Андреа Ґальярдуччі, італійський журналіст і ватиканіст, у своїй колонці для National Catholic Register ділиться роздумами про зміни у діяльності Дикастерію віровчення, які є віддзеркаленням усього понтифікату Папи Франциска.
За час перебування Віктора Мануеля Фернандеса на посаді голови Дикастерію віровчення сайт Дикастерію від імені Папи Франциска оприлюднив уже кілька відповідей на питання, що надійшли з усього світу: від dubia п’яти кардиналів до запитання філіппінського єпископа про те, як діяти в умовах зростання приналежності вірних до масонства.
Новизна полягає не так у тому, що ці питання доходять до Папи, як у частоті оприлюднення відповідей на них. Досі стандартною практикою були приватні відповіді — за винятком випадків, коли обговорювалися теми, що становлять загальний інтерес.
Зараз, однак, практика виглядає зворотною. Принаймні, публікації відповідей стають частішими. Це може сигналізувати про зміни у роботі Дикастерію віровчення — що, у кінцевому підсумку, відображає спосіб правління Папи Франциска.
Після спроб змінити уявлення про папство Папа Франциск так само узявся до роботи з Дикастерієм віровчення. Зрештою, це й не дивно. Призначивши архієпископа (тепер кардинала) Фернандеса головою Дикастерію, він написав йому, що «у минулому» цей орган діяв надто жорстко і навіть аморально. Папський лист сам собою був чимось новим в історії: до Фернандеса жоден префект [Конгрегації віровчення] їх не отримував, — і його застосування було настільки ж унікальним.
Франциск завжди хотів зірвати з папства маску таємниці, крок за кроком відсікаючи проміжні органи. Це одна з причин, чому він дає так багато інтерв’ю, а також відповідає на запитання журналістів під час пресконференцій у літаку. Це майже так, ніби Папа Франциск бачить самого себе головним рушієм власного наративу.
Ми повинні чітко розуміти: Папа Франциск ухвалює рішення одноосібно. Він не завжди обґрунтовує свій вибір. Навпаки. Але той факт, що він демонстрував прозорість, відкритість і навіть наївність — якщо ми хочемо це так назвати — у своїх публічних висловлюваннях, був невід’ємною частиною справжнього бажання зробити папство чимось ближчим до людей. Народ повинен мати змогу відчувати близькість до Папи, а Папа — бути близьким до народу.
Дикастерій віровчення покликаний робити те саме. Вже реформований Папою Франциском і розділений на дві секції з конкретними обов’язками, тепер Дикастерій покликаний бути відкритим і прозорим у своїх відповідях — і, перш за все, бути пастирським. Класичним прикладом є відповідь на dubia п’яти кардиналів. Дикастерій не відповідає ні «так», ні «ні», натомість робить розширений аналіз ситуації — аж до того, що, фактично, залишає інтерпретацію відкритою.
Це не означає, що Папа Франциск хоче змінити доктрину. Натомість це означає, що Папа Франциск хоче змінити спосіб існування вчення Церкви. Це прагматичний зсув, який стає також і парадигмальним. Зрештою, практика часто відображає життя — а воно безладне.
Прикладом того, що деякі доктринальні основи залишаються непохитними, є відповідь на питання про вступ католиків до масонських організацій. Це заборонено, і це чітко сказано, з посиланням на документ тієї ж Конгрегації [віровчення] 1983 року, де було чітко зазначено, що католики не можуть бути масонами. Однак що вимагається, то це душпастирська дія і якнайбільш публічна декларація. Катехеза, перш за все, дається для розуміння людьми.
Питання формації — вирішальне, і це також важливо для Папи Франциска, який започаткував Глобальний договір про освіту. Справа, однак, у тому, щоб визначити, який це тип навчання. Франциск чітко пояснив це у своїй реформі Папської академії богослов’я, але навіть перед тим — у [Апостольській конституції] «Veritatis gaudium». Католицький світ, каже він, має бути спроможним запозичувати категорії інших дисциплін (крім теології), щоб пояснити віру. Це гостра тема. Хтось може заперечити, що богословський світ натомість повинен знайти власну мову — мову, властиву вірі? — для опису світу. Папа Франциск, однак, вважає центральним цей шлях, разом із темою міждисциплінарності (або трансдисциплінарності). Це більш прагматичний підхід, але це підхід Франциска.
Знов-таки, Папа Франциск продемонстрував певну неприхильність до інституційних рішень. Він часто використовував документи, видані у формі motu proprio (за його власним бажанням) і «легкі» віровчительні документи, щоби зробити вибір, вирвавшись sз ланцюгів теологічного контролю, маючи переконання, що «реальність більша за ідеї» і що «час вищий за простір». Папа ініціює процеси, а потім спостерігає, як вони здійснюватиvenmся.
Здається, що Дикастерій віровчення діє схожим чином. Відзначається відсутність номерів протоколів на відповідях, а також відсутність дат на полях. Помітне певне невдоволення загальними правилами, згідно з якими у Ватикані роками складали документи. Раніше автентичність документа допомагав визначити лише номер протоколу. Тепер достовірності надає не форма, а публікація на офіційному сайті — без дозволу «начальства» це неможливо.
Ця деталь веде до іншої проблеми, а саме до того, що за відсутності конкретних правил все вирішує начальник. Подібно до того, як Папа Франциск одноосібно керує, кардинал Фернандес ухвалює рішення, розмовляючи безпосередньо з Папою. Може відбутися сесія Feria Quarta — регулярне засідання Дикастерію по середах для загальної дискусії з усіма його офіційними особами дикастерії$ але складається враження, що ця зустріч не настільки вирішальна.
Це підводить нас до останнього пункту. Реформа Дикастерію віровчення розділила його на дві частини. Раніше чотири офіси об’єднувала тема віри, а зустрічі по середах збирали під однією «парасолькою» всі найгостріші питання.
Натомість реформа розділила Дикастерій на дві окремі секції — доктринальну та дисциплінарну, — кожна з яких має свої обов’язки. Згідно з наміром Папи Франциска, чіткий розподіл завдань має гарантувати більшу ефективність. Ризик полягає у втраті загального та оптимального бачення на користь кращої організації.
Досягти балансу важко, але це те, на що звертає увагу Папа Франциск. Настільки, що навіть на останньому консисторії 2022 року кардиналів поділили на групи для обговорення, а на Синоді про синодальність учасників поділили на менші кола, кожне зі своєю підтемою для обговорення.
Дикастерій віровчення з кардиналом Фернандесом на чолі став дзеркалом понтифікату Франциска. Він замінив собою Державний секретаріат як найважливіший департамент, хоча й не функціонально, а радше — що парадоксально — через особисту близькість свого префекта до Папи.
Коли Бенедикт XVI став Папою, одна частина історії полягала в тому, що він відмовився від дипломатичної сторони справи на користь доктринального офісу. Іноді його називали своєрідною «помстою» колишньої Священної канцелярії [Конгрегації віровчення] дипломатам Держсекретаріату: прикладом є призначення кардинала Тарчизіо Бертоне, колишнього члена Конгрегації віровчення, Державним секретарем. Папа Франциск на кожному кроці хвалить дипломатів, але й сліпому видно, що права рука Франциска — це кардинал Фернандес. І це теж парадоксально.
фінансово.
Щиро дякуємо!
