Чи одне речення зі Святого Письма може змінити життя? Приклади цих чотирьох святих, здається, доводять, що це справді можливо. Тож давайте подивимося на їхні історії.
Святий Антоній: батько монашества
Антоній, званий Великим, або авва Антоній (251-356), є предтечею християнського монашого життя. Він був одним із перших, хто вирушив у пустелю шукати Бога і розвивати своє духовне життя на самоті, далеко від шуму світу і його спокус.
Пошуки усамітнення закінчувалися по‑різному. У випадку Антонія з’явилася велика група учнів-послідовників, на яких йому не довелося довго чекати. Спершу опираючись і відмовляючись, Антоній зрештою став їхнім учителем і провідником, заклавши основи відносно організованого монашого життя, а потім — чернечого. Тому його часто називають «батьком монахів». Зрештою, саме його шукання Бога на самоті далі саму назву монашеству: грецькою «монос» — це «один», «монахос» — «самотній». Антоній хотів бути відлюдником, самітником, а показав тисячам тисяч шлях до богопосвяченості.
На сьогодні про нього вже добряче забули; але важко переоцінити вплив, який він справив на формування способу життя і стану, без якого важко уявити не тільки сучасну Церкву, але й історію християнства протягом століть. А почалося все з одного речення Євангелія, почутого під час літургії, на яку він… запізнився. Надамо слово його біографові, св.Атанасію Александрійському (надійному, бо був одним з учнів Антонія).
Розповідь св. Атанасія
По смерті батьків Антоній залишився сам із молодшою сестрою. Коли йому було 18‑20 років, він провадив дім і займався сестрою. Якось, коли не минуло ще й шести місяців після смерті батьків, він, за своєю звичкою, ішов до храму, занурений у роздуми.
Він обмірковував, чому апостоли, залишивши все, пішли за Спасителем, і хто були ті люди, які — як пишуть Діяння — продавали свої речі й клали гроші до ніг апостолів, щоб ті роздали їх потребуючим. Роздумував він також про те, яка і наскільки велика нагорода була призначена їм у Небі.
Так розмірковуючи, він прийшов до храму саме в той час, коли там читали Євангеліє. Він почув слова, які Господь промовив до багатого юнака: «Якщо хочеш бути досконалим — продай усе, що маєш, і роздай убогим, і йди за Мною, і матимеш скарб на небі».
Антонієві здавалося, ніби сам Бог промовив до нього словами Євангелія, ніби це читання було призначене для нього. Він одразу ж вийшов із храму, а землю, що дісталася від батьків, роздав односельцям, щоб вона не була більше тягарем для нього та його сестри. Він також продав усе своє майно і роздав гроші бідним. Залишив тільки невелику частку заради своєї сестри.
Знову прийшовши до храму, він почув слова Господа з Євангелія: «Не журіться про завтрашній день». Не маючи сил слухати ці слова з байдужим серцем, він негайно пішов і роздав бідним те, що ще залишилося. Сестру віддав на виховання та освіту дівам, відомим своїми чеснотами. Сам присвятив себе подвижницькому життю, оселившись поблизу свого дому.
В постійному чуванні над собою, Антоній провадив життя, повне зречень. Він працював руками, бо почув: «Хто не хоче працювати, нехай не їсть». Зароблені своєю працею кошти витрачав на своє утримання та на потребуючих. Молився постійно, бо ж написано, що «молитися треба завжди»…
Августин із Гіппони: вчитель благодаті
Святий Августин (354-430) — одна з найвидатніших християнських особистостей в історії Церкви і, безумовно, один із найплідніших християнських письменників. Цей великий оспівувач Божої благодаті, здатний перемінювати людські серця, сам описав свою вирішальну зустріч зі Словом, яке він пережив у віці 32 років, у славетній духовній автобіографії, тобто «Сповіді»:
«І коли допитлива думка зібрала з найпотаємніших глибин моєї душі всю мою вбогість і витягла її на поверхню, перед очі мого серця, — тоді нарешті в мені зірвалася буря, що принесла сильний дощ сліз. Щоби виплакатися, я встав і пішов від Аліпія.
