У вівторок 5 липня до Летичева прибули учасники ХХІХ Подільського паломництва. Як завжди, вони йшли двома великими групами: з Кам’янця-Подільського і з Томашполя, 80 і 180 чоловік. Для томашпільської групи це вже 30-те паломництво; вдесяте до санктуарію прийшла проща (близько 100 учасників) із Хмільника — її організовував о. Олександр Бурмістров.
«Порівняно з попередніми роками, — сказав для CREDO відповідальний за організацію паломництва з Кам’янця-Подільського о. Микола Лучинський, — нині була інша тематика. В країні війна, а цей рік у нашій Церкві оголошений Роком Всечесного Хреста. Тому тема паломництва була “Маріє, допоможи нести хрест”. Цього року ми також обмежили вік учасників: не молодше 15 років і не старше за 70. Під час ходи ми багато молились за заступництвом Пресвятої Діви Марії за те, щоб Господь захищав наших воїнів і дарував перемогу Україні».
Хрест у голові колони паломників несли учасники бойових дій. Несли прочани також мапу України — двоє воїнів, які воюють із 2014 року; один із них зазнав важкого поранення.
«Всі п’ять днів дороги з Томашполя, — сказала п. Наталя Севастьянова, — ми, група з 17 паломників із Дунаєвець і Мушківців, ішли з одним молитовним наміром: за мир в Україні та за наших воїнів, щоб вони усі повернулись живими. Ми навіть не звертали уваги на спеку і втому — адже їм там набагато важче».
«У цьому паломництві, — каже вінничанка п. Інна Соколова, яка теж ішла з Томашполя, — я зрозуміла, що наше життя на землі — теж паломництво. А в чому я ще пересвідчилась: що коли бракує сил, то Бог їх дає. В мене вже після першого дня виникло бажання повернутись додому. Але молитва допомагала подолати втому. Цікавими й корисними були конференції, які ми прослухали по дорозі, зокрема та, яку виголосив о. Ігор Шкляр. У них мова була про такі речі, які необхідно знати не тільки кожному християнину — кожній свідомій людині».
Вісімнадцятеро прочан, серед них — священники о. Симон Байдацький OFM, о. Богдан Мураховський OFM, о. Кирило Тополевський OFM і с. Єлизавета Краковецька OSB — приїхали з Шаргорода на велосипедах. Їхали два дні з зупинкою в Барі. Друга велопроща, менш чисельна — п’ятеро людей, — вже водинадцяте прибула з Шепетівки. Цього року її організацію взяли на себе брати Леонід і Віктор Качоровські — ініціатор і беззмінний організатор у попередні роки, п. Франц Морозов, з початком війни пішов добровольцем у Територіальну оборону.
А найпершим, хто прибув до Летичева 5 липня, був чоловік, якого — і це не буде перебільшенням — можна назвати ветераном усіх українських паломництв. Це 83-річний хмельничанин п. Тадеуш Сова. Він усюди, куди тільки можна, намагається самостійно ходити пішки. На зворотному боці ікони, яку він завжди носить із собою, виписані всі його паломницькі подорожі. Нинішня вже 43‑тя.
«Цього року, — казав він, — я пройшов пішки тільки 30 кілометрів, решту мене підвезли. Поки йшов, весь час повторював: «Матір Божа, допоможи». Усім, кого зустрічав, робітникам, які ремонтували дорогу, та іншим людям роздавав образки Святого Сімейства. А тим, хто в мене питав, навіщо я це роблю, пояснював, що це пожертвування, яке я приношу за необхідні благодаті не тільки для себе, але й для військових, які нас тепер захищають, для всього нашого народу і всього людства. Якщо у 83 роки я ще можу самостійно обробити вісім соток городу — то хіба не пожертвую трохи часу і зусиль, щоб прийти до Божої Матінки?»
Цікаво, що саме думка про город стала поштовхом для поїздки на відпуст також і для мешканки с. Лука-Мелешківська, що поблизу Вінниці, п. Петри Гудзінської, яка приїхала до Летичева вранці 6 липня рейсовим автобусом.
«Дізнавшись, що з Вінниці не буде організованого виїзду, як було в попередні роки, — сказала пані Петра, — я спочатку вирішила не їхати. А потім подумала: якщо вистачає сили повиривати на городі весь бур’ян, то що заважає поїхати? Це ж не треба йти кілометри — автостанція і храм у Летичеві поруч. Адже мені є за що і за кого молитися: передусім за свого сина…»
Початком урочистості стала вігілійна Служба Божа, яку ввечері 5 липня очолив єпископ Леон Дубравський. Проповідь, яку виголосив єпископ-помічник Кам’янець-Подільської дієцезії Радослав Змітрович, стосувалася того, що кожна людина повинна відчувати, до чого її кличе Бог. Його Преосвященство наголошував, що «князь цього світу» — диявол всіляко заважатиме, щоб перекрутити все по-своєму; але ми для того і приходимо до цього санктуарію, щоб просити про заступництво Богородиці, щоби правда перемогла зло.
Далі було нічне чування, під час якого окремі групи паломників молились у своїх намірах різними молитвами, переважно — молитвою Розарію. Цю молитву можна було почути і вранці 6 липня. Роздуми до таємниць однієї з частин проголошував єпископ Леон Дубравський, іншої — настоятель летичівської парафії о. Адам Пшивускі. Молитва за те, щоб російські війська залишили українську землю, пролунала російською мовою.
6 липня до паломників, що прийшли напередодні, долучилися вірні, які приїхали до Летичева самостійно: хто власним, хто громадським транспортом, — щоби взяти участь у відпустовій Месі. І, звісно, в ній брали участь місцеві парафіяни. Мешканка Летичева п. Ольга Грінчук, яка прийшла до храму з сином Тімуром, на запитання, які благодаті вона отримала завдяки заступництву Летичівської Божої Матері, показала на дитячий візок, у якому лежала її тримісячна донька Софія.
«Щоразу, коли буваємо тут, — сказала п. Поліна Михайлішина, яка з чоловіком Валерієм приїхала з Мурафи, — відчуваємо радість. Ніби наново відкривається сенс і мета життя. А взагалі, ми приїжджаємо сюди не так щоби про щось просити, як щоби дякувати…»
фінансово.
Щиро дякуємо!
