«Юначе, кажу тобі, встань» (Лк 7, 14)
Любі юнаки та дівчата,
у жовтні 2018 року, Синодом єпископів на тему «Молодь, віра і розпізнання покликання», Церква розпочала роздуми над вашим становищем у сучасному світі, над вашими пошуками сенсу життя, над вашими стосунками з Богом. У січні 2019 року я зустрівся із сотнями тисяч ваших однолітків з усього світу, які зібралися в Панамі на Всесвітній день молоді. Події такого роду — Синод і ВДМ — виражають істотний вимір Церкви: «прямувати разом».
Щоразу на цьому шляху, коли ми досягаємо важливого пункту, Бог і саме життя кличуть нас почати заново. Ви, молоді люди, досвідчені у цьому! Вам подобається подорожувати, стояти перед місцями та обличчями, яких ви ніколи не бачили, переживати нові враження. Тож я вибрав Лісабон, столицю Португалії, як місце вашого наступного міжконтинентального паломництва у 2022 році. Звідти у XV–XVI ст. багато молодих людей, включаючи багатьох місіонерів, вирушили до невідомих країн, щоб поділитися своїм досвідом Ісуса з іншими націями та народами. Темою ВДМ у Лісабоні буде: «Марія, вставши, пустилася швидко в дорогу» (Лк 1,39). Я подумав, що протягом двох років, які передуватимуть цій зустрічі, хотів би пороздумувати з вами над двома іншими біблійними текстами: «Юначе, кажу тобі, встань» (пор. Лк. 7,14) у 2020 році та «Встань! Вчиню тебе свідком того, що ти бачив» (пор. Діян 26,16) у 2021 році.
Як можете зауважити, спільне дієслово усіх трьох тем Всесвітніх днів молоді — «вставати». Цей вираз набуває також значення «підійматися, пробуджуватись до життя». Це дієслово повторюється в Апостольському напоумленні Christus vivit, яке я присвятив вам після Синоду 2019 року і яке, разом із заключним документом Синоду, Церква вам пропонує немов маяк, щоб освітлювати шляхи вашого існування. Я всім серцем вірю, що дорога, яка вестиме нас до Лісабона, по всій Церкві збігатиметься з твердим зобов’язанням щодо виконання цих двох документів, які керують місією аніматорів молодіжного душпастирства.
Перейдемо тепер до нашої цьогорічної теми: «Молоде, кажу тобі, встань» (пор. Лк 7, 14). Я вже цитував цей вірш із Євангелія у Christus vivit: «Якщо ти втратив внутрішню силу, мрії, ентузіазм і великодушність, то Ісус постане перед тобою, як перед померлим сином удовиці, і з усією силою Воскреслого закликатиме тебе: “Юначе, кажу тобі, встань!” (Лк. 7,14)» (п.20).
Цей уривок розповідає про те, як Ісус прийшов у місто Наїн, що в Галілеї, і зустрів похоронну процесію, яка проводжала в останню путь юнака, єдиного сина овдовілої матері. Ісус, вражений материнським болем, вчиняє чудо, воскресивши юнака. Однак, чудо стається після певної послідовності дій та жестів: «Побачивши її, Господь зглянувся над нею і сказав до неї: “Не плач”. І, приступивши, доторкнувсь до мар, і ті, що несли, зупинились» (Лк 7, 13-14). Давайте зупинимось, щоб пороздумувати над деякими з цих жестів і слів Господа.
Побачити страждання і смерть
Ісус спостерігає за цією похоронною процесією уважно і зосереджено. У натовпі Він бачить обличчя жінки, яка переживає надзвичайні страждання. Його погляд народжує зустріч, яка стає джерелом нового життя. Не потрібно багато слів.
А яким є мій погляд? Чи я дивлюсь пильним оком, чи, може, так, як швидко переглядаю тисячі фотографій у своєму смартфоні чи в соціальних мережах? Як часто ми спостерігаємо сьогодні багато подій, ніколи не переживаючи їх наживо! Іноді наша перша реакція — це знімати сцену на мобільний телефон, можливо, не звертаючи уваги на очі людей, які беруть у ній участь.
Навколо нас, а іноді й у нас самих, ми зустрічаємо дійсність фізичної, духовної, емоційної чи соціальної смерті. Чи ми це помічаємо, чи просто констатуємо наслідки? Чи можемо щось зробити, щоб повернути життя?
Я думаю про багато негативних ситуацій, які переживають ваші ровесники. Наприклад, є ті, хто живе сьогоднішнім днем, ризикуючи власним життям в екстремальних досвідах. Натомість інші молоді люди «померли», бо втратили надію. Я чув від однієї дівчини: «Серед своїх друзів я бачу людей, які втратили ентузіазм, щоб брати участь, сміливість, щоби встати». На жаль, і серед молоді поширюється депресія, яка в деяких випадках може призвести навіть до спокуси вчинення самогубства. Скільки є ситуацій, в яких панує апатія, в яких ми губимося в безодні туги і каяття! Скільки молодих людей плаче, і ніхто не чує крику їхньої душі! Довкола них багато неуважних, байдужих поглядів тих людей, які, можливо, насолоджуються своїми happy hour, тримаючись на відстані.
