Крик Йоана Павла ІІ, що пролунав 1993 року, має увірватися в серця мафіозі і змінити їх. Це наша надія. Немає ніякої «антимафіозної Церкви», але є Церква, яка проголошує Євангеліє, яка змінює життя тих, хто вміє слухати, — підкреслює кардинал Франческо Монтенеґро.
Архієпископ-сеньйор Аґрідженто у розмові з КАІ говорив зокрема про блаж.Розаріо Ліватіно, убитого 30 років тому молодого італійського суддю, і позицію Церкви щодо мафії.
— Отче кардинале, Церква визнала, що блаж. Розаріо Ліватіно був убитий з ненависті до віри, помер «in odium fidei» — тобто що він мученик?
— Його мучеництво — визнане. Він був молодим суддею. Для нас, віруючих, оцінка життя залежить не від його тривалості, а від духовної інтенсивності життя, від того, яким чином це життя проживають. Тому для Церкви навіть коротке життя може бути визнане довгим, оскільки воно залишило суттєвий знак. Дивлячись, як саме Ліватіно жив, працюючи суддею, можна легко помітити, що, окрім таланту в юриспруденції, його життя було сильно позначене присутністю Бога. Своїм стилем життя він сильно заважав мафіозі, які прозвали його «сантоккіо» — «святошею», бо тим, що він робив, керувала віра. Тому під час беатифікаційного процесу, коли досліджувано головні чесноти — віру, надію і любов у житті Ліватіно, — виявилося, що мафія його зненавиділа, бо він був віруючий. Із такою людиною неможливо було торгуватися, про щось «домовитися». Тому його вбили. Думали, що більше про нього й звуку не буде, а тут раптом через 30 років усі про нього говорять.
— Він не піддався корупції?
— Абсолютно. Завдяки вірі Ліватіно ставився до всіх із повагою, навіть до злочинців. Це дуже важливий елемент. Зазвичай ми посуваємося у світі обмежених людських категорій, забуваємо обличчя людей та їхні історії. Коли Ліватіно закінчував допит, він підводився і потискав злочинцеві руку, чого зазвичай ніхто не робив. Інколи він плакав над тими, хто загинув насильницькою смертю. Якось трапилося, що Ліватіно пішов до в’язниці, щоб особисто вручити папери про звільнення тому, кого засудив до ув’язнення безвинно. Це було 15 серпня, в урочистість Внебовзяття Пресвятої Діви Марії. Коли в’язничний охоронець побачив його, то запитав: «Пане суддя, навіщо ви сьогодні сюди прийшли? Та ж свято!» — «Це несправедливо, щоб невинна людина була на день довше у в’язниці. Можете його випустити», — відповів Ліватіно.
Ця сердечна чуйність, цілісність особи показує нам, як саме християнин, що живе своєю вірою, сповнює нею також свою працю. Коли його колеги вранці перед початком роботи зустрічалися в барі — Ліватіно ходив до храму, щоб якусь хвилину помолитися, а потім ішов до свого кабінету. Він ішов на роботу з Карним кодексом, але мав при собі і Євангеліє. Справедливість повна тоді, коли сповнена милосердя Ліватіно виконував свою роботу судді в дусі милосердя, яким його надихнув Бог. У нотатнику він позначав кожну сторінку трьома літерами «STD», що розшифровується як «sub tutela Dei» — «під Божою опікою». Ліватіно жив, пам’ятаючи про це постійно.
Оголошення про смерть Розаріо Ліватіно.
Фото: Centro Studi Livatino
— Ваша Еміненціє, його смерть, кажуть, перемінила і його вбивць?
— Так. Смерть Розаріо Ліватіно нагадує смерть Ісуса. «Що злого я зробив?» — запитує Ісус. Завдяки Розаріо вони змінили свої життя. Плоди його віри з’явилися дуже швидко.
— Чи правда, що той, хто стріляв у Ліватіно, потім свідчив під час його беатифікаційного процесу?
— Саме так. Даючи свідчення, сказав, що не міг спати після того, що зробив. Ліватіно йог не знав. То був платний убивця. Коли він дивився, як молодий суддя помирав, коли бачив Божу красу, якою він був проникнутий в ці останні секунди життя, — в убивці сталося щось, що потрясло його душу. Життя цієї людини змінилося діаметрально.
— Чи Ви мали нагоду особисто зустрітися з цим чоловіком?
— На жаль, це не було можливим. Він надалі перебуває в ув’язненні. Поки що «людська» справедливість не виразила згоди на цю зустріч. Може, ще буде нагода. Його вислуховували під час беатифікаційного процесу.
Реліквія скривавленої сорочки Розаріо Ліватіно.
Фото з: Postulazione Canonizzazione di Rosario Angelo Livatino
— Ваша Еміненціє, сьогодні дуже багато говориться про юридичні системи, як вони діють, чи вони добрі, як їх потрібно покращувати. У контексті життя нового блаженного — які відносини постають між вірою і справедливістю?
