Триває дієцезіяльний етап беатифікаційного процесу маленької француженки. Aleteia провела інтерв’ю з її матір’ю, Марі-Дофін Карон, щоб поставити запитання, яке непокоїть численних батьків: «Як зробити, щоб твоя дитина любила Бога?»
На березі моря стоїть маленька усміхнена дівчинка. Її очі чисті, ясні, широка усмішка сяє. На голові в неї — смугаста хусточка, яка приховує відсутність волосся. Яскраве сонце не засліплює її, подібно як світло з Неба, яке вона споглядає у серці, яке її освітлює і оживлює.
Дівчинку звати Анн-Ґабріель. На цій фотографії їй 8 років, і незабаром вона помре.
Поставити Бога у центрі життя
Марі-Дофін Карон бере слухавку. Її голос — лагідний, але впевнений: це голос матері, яка виховала п’ятьох дітей. Щиро й ніжно вона зізнається: «Знаєш, мені би не дуже сподобалася назва цього інтерв’ю — ‘Як зробити щоб дитина любила Бога? Поради батьків Анн-Ґабріель Карон’. Я би точно не хотіла, щоб мені приписували роль, якої я не відіграла. Я більше за всіх інших пригнічена тим, що сталося».
Дати інтерв’ю жінку переконав постулатор беатифікаційного процесу її доньки. «Якщо я кажу, що хотіла мати дітей, які були би святими, то це тому, що я переконана, що ми створені для Бога, щоб бути з Ним. У цьому й полягає буття святим. Це не питання недоречної гордості».
Читайте також:
Анн-Ґабріель Карон: 8-річка, яка просила Ісуса віддавати їй страждання дітей
Думаючи про Анн-Ґабріель, неможливо уникнути порівняння з іншою маленькою француженкою — Анною де Ґіньє, яка померла століттям раніше. «Вочевидь Анна де Ґіньє була взірцем для Анн-Ґабріель, дуже вплинула на її життя», — підкреслює мама.
«Для мене вагітність ніколи не була прекрасним часом, я завжди була досить хвора», — згадує Марі-Дофін. «А з другого боку, пам’ятаю, що коли я завагітніла Анн-Ґабріель, то в голові мені застрягла нав’язлива думка, що постійно мене супроводжувала. Матір Анни де Ґіньє казала собі, що повинна бути дуже близько до доброго Господа. Я дуже боялася, що світ скривдить моє дитя, таке чисте й таке невинне. Звісно, я відбувала цей неспокій і при попередніх вагітностях, — але меншою мірою».
У родині Каронів Бог — це Особа. «Ані мій чоловік, ані я не зростали у страху перед пеклом, — але у страху ранити доброго Бога. Саме цього ми вчили й Анн-Ґабріель. Господь — це Той, Хто нас любить, Кому ми можемо довіряти і Кому ми маємо подобатися». Як? «Жертвуймо все, віддаваймо все. Отак жертва перевищила хворобу нашої доньки, бо надала їй значення. Вже дитиною Анн-Ґабріель мала звичку, подібно як св. Тереза з Лізьє, складати жертви любові, щоби, як вона казала, витягати терни з корони Ісуса».
Завжди кажіть своїм дітям правду
Уже в дуже ранньому віці, у три роки, Анн-Ґабріель ставила екзистенційні питання про вічність, сенс страждань чи смерті малих дітей. «Ми були безпорадні перед цими запитаннями, що перевищували наші можливості, попри те що ми самі пройшли ґрунтовну катехизацію», — таку оцінку тає Марі-Дофін, яка має солідну релігійну освіту. «Важливо катехизувати наших дітей, годувати їх інтелектуально, вміщаючи Бога у центрі наших розмов».
Протягом усього інтерв’ю Марі-Дофін зі зворушенням згадує довгі розмови з донечкою і запитання, які ставила мала Анн-Ґабріель. «Ми завжди повинні казати дітям правду, навіть якщо йдеться про іграшки під ялинкою. Пам’ятаю історію малої дитини, якій розповідали про надзвичайне походження подарунків. Дитя запитало священника, чи присутність Ісуса у Причасті є такою самою казковою історією, як подарунки на Різдво. Коли Анн-Ґабріель ставила нас надміру складні як на її вік запитання, я відповідала: ‘Ти ще маленька, щоби зрозуміти, я тобі пізніше розкажу’. Я не хотіла говорити їй якусь неправду».
