Як ми повідомляли, від 23 до 25 травня 2024 р. в Римі відбувається Міжнародний конгрес на тему «Задля синодального душпастирства молоді: нові стилі та стратегії лідерства».
CREDO розмовляє про цей конгрес із представником РКЦ о. Юрієм Голотюком.
— Сьогодні розпочалася робота молодіжного конгресу; присутні представники від близько 100 країн світу — загалом понад 300 делегатів. Від кожної країни прибули як представник душпастирства молоді, так і представник молоді.
— Зазвичай на таких зібраннях Україна має «подвійний голос», бо висилає посланців і від РКЦ, і від УГКЦ.
— Так, нашої команди є «більше», бо я представляю Римо-Католицьку Церкву, а о. Роман Демуш — Греко-Католицьку.
— Сьогодні тільки перший день конгресу. Чи вже відбулись якісь важливі зустрічі?
— Ми вже мали зустріч із кардиналом Кевіном Фаррелом, префектом Дикастерію у справах мирян, сім’ї та захисту життя: саме це ватиканське відомство організувало цей з’їзд. Кардинал ввів нас у тематику конгресу, зазначивши, що це зібрання є «місцем аналізу», де ми є в євангелізації молоді і куди нам потрібно рухатися. Кардинал говорив, що ми маємо реагувати на реальність — де є сучасна молодь. Ми зараз перебуваємо між двох подій, рухаємося від Дня молоді в Лісабоні до Дня молоді в Сеулі. З одного боку, треба дякувати за минуле, а з другого — думати про майбутнє. Тому завдання конгресу — проаналізувати як досягнення тієї зустрічі, так і її помилки.
— На нас чекають, якщо бути точними, дві молодіжні події, заплановані на найближчі роки.
— Так, окрім Дня молоді в Сеулі, що відбудеться у 2027‑му році, ще буде Ювілей молоді, запланований у межах Ювілейного року-2025. У поясненні суті Конгресу кардинал Фаррелл говорив, що молодь має бути центром нашої євангелізації, — і, на моє переконання, це дуже важливо. Ми стоїмо між минулим, яке відходить, і майбутнім, яке є перед нами, і черпати маємо з обох цих досвідів. Для душпастирів молоді кардинал наголошував, що вогонь євангелізації має в наших серцях не просто бути, а палати. Бо якщо цей вогонь зникне з наших сердець, то ми не зможемо запалити молодь.
— Інколи можна мати враження, що то молодь прагне запалити Церкву.
— Так, і про це теж кардинал Фаррелл говорив. Що Церква, виростаючи, може ставати повільною, неповороткою, починає задихатися. Тоді вона потребує молоді, щоби молодь примусила її прокинутися. Жити треба, як казав Папа Франциск, «із прочиненими дверима гробу», щоб мати змогу вийти з нього, почати літати. Час молоді в Церкві — це час нового ентузіазму, нової радості, нової надії; не можна жити в песимізмі, страху. Люди нас готові слухати, причому сьогодні — більше, ніж будь-коли!
— Чим іще позначений початок роботи Конгресу?
— Ми також слухали свідчення кардинала Амеріко Аґіяра. Він був Генеральним координатором Всесвітнього дня молоді в Лісабоні й поділився з нами тим досвідом. Кардинал Амеріко говорив про важливість слухати Боже Провидіння, а також про важливість волонтерства для проведення таких заходів, як зустріч молоді. Він вказував, що СДМ це захід молодіжний і для молоді, й це треба розуміти. Розповів про певні труднощі, пов’язані з підготовкою Дня молоді в Лісабоні, і про ентузіазм, яким відзначався цей захід, — адже зустріч у Лісабоні була першою всесвітньою після часу пандемії ковіду-19. І коли оргкомітет аналізував підсумкові дані того Дня, труднощі, з якими довелося зіткнутися країнам-учасницям, то до «мінусів» належав досвід ізоляції, економічні труднощі — адже багато хто під час пандемії втратив роботу. Зате до «плюсів» зараховано проведення численних катехиз і обговорень на базі папського документу для молоді «Christus vivit».
— А крім зрозумілого задоволення молодих людей від цікавого виїзду (на який українська молодь майже не потрапила через війну), про які плоди таких масових зібрань можна говорити?
— Серед плодів Дня молоді в Лісабоні кардинал Амеріко назвав досвід великої живої спільноти, «досвід Бога і Церкви», який отримала молодь. Дехто після цього Дня молоді захотів охреститися; дехто розпізнав своє покликання до сімейного чи богопосвяченого життя, або й до священства.
Важливою він назвав участь молоді у підготовці самого цього Дня. Священники працювали разом із представниками молоді й вони спільно творили всі аспекти СДМ, починаючи з теологічного, який був базовим, разом писали молитви й тексти. Також безсумнівно важливим для молоді досвідом було волонтерство. Останнього дня СДМ у Лісабоні було 354 тисячі людей. У столичній агломерації 8849 сімей зголосилися прийняти паломників, що прибули на цю зустріч. Діяло понад 2000 різних майданчиків та просторів для зустрічей. Окремо кардинал говорив про харчування: було дуже важко організувати їжу для такого числа гостей, загалом роздали майже 2 мільйони порцій їжі (1 млн 942 тис). Місцевим транспортом скористалися 4 мільйони учасників. Вочевидь це все було би неможливо охопити силами священників і сестер, якоїсь «Церкви» в організаційному розумінні; все це робили волонтери.
— Які ще важливі думки та свідчення ви вже почули за перший день роботи молодіжного конгресу?
— Ми вже мали зустріч з архієпископом Фізікеллою, префектом Дикастерію в справах євангелізації. Саме цей дикастерій відповідатиме за організацію Ювілею молоді. Тому ми вже почали обговорювати організаційні питання цієї майбутньої події, що триватиме від 28 липня по 3 серпня 2025 року. Теологічною основою цієї зустрічі є християнська надія. Архієпископ Фізікелла наголосив, що для християн надія має ім’я, її звати Ісус Воскреслий. Досягнення науки, наголосив він, дають змогу для різноманітного розвитку, але не дають підстав для надії, бо надія базується не на знаннях і досягненнях, а на любові.
Також ми ознайомилися з різними елементами програми, яка на нас чекає в ці дні проведення конгресу. Поки що не буду відкривати таємниць, тільки скажу, що визначено вік учасників наступного Дня молоді — від 18 до 30 років. Реєстрація відбуватиметься від 24 листопада 2024 року по 31 березня 2025‑го.
— Чи цей конгрес матиме якусь конкретну дотичність до ситуації нашої молоді? Бо всім зрозуміло, що будуть побожні слова і радісні фото з Сеула, але в нас таки війна і нам трошки не до того.
— Сьогодні ще заплановано конференцію про досвід молоді в постпандемічний час і в час війни. Тож я думаю, що ми як представники України сьогодні будемо ділитися досвідом нашого молодіжного душпастирства і тих питань, які турбують нашу молодь.
Зазначу таку дуже важливу річ: представники багатьох, багатьох країн підходять до нас, люди з різних куточків світу, дивляться на наші бейджі, де написано «Україна», і висловлюють свою підтримку, насамперед молитовну. Висловлюють сподівання на те, що скоро ця війна закінчиться — несправедлива війна, на чому наголошують чи не всі, хто до нас підходить. Нас підтримують від Ямайки до Сполучених Штатів, від Нігерії до Арабських Еміратів, і багато інших. Це додає сил.
фінансово.
Щиро дякуємо!