Є ті, хто зростає поверхово, вважаючи себе живими, хоча вони всередині мертві (пор. Одкр 3,1). Можна мати двадцять років і тягнути своє життя донизу, не відповідно до своєї гідності. Все це зводиться до того, щоб «дати собі жити», прагнучи трохи задоволення: трохи веселощів, крихти ввічливості та прихильності з боку інших… Є також поширений цифровий нарцисизм, який вражає і молодих, і дорослих. Багато людей так живуть! Деякі з них, можливо, перейняли матеріалізм оточення, який дбає лише про заробляння грошей та їх легке витрачання, ніби це єдина мета життя. Зрештою, неминуче з’являться глухий неспокій, апатія, життєва нудьга, дедалі більша і болючіша.
Негативне ставлення до життя також може бути викликане особистими невдачами, коли те, що було для нас важливим, те, в чому ми брали участь, не рухається вперед або не досягає бажаних результатів. Це може статися в галузі освіти або зі спортивними чи мистецькими амбіціями… Крах «мрій» може змусити вас почуватися мертвими. Але невдачі є у житті кожного, а іноді вони можуть бути навіть благодаттю! Часто те, що, на нашу думку, дарувало нам щастя, виявляється ілюзією, кумиром. Ідоли вимагають від нас усього, роблячи нас рабами, але вони нічого не дають взамін. І нарешті вони падають, залишаючи тільки пил і дим. У цьому сенсі невдачі, якщо вони викликають падіння ідолів, є добрими, навіть якщо стають причиною страждання.
Ми могли би продовжувати розмову про інші ситуації фізичної чи моральної смерті, в яких може перебувати молода людина: наприклад, наркоманія, злочини, нещастя, серйозні захворювання… Але я залишаю це вам для особистих роздумів та усвідомлення, що викликало «смерть» у вас чи у когось із ваших близьких, зараз чи у минулому. Водночас пам’ятайте, що цей юнак із Євангелія, який справді помер, — повернувся до життя, бо на нього дивився Хтось, хто хотів, щоб він жив. Це може статися сьогодні й кожного дня.
Мати співчуття
Святе Письмо часто описує настрій тих, хто дозволяє собі «глибоко» пережити страждання інших. Емоція Ісуса робить Його учасником реальності іншої людини. Він приймає на себе бідність іншого. Страждання цієї матері стають Його стражданням. Смерть цього сина стає Його смертю.
Ви, молоді люди, у багатьох випадках показуєте, що знаєте, як страждати з іншою людиною. Досить побачити, скільки з вас великодушно жертвують собою, коли цього вимагають обставини! Немає катастрофи, землетрусу чи повені, які би не згромадили молодих добровольців, готових прийти на допомогу. Велика мобілізація молодих людей, які хочуть захищати створений світ, також свідчить про вашу здатність чути крик землі.
Любі юнаки та дівчата, не дозвольте, щоб у вас вкрали цю чутливість! Завжди чуйте стогін тих, хто страждає; нехай вас зворушують ті, хто плаче і вмирає в сучасному світі. «Деякі реалії життя можна побачити лише очима, які були вмиті сльозами» (Christus vivit, п.76). Якщо ви вмітимете плакати з тими, хто плаче, — ви будете насправді щасливі. У багатьох ваших ровесників немає шансів, вони зазнають насильства та переслідувань. Нехай їхні рани стануть вашими, і ви принесете надію в цей світ. Ви зможете сказати своєму братові та сестрі: «Встань, ти не самотній» і зробите так, щоб вони пізнали, що Бог Отець любить нас і що Ісус є Його рукою, простягнутою до нас.
Підійти і «доторкнутись»
Ісус зупинив похоронну процесію, підійшов, став поряд. Близькість до іншої людини спонукала Його до сміливішого жесту, щоб інший жив. Це пророчий жест. Це дотик Ісуса, Живого, який передає життя. Дотик, який вливає Святого Духа в мертве тіло хлопчика і повертає його до життя.
Цей дотик пронизує реальність депресії та відчаю. Це дотик Божественності, яка також проходить через справжню людську любов і відкриває немислимі простори свободи, гідності, надії, нового і повноцінного життя. Ефективність цього жесту Ісуса — незрівнянна. Він нагадує нам, що навіть простий, але конкретний жест близькості може викликати сили воскресіння.
Так само й ви, молоді люди, можете підійти до ситуацій болю і смерті, з якими ви стикаєтесь, можете доторкнутися до них і влити життя, як Ісус. Це можливо завдяки Святому Духові, якщо ви самі доторкнулися до Його любові, якщо ваші серця були зворушені пізнанням Його доброти до вас. Отже, якщо ви відчуваєте палку ніжність Бога до кожного живого створіння всередині себе, особливо до брата, голодного, спраглого, хворого, голого, ув’язненого, — тоді ви зможете наблизитися до нього, як і Ісус, доторкнутись, як Ісус, і передати життя своїм друзям, які внутрішньо померли, страждають або втратили віру і надію.