Мені здавалося, що плакати найкраще на самоті. Тому я відійшов досить далеко, щоб навіть його присутність мені не завадила (…) Я десь упав на землю, при корінні смоківниці. Вже не міг стримувати сліз, які відразу полилися з моїх очей потоком, — жертви, яку Ти милостиво приймаєш (…).
І раптом чую дитячий голосок із сусіднього будинку, не знаю — хлопчика чи дівчинки, що наспівно повторює знову і знову: «Візьми, прочитай! Бери, читай!» Я отямився і з великим напруженням силкувався згадати, чи співають діти таку пісню в якійсь грі. Не спадало мені на думку, щоб я чув це раніше. Стримуючи ридання, я підвівся з землі, знаходячи лише таке пояснення, що це, певно, Боже веління розгорнути книгу й читати той розділ, на який натраплю.
Дізнався бо я, що Антоній через євангельське читання, випадково почуте в церкві, отримав таку чітку настанову, ніби слова були скеровані безпосередньо до нього: «Іди, продай усе, що маєш, і роздай убогим, і матимеш скарб у небі; і приходь і слідуй за Мною». І завдяки цьому пророцтву він одразу навернувся до Тебе.
Тож я поспішно повернувся до того місця, де весь цей час сидів Аліпій. Я згадав, що залишив там, коли йшов, книжку писань апостола. Я схопив книгу, розгорнув її і мовчки прочитав слова, на які першими впав мій погляд: «…не в гульні та п’янстві, не в перелюбі та розпусті, не в сварні та заздрощах, але зодягніться Господом Ісусом Христом, а догодження тілу не обертайте на пожадливість!» (Рим 13, 13-14).
Більше я читати і не хотів, і не мав потреби. Щойно я прочитав ці слова — сталося так, ніби в моє серце влилося світло довіри, перед яким одразу розсіялася вся темрява сумніву. Позначивши це місце пальцем — чи якимось іншим знаком, не пам’ятаю, — я закрив книгу й зі спокійним обличчям розповів Аліпієві про те, що сталося…»
Франциск Ассізький: наречений Пані Бідності
Безперечно, святий Франциск Ассізький є постаттю, без якої воістину важко уявити історію християнства. Проте людська пам’ять була до нього добрішою, ніж до Антонія, — бо сьогодні Франциска знають навіть невіруючі. Більшість із нас пам’ятає з його біографії окремі події, що склалися в процес, унаслідок якого колишній ассізький «плейбой» став «серафимським патріархом» і (трохи мимоволі) засновником одного з найбільш упізнаваних орденів.
До цих подій належать два невдалі лицарські походи, з яких Франческо повернувся змінившись; знамените «оголення» на ринковій площі Ассізі; зустріч із прокаженим і наказ відбудувати Церкву (якого він спершу трохи не зрозумів), почутий безпосередньо від Христа з ікони-хреста в церкві св.Даміана. Це все правда, і все це дуже важливі моменти.
Проте духовний і життєвий напрямок, який остаточно обрав майбутній святий, визначила інша подія. Вона сталася 24 лютого 1208 року, коли Францискові було приблизно 25. Цей момент описав перший серйозний біограф Франциска — брат Тома з Челано, у своєму «Першому житії»:
«Він перебрався до іншого місця, званого Порціункулою, де в давнину постала цервовця Пресвятої Діви Марії, але тоді вона стояла покинута й геть занедбана (…). Поки він ще ремонтував церкву, якраз минув третій рік його навернення. В той час він носив одяг, подібний на пустельницького, підперезувався шкіряним поясом, у руці мав посох, а на ногах — взуття.
Але одного разу в тій церкві читали Євангеліє про те, як Господь посилав своїх учнів проповідувати [Мт 10, 5-16]. Святий Божий, присутній там, після завершення обрядів Святої Меси смиренно попросив священника пояснити йому це Євангеліє, бажаючи краще зрозуміти його значення. Той розказав йому все по порядку.
Святий Франциск, почувши, що учні Христа не повинні мати ні золота, ні срібла, ні грошей, ні гаманця, ні торби, ні хліба, ні палиці носити в дорозі, ні взуття, ні двох одеж, а проповідувати Царство Боже і покаяння, — одразу ж вигукнув, у радості Духа: “Ось чого я хочу, ось чого шукаю, ось що я всім серцем прагну робити!”
