Як служили Месу в перші століття християнства?

Питання: Як служили Месу в перші століття існування Церкви? Чи було щось спільне з сьогоднішньою Месою?

Відповідає Vatican News:

Про те, як звершувалася Євхаристія в ранній християнській Церкві, є свідчення ще з ІІст. Це лист священномученика Юстина до імператора Антоніна Пія, язичнику. Юстин так пояснював дії християн:

«У так званий День сонця у нас бувають збори всіх, хто живе по містах і селах, і ми читаємо, скільки дозволяє час, розповіді апостолів або писання пророків. Потім, коли читець закінчує, предстоятель через Слово наставляє і умовляє наслідувати ці прекрасні речі. Потім ми встаємо і возносимо молитви — як за себе, так і за всіх інших людей повсюди, — щоб ми удостоїлися стати і за нашими ділами тими, хто провадить праведний спосіб життя, та виконавцями заповідей, щоб отримати вічне спасіння. Після закінчення молитов ми вітаємо одні одних поцілунком. Потім приносимо предстоятелю братів хліб і чашу води й вина. Він, узявши це, возносить іменем Сина і Святого Духа хвалу Отцю Всесвіту і щедро звершує подяку за те, що Він удостоїв нас цих дарів. Після того, як він закінчить молитви і подяку, весь присутній люд у відповідь каже: “Амінь”. Після подяки предстоятеля та відповіді народу ті, кого ми називаємо дияконами, дають кожному присутньому хліб і вино та воду, над якими звершувалася подяка, і відносять це відсутнім».

У цьому тексті ми вже бачимо всі основні риси християнської Євхаристійної літургії. Звісно, у різні часи і в різних місцях вона розвивалася по-різному. З найдавніших часів Євхаристійна літургія складалася з двох частин, або з двох трапез: трапези Слова і трапези Жертви. У трапезі Слова могли брати участь не лише вірні, а й «оглашенні» — катехумени, які потім виходили, і починалася трапеза Жертви. Спершу обряд виглядав так: спочатку було принесення дарів, які служили єпископу або пресвітеру для звершення жертви і дозволяли вірним брати в ній участь. У дар приносили хліб і вино. Під спів псалму вірні підходили до служителя зі своїм принесенням. Спочатку підходили чоловіки, потім жінки. Єпископ приймав дари з їхніх рук. Хліб збирали на великі тарелі, які називалися «патина», — пізніше «патена», патина в мініатюрі, — а ті, хто прислуговував при вівтарі, ставили їх на білий обрус, вино ж розливали у великі чаші з двома ручками. Згідно з різними джерелами, звичай принесення хліба і вина існував приблизно до ІХ століття.

Пізніше священники стали надавати перевагу під час богослужінь хлібу вищої якості, ніж той, що приносили учасники Мес. Так само і з вином: раніше це була суміш різних сортів. У сучасній Месі залишилися сліди старовинного обряду: принесення благословенного хліба під час оферторію (Жертвування дарів) та збір пожертв. Церква століттями опиралася цим змінам, але вже з VIIIст. християни самі стали приносити священнику під час оферторію гроші замість вина та хліба. З цим нововведенням Церква боролася до ХІІ століття. До слів преісточення, сказаних Господом, які вимовляє священник in persona Cristi, у перші століття ставилися з особливим благоговінням; вони вважалися таємницею. Їх не прийнято було повторювати, або ж їх згадували за допомогою висловів, зрозумілих тільки вибраним, посвяченим.

Приблизно до VII ст. — як на Сході, так і на Заході — причастя вірних відбувалося так: служитель голосно проголошував: «Sancta sanctis» («Святеє святим»), і це означало, що до чаші можуть підійти лише ті, хто має чисту совість. Саме в цей момент відбувалося ламання хліба. Спочатку причащалося духовенство, за ним — диякониси, богопосвячені діви, діти, і нарешті весь народ: спершу чоловіки, потім жінки. Вже тоді священник під час причастя казав: «Тіло Христа», а той, хто причащався, як і сьогодні, відповідав: «Амінь». Після причащання Тілом Христа причащали Кров’ю зі словами: «Кров Христа, чаша Життя», і кожний відпивав із чаші.

Приблизно у VII-VIII ст. формула причастя поступово змінилася, перетворившись у формулювання, прийняте до літургійної реформи Другого Ватиканського Собору: «Тіло Господа нашого Ісуса Христа нехай збереже душу твою для вічного життя». Приблизно від IVст. під час причастя традиційно співали 38-й Псалом: «Благословлю Господа кожного часу». Пізніше і ця традиція занепала через зменшення кількості тих, хто причащався, і від псалма залишився тільки антифон. Причастя приймали стоячи, підходячи до пресвітерію, але в Церві Рима був інший звичай: кожний залишався на своєму місці, а священник і диякон підходили з Причастям. Саме позиція «стоячи» вважалася проявом благоговіння, а також радості. Така позиція була характерна особливо для недільних і великодніх богослужінь. Практика ставати навколішки з’явилася в Латинській Церкві пізніше.

У перші століття Причастя приймали на праву руку з розтуленою долонею, підтримуючи її лівою рукою. На відміну від чоловіків, жінки прикривали руку так званою «недільною пеленою». Так причащалися приблизно до VIIст. З часом, через зловживання, Причастя стали давати безпосередньо священнослужителі в уста причасникам.

У перші століття Причастя, як уже було сказано, відбувалося під двома видами: кожен відпивав із чаші. Щоб уникнути ризику пролиття Христової Крові — наприклад, у Римі з чаші відпивали через спеціальну соломинку, або священник опускав хліб у чашу і так причащав вірних і Тілом, і Кров’ю Христа. На Заході Причастя під двома видами припинилося приблизно в ХІІст. Однією з причин цього, крім практичних міркувань, було й усвідомлення вірними, яке зростало, що вони приймають Ісуса Христа в усій повноті також і під одним видом. Але, щоб уникнути непевності, в XVст. Собор у Констанці приписав священникам причащатися під двома видами, а мирянам — під одним.

Це, в загальному огляді, деякі особливості Євхаристійної літургії в перших століттях. Безумовно, літургія розвивалася в різні епохи й у різних місцях не однаково, і про її історію можна говорити безкінечно. Якщо говорити про Римський обряд, то він чимало змінився, перш ніж був уніфікований папою Пієм V, згідно з рішеннями Тридентського Собору. Деякі зміни були внесені в Римський обряд і в наступних століттях. Так, папа Пій Х вніс радикальні зміни в Бревіарій иа деякі рубрики Святої Меси. 1955 року Пій ХІІ переглянув богослужіння Великого Тижня і деякі аспекти Римського Месалу. Після Другого Ватиканського Собору відбулися ще радикальніші зміни. Останньою версією так званої «Тридентської літургії» був Месал Йоана ХХІІІ, виданий 1962р. Його використовували до Другого Ватиканського Собору.

1970 року папа Павло VI реалізував рішення Другого Ватиканського Собору, що дало чин Меси, який сьогодні називають «Ординарною формою Римського обряду». Поруч із ординарною формою продовжує існувати і так званий «Тридентський чин», модифікований Йоаном ХХІІІ. Його прийнято називати «Екстраординарною формою Римського обряду».