Напередодні першої після «ковидної» перерви Апостольської подорожі Папи Франциска Vatican News публікує аналітичну статтю авторства Андреа Торньєллі.
Папа Франциск вирушає в найважчу та найважливішу подорож свого понтифікату: близькість до християн, підтримка у відбудові країни, спустошеної війнами і тероризмом, простягнена рука до братів-мусульман. Здійснюється мрія Йоана Павла ІІ.
Іракські християни чекають на Папу вже 22 роки. Ще 1999 року Йоан Павло ІІ запланував коротке, але значуще паломництво до Уру Халдейського як перший етап ювілейної прощі місцями спасіння. Він хотів розпочати від Авраама, від спільного праотця, якого визнають юдеї, християни та мусульмани. Не бракували тих, хто відраджував Папу-поляка, просячи не здійснювати подорож, що могла містити загрозу посилення Саддама Хуссейна, який залишався при владі після першої війни в Перській затоці. Папа Войтила твердо прямував накресленою дорогою, незважаючи на спроби відговорити його від цього — зокрема, з боку США. Але в останній момент ця, коротка виключно релігійного характеру подорож не здійснилася через відмову іракського президента.
1999 року ця країна вже стояла на колінах через кровопролитну війну з Іраном (1980-1988) та через міжнародні санкції, накладені після вторгнення в Кувейт і першої війни в Затоці. Кількість християн була втричі більшою від теперішньої. Нездійснена подорож Йоана Павла ІІ залишилася відкритою раною. Папа Войтила підніс свій голос проти другої військової операції Заходу в Іраку — блискавичної війни 2003 року, що завершилася поваленням уряду Хуссейна. Під час молитви «Ангел Господній» 16 березня він сказав: «Хочу нагадати країнам, що є членами ООН, а особливо тим, які входять до Ради безпеки, що застосування сили є останнім заходом, після того як вичерпано всі інші можливості для мирного вирішення, згідно з відомими принципами Хартії Об’єднаних Націй». Згодом, після молитви «Ангел Господній», він закликав: «Я належу до покоління, що пережило Другу світову війну. На мені лежить обов’язок сказати всім молодим, тим, які молодші від мене й не мали цього досвіду: “Нехай ніколи більше не буде війни!” — як говорив Павло VI під час свого першого візиту до ООН. Ми повинні зробити все можливе!»
Його не почули ті «молодші», що розпочали війну та виявилися неспроможними збудувати мир. Ірак виявився ураженим тероризмом — із замахами, бомбами, нищеннями. Суспільне полотно розпоролося. А 2014 року країна побачила утвердження так званої ісламської держави, проголошеної ІДІЛом. Знову знищення, переслідування, насильство, із регіональними та міжнародними силами, що воювали на іракській землі. Помножуються непідконтрольні збройні формування. Увесь тягар із високою ціною людських життів — на мирному населенні, поділеному з огляду на етнічну та релігійну приналежність.
Дивлячись на іракську ситуацію, можна наочно побачити конкретність і реалізм слів, які Папа Франциск бажав закарбувати в нещодавній енцикліці «Fratelli tutti»:
«Ми вже не можемо більше думати про війну як про вирішення, беручи до уваги той факт, що ризики, правдоподібно, завжди будуть більшими від користі, яку їй приписується. Перед лицем такої дійсності сьогодні дуже важко підтримувати раціональні критерії, що визріли протягом минулих сторіч, аби говорити про “справедливу війну”. Нехай ніколи більше не буде війни!.. Кожна війна залишає світ гіршим від того, який застала. Війна є поразкою політики та людяності, ганебною капітуляцією, поразкою перед лицем сил зла».
Сотні тисяч християн протягом цих років були змушені залишити свої домівки, шукаючи притулку за кордоном. На землі першої євангелізації, де Церква має коріння, що сягає проповідування апостолів, християни чекають на візит Папи як на ковток свіжого повітря. Він давно висловив бажання відвідати Ірак, щоби їх підтримати, йдучи за єдиною «геополітикою», яка його спонукає: виявляти близькість стражденному і сприяти своєю присутністю процесам примирення, відбудови та миру.
Ось чому, незважаючи на ризики, пов’язані з пандемією та безпекою, незважаючи на нещодавні теракти, Папа Франциск зберіг у своїй програмі цю зустріч, рішучий у тому, щоб не розчарувати всіх іракців, які на нього чекають. Серцем міжнародної подорожі, першої після п’ятнадцяти місяців вимушеної зупинки, викликаної наслідками Covid-19, буде зустріч в Урі — місті, з якого вирушив патріарх Авраам. Це нагода помолитися разом із віруючими інших релігій, зокрема з мусульманами, щоб наново віднайти підстави співіснування між братами, наново зшити суспільне полотно, переступивши через поділи на групи та етноси, щоби скерувати послання до Близького Сходу та всього світу.
фінансово.
Щиро дякуємо!