Тоді святий Отець, невимовно зрадівши, береться за виконання почутих спасительних настанов і не зволікає ані хвилини, але з побожним запалом негайно починає виконувати почуте. Негайно скидає взуття з ніг, викидає палицю, вдовольняється однією одежиною, а шкіряний пояс замінює мотузкою. Він робить собі хітон у вигляді хреста, щоб його зображення відганяло всі диявольські фантазії; робить його шорстким і грубим, щоб розпинати плоть з її вадами та гріхами; зрештою, він робить його дуже вбогим і непривабливим, якого світ ніколи би не захотів.
Також усі інші почуті поради намагався виконувати з якнайбільшою старанністю та повагою. Бо він не був глухим слухачем Євангелія, але все, що чув, зберігав у славній своїй пам’яті і старався виконати буквально».
Блаженний Стефан Вишинський: Примас Тисячоліття
Також в історії кардинала Стефана Вишинського, Примаса Польщі (1901-1981), був момент — який, можливо, не змінив усе його життя, але, безперечно, мав значний вплив на мислення молодого священника, який служив під час Варшавського повстання в Лясках, неподалік столиці, що боролась і гинула.
Трохи більше ніж 40‑річний, о.Вишинський переховувався в Лясках, водночас служачи капеланом сестер Францисканок Служебниць Хреста і мешканців закладу для незрячих, який заснувала блаж.Мати Роза Чацька; а також капеланом Армії Крайової. Незабаром після війни він стане єпископом Люблінським, а потім — Примасом Польщі.
Коли повстання вже закінчувалося, з палаючої Варшави вітер ніс величезну хмару диму, попелу та шматків легших матеріалів, які розносило гаряче повітря, — включно з цілими косяками спаленого паперу. Багато з них закінчили свій жалобний політ на межі Кампіноського лісу…
Кажуть, отець Вишинський на подвір’ї Центру підняв із землі обгорілий папірець, на якому залишилися розбірливими лише два слова: «Будеш любити». Зворушений, він тут же приніс аркушик до каплиці, показав його сестрам зі словами: «Ви будете любити… Нічого дорожчого не могла би прислати нам столиця, що вмирає. Це найсвятіший заклик войовничої Варшави до нас і до всього світу. Звернення і заповіт… Будете любити!»
Почути Слово
Чотири історії, в яких одне речення, короткий уривок, навіть часточка Божого Слова торкається самого серця людини — і так сильно впливає на її життя! Речення, уривок, фрагмент, почуті чи прочитані майже «випадково». Але чи це справді випадковість? Звернімо увагу — особливо якщо відчуваємо трохи «благочестивиї ревнощів» до цих чотирьох і також хотіли б отримати таке Слово, — на обставини, за яких вони його отримали.
Антоній носив у собі важливі питання, розмірковував, молився і медитував. І отримав Слово під час літургії. Він не вигадав його собі, не вибрав, не виграв у лотерею. Він почув і прийняв те, що Господь говорив у той момент через літургію до своєї Церкви.
Те саме було з Франциском.
Августин, своєю чергою — попри початкові труднощі, які мав під час читання Біблії — перебував у процесі того, що ми називаємо lectio continua («безперервне читання»). Почутий дитячий вигук він витлумачив як Божий поклик і сягнув по книжку, яку й так читав. Слово, на яке він «натрапив» начебто випадково і яке допомогло йому прийняти остаточне рішення — змінити своє життя і охреститися, — було Словом, із яким він уже певний час смиренно спілкувався.
Натомість отець Вишинський — цілком очевидно — вже чудово знав Слово, яке так багато промовило до нього. Це Слово, відоме, напевно, з дитинства, промовило в його серці завдяки конкретним обставинам, у яких він на нього натрапив.
Все це говорить нам не розраховувати, що біблійне речення, яке нас змінить, ми витягнемо як жереб завдяки щасливому випадку, немов печивко з ворожінням. Це одне речення, яке має силу змінити серце і життя, може прийти до нас, якщо ми відчуваємо голод за Словом і вірно в нього вслуховуємося — у літургії, в особистому та регулярному контакті зі Святим Письмом; якщо ми носимо це Слово в пам’яті.
А може, ви теж отримали таке Слово і хочете поділитися своєю історією?
Переклад CREDO за: Міхал Любовицький, Aleteia
фінансово.
Щиро дякуємо!
