Одна з найбільш популярних і зворушливих історій із життя Бідняка з Ассізі — це розповідь про те, як він приборкав вовка, що наганяв жах на умбрійське місто Губбіо. Але біографія його сподвижниці, святої Клари, теж містить дещо схожий сюжет.
Згідно з переказами, приблизно у 1220 році — саме тоді, коли святий Франциск мешкав у цьому місті — неподалік з’явився лютий вовк, через якого мешканці Губбіо втратили сон і спокій. Спочатку він нападав на худобу, але згодом, скуштувавши людської плоті, почав полювати виключно на людей. Кажуть, нібито хижак навмисно приходив до міської брами, підстерігаючи нових жертв, і жодна людська зброя не могла завдати йому жодної шкоди. Зрештою, налякані мешканці Губбіо відмовилися взагалі виходити за межі міста, що зробило ціле місто заручниками монстра.
Єдиною людиною у місті, яка не злякалася вовка, був святий Франциск. Він сказав, що піде і особисто зустрінеться з вовком, після чого, перехрестившись, вийшов за браму, хоча люди благали його цього не робити. Побачивши Франциска, вовк кинувся на нього з роззявленою пащею, але замість того, щоб утікати, Франциск знову осінив себе хресним знаменням й іменем Господнім звелів вовкові припинити тероризувати містян. Почувши це, хижак слухняно підійшов до нього і ліг біля його ніг, ластячись, немов домашній пес. Після цього Франциск від імені мешканців Губбіо уклав із «братиком-вовком» мирну угоду: містяни зобов’язувалися прийняти звіра до громади і годувати його, а він, своєю чергою, обіцяв не нападати ні на людей, ні на тварин. Угоду було скріплено рукостисканням (точніше, потиском руки і лапи), і відтоді вовк став вірним другом і захисником мешканців Губбіо.
Сассетта, «Святий Франциск і вовк із Губбіо», 1437-1444.
Коли звір помер, його поховали з великими почестями, а згодом побудували над місцем його поховання храм святого Франциска Миру. У 1872 році під час реконструкції святині під однією з церковних плит знайшли великий вовчий скелет віком у кількасот років, що підтвердило автентичність історії.
Свята Клара Ассізька, духовна сестра святого Франциска і, фактично, його «права рука» також має у своєму арсеналі легенду, пов’язану з порятунком від вовка. Основне джерело цієї історії, — біографія святої Клари, складена Томою Челанським, а її візуальне зображення, що дійшло до наших днів, — фрагмент вівтарного образа XV століття, створений мініатюристом і художником Джованні ді Паоло, що жив і працював у Сієні (ймовірно, з цієї причини, його головною героїнею певний час вважали святу Катерину Сієнську).
Хоча достеменно не відомо, хто саме був замовником вівтарного образа, ймовірніше за все, він був створений для монастиря кларисок у Сієні — оскільки центральна панель зображує Клару Ассізьку поруч із Дівою Марією з Немовлям, а бічні панелі містять різні сцени з життя святої.
Одна з таких сцен — сюжет про те, як свята Клара вже посмертно врятувала дитину від вовка. Художник зобразив святу Клару, що об’явилася посеред небес в оточенні золотого сяйва, щоб прийти на порятунок пошматованій вовком дитині, чия бідолашна мати благає святу про допомогу. Згідно з середньовічною традицією «одночасної розповіді» у художньому мистецтві, вовк на картині присутній двічі: ще живий, із відкушеною дитячою рукою у роті, і вже мертвий (як бачимо, на відміну від вовка з Губбіо, цей хижак, вочевидь, не був відкритим до дипломатичних рішень).
На жаль, вівтарний образ святої Клари зберігся не повністю. Крім центральної панелі з Дівою Марією (Національна Пінакотека Сієни), а також панелі, що зображує порятунок від вовка (приватна колекція Персі Страуса, Лондон), збереглися ще три: «Святий Франциск надягає Кларі габіт», «Клара рятує потерпілих від кораблетрощі» (місцезнаходження обох наразі невідоме) і «Чудо святої Клари» (Галерея мистецтв Єльського університету).
фінансово.
Щиро дякуємо!
