щаблях досконалості. І щоб закінчити цю коротку проповідь: в усіх справах так зберігайте поміркованість, щоб вона просто стала вашою рисою. Тільки любов до Бога не знає ні межі, ні міри. Але її осягають не через тілесні умертвлення, а через святе прагнення, побожну медитацію та заспокійливий вплив сестринської любові…» (літо 1224).
«В чистому серці, правильному сумлінні та необлудній вірі приготуйте Йому ложе, встелене квітами чеснот. Гарним квітом є покора, гарним — терпеливість, гарним — лагідність, поміркованість і все, що можна назвати чеснотою. Однак найпрекраснішою є любов. Наречений напевно і частіше, й охочіше відвідуватиме цей намет, у якому чекає на Нього ложе, оповите ароматом цих квітів. Тому, найлюбіші мої доньки у Христі, старайтеся набути ці чесноти. Така побожність — придатна до всього набагато більше, ніж тілесна вправа (1Тим 4,8).
А отже, як я вас повчав, так і зараз кажу: в чуваннях, у постах чи в сльозах легко перейти міру, а в чесноті — ніколи» (1231).
Опрацьовано на підставі: Najdroższej Dianie… bł. Jordan z Saksonii. „W drodze”, Poznań 1998
фінансово.
Щиро дякуємо!
