У Ватикані закінчилася Спеціальна асамблея для Близького Сходу Синоду Єпископів Католицької Церкви. Як ми повідомляли , до участі в засіданнях були запрошені Блаженніший Любомир, Глава Української Греко-Католицької Церкви, та Преосвященний Владика Богдан (Дзюрах), Секретар Синоду Єпископів УГКЦ. Владика Богдан виступив з доповіддю у середу, 13 жовтня. У четвер, 21 жовтня, свою доповідь у письмовій формі представив Блаженніший Любомир.
Розпочинаючи своє звернення, Глава УГКЦ зазначив: «Маю намір представити дві теми, що, серед багатьох інших, знаходяться в Робочому документі (офіційний документ, у якому дається підсумок відповідей на поставлені запитання та завдання. − Авт.). Вони становлять елементи, на які слід звернути велику увагу, і, на мою думку, які продовжують постійно непокоїти, заторкуючи нас, як Східні Церкви, виходячи за наші географічні та історичні кордони».
Першим пунктом, на який звертає увагу Блаженніший Любомир, є явище міграції. «Ми, українські греко-католики, – пише він, – розділяємо з нашими співбратами з Близького Сходу драму міграції наших вірних, хоч і спричинену відмінними мотивами». Говорячи про українських мігрантів, Предстоятель УГКЦ зазначає, що слід визнати, що вірні, на загал, знайшли в країнах, куди виїхали, щиру турботу з боку латинських дієцезій, «але це не звільняє нас, – продовжував він, – від великої відповідальності, яку ми маємо щодо збереження ними віри у східній традиції, до якої вони належать і в якій їм повинна бути запевнена належна душпастирська опіка, притаманна їх обрядові, згідно з приписами канонічного права».
У цьому контексті може виникнути застереження, чи таке запевнення не стане перешкодою для інтеграції в нову дійсність. Посилаючись на досвід УГКЦ, її Глава зазначає, що це не так, і що вірні у Північній і Південній Америці, Австралії й різних країнах Європи добре інтегровані в суспільство, одночасно зберігаючи свою духовну спадщину.
Тоді Блаженніший Любомир використав навчання святого Ігнатія Антіохійського, який порівнює вірних Церкви до хору, який співає. На його переконання, різноманітність є не небезпекою, а невід’ємним скарбом для Вселенської Церкви: слід пам’ятати, що «наступник ап. Петра має божественний мандат керувати хором, щоб уникати невірного такту і в такий спосіб гарантувати симфонію правди і милосердя».
«Ми повинні знайти відвагу у Святому Дусі, – пише Блаженніший Любомир, – щоб гармонійно жити у багатогранності та відмінностях в усіх тих регіонах, які ще кілька десятиліть тому з історичних причин характеризувалися присутністю єдиного обряду і звикли до певного роду монополії».
Звертаючи увагу на той факт, що сьогодні ці території зіштовхуються із зростаючим викликом міграції, «що є вже не географічним, а антропологічним поняттям», Верховний Архиєпископ Києво-Галицький робить висновок, що територія усіх Церков свого права складається з осіб її вірних усюди, де вони з різних причин постановили поселитися. А це тягне за собою перегляд різних, в тому числі і юридичних, засобів, спрямованих на забезпечення душпастирської опіки вірних, запобігаючи явищам асиміляції.
Другим пунктом, на який звертає увагу Блаженніший Любомир, є місійний характер Церкви. Він висловив жаль з приводу того, що силою історичних обставин та переслідувань був призупинений «євангелізаційний порив» УГКЦ, та запитує: «Чи сучасні випробування, яких зазнають наші Церкви свого права, серед них також і в Україні, виходячи назустріч новим труднощам, та, особливо, явище масової міграції наших вірних, яке так глибоко нас вражає, не є, можливо, знаком, посланим Святим Духом, щоб ми вийшли, як Авраам, з “безпечності Уру Халдейського” та вирушили в подорож цілим світом? І я не боюся сказати: цілим світом, тобто також і туди, де Церква до сьогодні, чи до вчора була в ситуації, яку б я окреслив мирним пануванням, а тепер зазнає глибокої кризи з приводу відступництва, поверховості та спротиву представників антихристиянської культури».
«Запитую, – продовжує Глава УГКЦ, – якщо вся Вселенська Церква є місійною, то чи ця ситуація не є для нас, належних до східної традиції, спонукою наважитися іти з місією ad gentes (із лат. «до народів». − Авт.), туди, де ці народи потребують або очікують спасенного Божого слова? Багатство нашої духовності та наших Літургій є спадщиною, якою треба ділитися, а не заздрісно оберігати її чи навіть приховувати всередині наших спільнот».
Наприкінці доповіді Предстоятель УГКЦ зазначає, що ці аспекти є малою частиною великих викликів, перед якими часто почуваємося слабкими чи непідготовленими, тому існує потреба допомоги і від «Петра». Тому він висловлює такі пропозиції: перша – створення органу, подібного до Постійного Синоду у Східних Церквах, який би складався з Патріархів та Верховних Архиєпископів, що перебувають у єдності з Римом, через який Наступник святого Петра міг би краще контактувати та пізнавати потреби Східних Церков; друга – це скликання в найближчому майбутньому такого ж Синоду, який би стосувався в загальному теми природи та ролі Східних Католицьких Церков.
фінансово.
Щиро дякуємо!