«Юначе, кажу тобі, встань»
Євангеліє не наводить імені юнака, воскреслого Ісусом у Наїні. Це запрошення для кожного читача прийняти ці слова на свою адресу. Ісус звертається до тебе, до мене, до кожного з нас і каже: «Встань!» Ми добре знаємо, що ми, християни, також падаємо і завжди повинні підводитися. Тільки той, хто не ходить, — не падає; але і не йде далі. Тому треба прийняти діяння Христа і вчинити акт віри в Бога. Перший крок — погодитися встати. Нове життя, яке Він дає нам, буде добрим і вартим того, щоб його прожити, бо його буде підтримувати Той, хто також супроводжуватиме нас у майбутньому, ніколи не залишаючи, допомагаючи нам прожити своє життя гідно й плідно.
Це справді нове творіння, нове народження. Це не психологічний вплив. Напевно, у важкі хвилини багато хто з вас чули повторення «магічних» слів, які є модними і мають вирішити все: «Ти повинен повірити в себе», «Ти повинен знайти в собі силу», «Ти повинен усвідомити свою позитивну енергію». Але все це — звичайні слова, і у випадку з людиною, яка «внутрішньо мертва», вони не працюють. Слово Христа має іншу природу, нескінченно більш піднесену. Це божественне і животворне слово, єдине, яке може повернути життя туди, де воно померло.
Нове життя — життя воскреслих
Євангеліє розповідає, що юнак «почав говорити» (Лк 7,15). Перша реакція людини, якої доторкнувся і якій повернув до життя Христос, — це висловити себе, показати без страху та комплексів те, що вона має всередині, свою особистість, бажання, потреби та мрії. Можливо, вона ніколи цього не робила, була впевнена, що ніхто її не може зрозуміти!
Говорити також означає встановлювати стосунки з іншими. Коли ти «мертвий», ти замикаєшся у собі, стосунки розриваються або стають поверховими, фальшивими, лицемірними. Коли Ісус відновлює наше життя, він «повертає» нас іншим (пор. в.15).
Сьогодні часто маємо «зв’язок», але не спілкування. Використання електронних пристроїв, якщо воно не збалансоване, може змусити нас бути завжди прикутими до екрана. Через це послання я хотів би з вами, молоді люди, прийняти виклик культурної переміни, починаючи з Ісусового «Встаньте!» У культурі, яка хоче, щоб молодь була ізольована та обмежена віртуальним світом, давайте поширювати це слово Ісуса: «Встань!» Це запрошення відкритись до реальності, яка виходить далеко за межі віртуального світу. Це не означає відкинення технологій, але використання її як засобу, а не мети. «Встати» також означає «мати мрії», «ризикувати», «брати участь у переміні світу», запалювати свої бажання, милуватися небом, зірками, світом навколо себе. «Встань і стань тим, ким ти є!» Завдяки цьому повідомленню багато зів’ялих обличь молоді навколо нас оживуть і стануть набагато красивішими за будь-яку віртуальну реальність.
Бо якщо ти даєш життя, то хтось його приймає. Одна дівчина сказала: «Ти встаєш із дивана, якщо побачиш щось красиве, і ти намагаєшся зробити щось подібне». Те, що прекрасне, — пробуджує захоплення. І якщо юнак захоплюється чимось (а краще — кимось), він нарешті встає і починає робити чудові речі; з мертвого, яким він був, він може стати свідком Христа і віддати своє життя за Нього.
Дорогі молоді люди, які ваші захоплення та мрії? Зробіть так, щоб вони розвинулися, і через них запропонуйте світові, Церкві, іншим молодим людям щось прекрасне в духовній, мистецькій та соціальній сфері. Я повторюю вам моєю рідною мовою: hagan lìo! Зробіть так, щоб ваш голос почули! Від іншої молодої людини я почув: «Якби Ісус був кимсь, хто займається лише своїми справами, то син удови не воскрес би».
Воскресіння юнака знову возз’єднало його з матір’ю. У цій матері ми можемо бачити Марію, нашу Матір, якій ми довіряємо всіх молодих людей світу. Ми також можемо впізнати в ній Церкву, яка бажає щиро вітати кожну молоду людину, не виключаючи нікого. Тому просімо Пречисту Діву Марію за Церкву, щоб вона завжди була матір’ю для своїх дітей, які перебувають у смерті, плачучи та просячи їхнього відродження. В кожній її дитині, яка помирає, вмирає також Церква, і з кожною дитиною, яка оживає, Церква також воскресає.
Я благословляю ваше паломництво. І, будь ласка, не забувайте молитися за мене.
Рим, 11 лютого 2020 року, у спомин Матері Божої з Лурда.
ФРАНЦИСК
Переклад — Анна Додар
Комісія Душпастирства Молоді РКЦ України
фінансово.
Щиро дякуємо!