Інколи коштом болю оплачується правда, з якої зроджується повна довіра — така, яку мала Анн-Ґабріель до мами з татом. Коли 8‑річна дівчинка, що так любила життя, запитувала батьків голосом, сповненим страху та суму, чи вона помре, — страждання сягало вершини, ставало незносним; їй бракувало благодаті зарадити собі з цим. «Страшний момент; але це треба було зробити. Увечері того дня, коли я сказала, що вона помре, Анн-Ґабріель мені це пояснила: ‘Я дуже боялася. Тепер я боюся трохи менше, бо кажу собі, що коли помру, то буду з добрим Господом».
Підтримувати в дітях дух дитинства
Як учителька за фахом, Марі-Дофін Карон знає загублену молодь, яка втратила надію. «Ми хочемо переконати дітей у тому, що є добре, а що погане. Вочевидь ми як батьки скоюємо помилки, також і у випадку Анн-Ґабріель, як і інших наших дітей. Це потрібно визнати і попросити у своїх дітей вибачення… Із цієї любові зроджується довіра. В цьому полягає дух дитинства: якщо дитина розуміє, що Бог є Батьком, то матиме до Нього абсолютну довіру. Анн-Ґабріель відзначалася цією простотою в молитві, коли казала: ‘Мій Боже, я приймаю все, про що Ти мене попросиш, але в будь-якому разі, не перестарайся’. Вона просила як дитина — а сама завжди була слухняна».
Ми завжди хотіли, щоб діти відчували Божу любов удома. Це означало катехитичну формацію і молитву. Я це пізнала з Анн-Ґабріель конкретно, бо ж на початку подружжя щодня ходила на Месу», — каже Марі-Дофін. «Я мала час у декретній відпустці, а ми мешкали обік храму. Я пішла туди з неб, потім залишилася на Розарій, і завдяки цьому була певна, що присвятила Господу щонайменше пів години свого часу». Відтоді проходження повз храм стало пов’язане з привітанням Ісуса, хоч би коротким прикляканням. Анн-Ґабріель зростала у певності, що Ісус перебуває в дарохранительниці, а це посилювало в її серці любов до Бога.
Насолоджуйтеся простими радощами сімейного життя
«Анн-Ґабріель мала дуже сильний темперамент, прихований за несміливістю, що нагадувало вогонь, який тліє під попелом», — усміхається Марі-Дофін. «Вона справді була в захваті від наших сімейних занять, тобто три в карти, їзди велосипедом, переодягань, готування, випікання, перегляду кіно, читання, малювання і виконування того, що вона називала своїм малим рукоділлям. Вступивши до скаутів, вона повністю прийняла дух скаутства — на радість свого тата, який сам у глибині серця залишався скаутом».
У сім’ї Карон радість втілювалася і переживалася на щодень у простоті буття. «Я не можу сказати, що Анн-Ґабріель була такою ж маленькою дівчинкою, які інші», — каже її мати перед лицем екзистенційних питань, що непокоїли її доньку змалечку. «Коли ми віддаємо керування Богу, то це може бути тільки добрий учинок. Тоді Він діє в нас; точнісінько так само і з вихованням дітей».
На звістку про страшний діагноз Марі-Дофін і АВлександр Карон вирішили зробити все, щоб їхня дочка померла у святості. «Вочевидь ми просили про чудо; але ми також усвідомлювали, що наші діти нам не належать, що вони нам довірені, а ми тільки їхні опікуни».
На завершення довгої розмови Марі-Дофін Карон підсумовує, у світлі болісної надії матері, яка втратила дитину: «Знаєш, діти інколи мають містичний підхід до життя… Вони не так уже й далекі від Неба».
Переклад CREDO за: Моргана Афіф, Aleteia
фінансово.
Щиро дякуємо!