— На мою думку, справедливий суддя стосовно злочину має користуватися юридичним кодексом, щоб людина, яка скоїла злочин, могла насамперед відчути скруху. Віруюча людина, що має перед собою злочинця, також дивитиметься на нього очима Бога, Його милосердя. Тут не йдеться про те, щоб помилувати, підносячи великий палець угору, або засудити, опускаючи палець донизу. Погляньмо на приклад Ісуса і «Доброго злодія». Коли Господь сказав до нього: «Ще нині будеш зі Мною в раї» — поглянув на нього очима милосердя. Той чоловік платив високу ціну за свої провини, але Бог поглянув у серце цієї людини, на крихту добра, яка там залишилася, — щоби зробити з нього святого. Бог завжди справедливий. Один із псалмів каже, що справедливість приходить з небес, а правда виростає з землі. Немає чогось такого, як несправедлива віра. В «адмініструванні» справедливістю я використовую милосердя, і тільки коли я використовую милосердя — я вчиняю справедливо стосовно іншої людини. Так, як у притчі: власник поля оплатив однаково працю робітникам, які почали працювати на початку дня, як і під його кінець. Він не вчинив несправедливо! В ім’я Божої справедливості, він заплатив усім однаково. Ось так справедливість іде в парі з вірою. Якщо я не послуговуюся справедливістю, то не буду добре сповідувати віру. Причому першим рівнем справедливості є милосердя, оскільки воно ставить мене перед цілою людською особою, а не тільки перед її провиною.
— Суддя Ліватіно, промовляючи на похороні свого приятеля, прокурора Еліо Кук’яри, сказав, що можна бути «службовцем закону», а можна бути «оператором справедливості». Відмінності між цими позиціями величезні. Ким має бути суддя — «оператор справедливості»?
— Я не хочу бути суддею суддів. Треба визнати, що багато разів справедливість «адміністрована» без уваги до правди, навіть без шукання її. В певний момент свого життя Ліватіно написав: «Дуже тяжко виносити вироки». Для судді, який судить і мусить винести вирок про провину чи невинуватість, дуже важливим є момент молитви. В певному сенсі, ми могли би сказати образно, що Ліватіно виносив вироки навколішках. Для нього найважливішим було перебувати в єдності з Богом і дивитися Його очима на людину, яку судять. На мою думку, кожний з нас потребує такого дару. Дуже часто ми судимо з великою легкістю. Дивимося тільки на те, що зовнішнє. Забуваємо про те, що людина, яка стоїть перед нами, має свою історію, живе у конкретному середовищі, в різних життєвих контекстах. Я сам — щасливчик, бо виріс у люблячій сім’ї. А багато хто не мав такого щастя і стали злочинцями, бо виховалися в поганому середовищі. Є також випадки, що попри паскудне середовище хтось зустріне на життєвому шляху добру людину, яка проб’ється до нас своїм добрим словом, що провадить до зміни цілого життя. Ісус сказав до грішної жінки: «Йди і більше не гріши». Це був істинний жест Божої справедливості! Ісус пішов до дому Закхея, дуже багатого начальника митарів, який радше не вивчав теологію, і той Йому сказав: «Господи, тепер, коли я Тебе зустрів, то зрозумів, що не був чесний, що я крав, тепер я змінюю своє життя, віддам те, що вкрав, із відсотками». Ісус напевно затримав на ньому свій погляд і сказав йому вже як друг: «Нині спасіння прийшло до цього дому, бо й він є сином Авраама. Бо Син Людський прийшов шукати і спасти те, що загинуло».
Розаріо Ліватіно загинув 21 вересня 1990р. по дорозі на роботу.
— 9 травня 1993 року до Аґрідженто приїхав Йоан Павло ІІ, де зустрівся з батьками Розаріо Ліватіно. Їх глибоко зворушила та зустріч…
— У певному сенсі, то зустріч із батьками блаженного потрясла папу. Після неї він ще мав зустріч із підприємцями. Всі помітили, що він якийсь дивний, наче відсторонений. Хтось його прямо запитав: «Що ми зробити, що він так поводиться?» Зустріч із батьками Ліватіно папа носив у серці кілька годин, і зрештою в ньому все закипіло. Ніхто тоді не сподівався крику папи: «В ім’я Христа, розіп’ятого і воскреслого, Христа, який є Дорогою, Правдою і Життям, звертаюся до відповідальних: наверніться, одного дня прийде суд Божий!» Мафія відреагувала на крик папи, зокрема, підклавши бомби в базиліці св.Йоана на Латерані.
Ми хотіли, щоб беатифікація Розаріо Ліватіно відбулася саме 9 травня, в річницю приїзду Йоана Павла ІІ до Аґрідженто, щоби показати, що цей крик Папи Войтили надалі актуальний. Мафія убила о.Піно Пільїзі, о.Джузеппе Діана, Розаріо Ліватіно. Цей крик повинен дістатися сердець мафіозі та змінити їх. Така наша надія. Намає ніякої «антимафіозної Церкви», але є Церква, яка проголошує Євангеліє, яка змінює життя тих, хто вміє його слухати.
