Питання: Чи обов’язково дотримуватися євхаристійного посту? Яким він має бути? Чи можна приймати Причастя, не дотримавшись євхаристійного посту?
Відповідає брат Олександр Могильний OFM Cap.
Чи євхаристійний піст обов’язковий для тих, хто має приступити до Причастя?
Церква пояснює це так. Навіть якщо не брати до уваги релігійного фактору, гастрономічні властивості їжі також мають значення. Тому що їжа діє в людині. Працюють біологічні механізми й людина ще смакує цю їжу. Організм пам’ятає смак їжі чи пиття. Тому Церква говорить про євхаристійну годину посту. За цей час наше тіло вже заспокоюється і стає нейтральним до наступного споживання їжі.
Євхаристію — під виглядом прісного хліба й вина — людина теж смакує у фізичному вигляді. Важливо, щоб людина могла бути готова навіть фізично «смакувати Бога», приймаючи Господні Тіло і Кров. Тому Церква також готує своїх дітей до цієї зустрічі.
Другий вимір — духовний. Євхаристія — це основна їжа для християнина. Її неможливо замінити нічим. Церква постійно на цьому наголошує, зокрема, цитуючи Отців Церкви, святих. Євхаристійний піст дозволяє людині прагнути Бога. Коли його дотримуєшся, то вже немає смаку їжі, який нагадує про неї, — залишається тільки щось важливе.
Ця постійна зустріч з Ісусом об’являється і в фізичній зустрічі, яка перемінює людину. Церква хоче показати, що не можна ставити на один рівень будь-яку їжу і Євхаристію. Звісно, є винятки для людей, хворих фізично чи психічно. Але навіть у цих випадках Церква намагається пояснити, що звичайна їжа — важлива для тіла, щоб ми могли функціонувати й виконувати Божу волю; але є інша їжа, виняткова. Без цієї їжі, без Євхаристії, все решта не має значення. Так, тіло функціонуватиме. Але йдеться про майбутнє — адже людина живе не лише на цьому світі. Якщо немає Євхаристії, немає правильного підходу до їжі, то все інше — відносне.
Тому Церква наголошує, що ми не можемо ставитися до Євхаристії так само, як до будь-якої іншої їжі. Ми не можемо думати про Євхаристію так, як про їжу дочасну.
Чи можна приймати Причастя, не дотримавшись євхаристійного посту?
Церква говорить про євхаристійний піст за годину до Причастя. Але йдеться про мінімум. Пити можна тільки воду. Якийсь інший напій — це вже елемент їжі.
Євхаристія — це центральний момент у житті християнина і зустріч, тому було би добре приймати Причастя якнайчастіше.
Але, якщо людина, наприклад, не планувала бути на Месі, але Божий Дух так повів її, що передбачив для неї цю зустріч, то важливе те, що є головним: спіткання з Ісусом чи закон. Церква наголошує на обов’язковому євхаристійному пості, щоб не було технічного підходу до зустрічі з Богом, щоб не було «панібратства» щодо Нього: з’їв булочку, з’їв цукерку — водичкою зап’ю і прийму Причастя. Церква застерігає саме від такого мислення.
Звісно, найважливіше, щоб людина Причастя прийняла. Але якщо вона готується до нього, до того, що Євхаристія — це найголовніше; чекає, щоби смакові відчуття заспокоїлися, то вже думає не про їжу чи пиття, а про зустріч із Богом.
Якщо хтось не планував бути на Євхаристії, але прийшов, і до Причастя залишилося 30-40 хвилин, то, вочевидь, немає проблеми приступити до нього. Головне, щоб було відповідне мислення, що Причастя — це не те ж саме, що звичайна їжа; що це два різні столи.
Чи потрібно молитися після Причастя?
Коли людина приймає Причастя, то відбувається найтісніша зустріч із Богом, яка тільки може бути на землі. Міцнішої — у фізичному вимірі — немає: людина приймає Євхаристійного, Воскреслого, Ісуса під видом хліба. Це найважливіший, інтимний момент.
Якщо цей момент такий вагомий для людини, то вона хоче його прожити. Дивлячись на структуру Таїнства Євхаристії, ми бачимо, що Церква побудувала його так, що переживання цієї зустрічі, розмова — тобто молитва — відбувається наприкінці. Під час прийняття Причастя органіст чи хор співають релігійні пісні, які допомагають, емоційно наставляють людину. А вона, прийнявши Причастя, має включитися в цей спів, бо це також молитва. По завершенні є колекта: священник молиться від імені всіх, збирає подячні молитви від усіх і представляє їх Богу Отцю. І тут, після благословення, після літургійної пісні настає важливий момент тиші, коли людина має залишитися і молитися. Обряд показує, що спів, колекта, благословення — це спільна молитва. Але настає та мить, коли важливо, що людина хоче сказати Богу, що Він хоче людині сказати; побути в цій тиші. Це святе; це святість тиші.
Як саме молитися? Молитва — це розмова з Богом. Що людина хоче сказати Богові в цей момент — це її справа. Вона перебуває сам-на-сам з Ісусом, якого вона прийняла до серця, вона з Ним зустрічається. Це інтимний момент. Людина вже зустрілася з Богом у Причасті, переживала цю зустріч у піснях, у благословенні священника, і тепер ще хоче побути з Ним на самоті. Якою буде ця молитва — не має значення. Церква допомагає, пропонує молитви у молитовниках — для тих, хто ще не знає, що саме Богу сказати. Але не можна говорити, що треба молитися тією чи іншою молитвою. Якщо уважно придивитися до молитов після Причастя, то Церква пропонує: ось про це можна з Богом порозмовляти чи про це; можна подякувати Йому, прославити Його. Але не можна сказати, що саме ця молитва — єдина, яка може бути, яка огортає весь простір молитви.
Повністю відеозапис розмови з бр. Олександром Могильним дивіться тут.
Читайте також:
Чому церковна заповідь говорить про Причастя «принаймні раз на рік»?