— Отче кардинале, чи о.Пінол Пульїзі, о.Джузеппе Діана, Розаріо Ліватіно це «святі-антимафія»? Дуже часто в пресі з’являється таке визначення.
— Я би не визначав святих як «анти-хтось» чи «анти-щось». Не можна протиставляти святість чомусь, що її взагалі заперечує. Святий — це людина з відкритим серцем, вони нікому не протиставляються. Ті святі священники і Розаріо Ліватіно показують, що на насильство можна відповідати любов’ю. Багато хто навернувся тому, що святий «провокував» їх добром.
Я скористаюся таким прикладом. Коли ми були дітьми — гралися дзеркальцями, ловили сонячне світло і зазвичай скеровували його на очі людей. Саме таким чином промінчик світла може дістатися туди, де темно. Господь Бог не втомлюється у наданні нам таких променів світла через святих. Звернімо увагу, що поети зазвичай не пишуть віршів про сонце, але пишуть про зірки, що розсіюють темряву. Знайдемо чимало таких віршів. Але ж порівняно з сонцем світло зірок видається таким слабким!.. Дивлячись на сонце, ми заплющуємо очі. Ці Божі промені, подібно як промені від дзеркальця й зірок, долітають до нас завдяки святим.
Могила блаженного Розаріо Ліватіно.
Фото з: Postulazione Canonizzazione di Rosario Angelo Livatino
— У Ватикані в межах Дикастерію цілісного розвитку людини скликано робочу групу, яка готує екскомуніку для мафіозі та членів мафії.
— Папа, перебуваючи в Калабрії, говорив про екскомуніку для мафіозі. Я б, однак, більше звернув увагу на той факт, що, вчиняючи насильство щодо інших, я сам себе автоматично виключаю з Церкви. Трапилось мені не погодитися на поховання мафіозі. Я казав їхнім сім’ям, що вочевидь кожен потребує молитви і я за них помолюся, але Євхаристію відслужити не можу. Аргументував тим, що Євхаристія це таїнство любові, а отже, людина, яка не любила протягом свого життя, жила з повним усвідомленням чиненого нею насильства, сама себе поставила поза спільнотою Церкви.
Євхаристія має змінювати моє серце і життя, а якщо я вперто і без тіні скрухи цього не бажаю, то перестаю бути членом християнської родини. З другого боку, як християни, ми завжди повинні молитися за таку людину.
— Чи екскомуніка може справити на мафіозі якесь враження?
— Мафіозі творять свою релігію. Мафіозо сам є богом цієї релігії й інших конкурентів не хоче. Святий Павло спершу переслідував християн, щоби їх вкидати до в’язниць. Однак настала мить, коли його досяг промінь Божого світла, і всю свою енергію він скерував на добро. Бог постійно чекає і дозволяє себе знайти, Він присутній в нас і на кожному розі вулиці, це тільки ми розсіяні й не бажаємо цього помітити. Кажуть, що добрий Бог приїздить «останнім потягом». Таким прикладом «Останнього потягу» є Ісус і Добрий злодій, які опинилися в одному «купе» і стали друзями навічно. Завжди треба сподіватися, що мафіозо підведе погляд до неба, а не триматиме низько схилену голову людини з нечистим сумлінням, яка не має відваги поглянути просто в очі. Він подивиться вгору й помітить Бога, який побачив у ньому зернинку добра, й це перемінить його життя.
На могильному камені Ліватіно напис: “Мученик за справедливість”
— Отже, мафія створила щось на кшталт паралельної релігії. Це, наприклад, показує звичай, що під час процесії статуя святого схиляється, роблячи так зване «inchino» (уклін) перед домом шефа місцевої мафії. Церква рішуче забороняє це, але, з другого боку, ці жести утверджують місцеву спільноту в переконаності, хто тут насправді править…
— Пам’ятаймо, що Церква складається з грішників. Довгі роки Церква мовчала, не усвідомлюючи того, що та чи інша людина скоює страхітливі речі, а до того ж посідає владу. Багато говорилося про поблажливість Церкви до мафії. На щастя, Церква зрозуміла, що не можна ставити на одному рівні християнську віру і мафію і терпіти такі ситуації. Останніми роками Церква, через пап Йоана Павла ІІ і Франциска, зайняла цілком однозначну й рішучу позицію в цьому питанні. Церква має проголошувати Євангеліє, і в його перспективі оцінювати вічність. Дивлячись на Ісуса, ми маємо тримати обійми відкритими, як Він, а в Його очах прочитувати правду про довколишній світ. Така позиція заважає мафії, і тому блаж.Розаріо Ліватіно був для них перешкодою і його вбили. Так само дратував мафію і блаж. о.Піно Пульїзі. Вони обидва були християнськими знаками спротиву мафіозному насильству і нахабству. Тому мафіозі повинні слухати і йти запропонованим шансом на зміну та початок нового життя, ключем до чого завжди є євангельські блаженства.
фінансово.
Щиро дякуємо!
