З нагоди третіх роковин повномасштабного російського вторгнення публікуємо розмову з католиком із Києва Олександром Гринчуком, який зараз захищає нашу Україну у війську.
Що для воїна стало підтримкою та як Бог діє у його житті? Про це та інше читайте в інтерв’ю.
— Олександре, як довго служите на захисті України? Що у цей час стало для Вас духовною та моральною підтримкою?
— Мене мобілізували в червні 2024 року. Після проходження БЗВП і злагодження в підрозділі нас перекинули на Курщину, де я і воюю дотепер. На початку було важко і фізично, і морально. Одним зі складних моментів було те, що тривалий час я не міг брати участі у Святій Месі. Я звик до того, що в Києві можна піти на Месу, коли зручно, бо є декілька храмів, там є регулярні Меси, навіть свій графік у будній день можна було підлаштувати так, щоби знайти час на Месу. А потім цього раптом не стало.
Вперше я зміг взяти участь у Месі аж у листопаді. Це було складно. Але я намагався щодня молитися і читати Слово Боже на день, навіть якщо був втомлений чи зайнятий справами, — хоч би п’ять хвилин. І це допомагало, було своєрідною підтримкою. Також допомагала молитва інших людей за мене. Я знаю, що дуже багато людей моляться за мене. І це насправді додає сил.
— Чи питали побратими про Вашу віру? Чи були нагоди про неї свідчити?
— Звісно, була не одна розмова з побратимами про віру, Церкву. Армія — це зріз суспільства; тому те, що зазвичай можна побачити в інтернеті чи почути від знайомих, — те я і знайшов тут. Це і стереотипи про Церкву, і про те, що важливо мати Бога в серці. Нічого нового. Деякі речі я намагаюся пояснювати — але поки не навернув нікого, тому місіонер із мене кепський.
— Чи згодні Ви з думкою, що на війні немає атеїстів?
— На мою думку, це певне кліше. Атеїстів достатньо; але я помітив, що на інстинктивному рівні — особливо коли є якась небезпечна ситуація, — то хтось може перехреститися чи промовити: «Господи, допоможи». Можливо, це початок для когось.
— Поділіться свідченням, як бачите зараз Божу дію у своєму житті?
— Іноді трапляються дуже конкретні речі, де я бачу, як Господь оберігає мене і моїх побратимів. Десь КАБ прилетів, у будинку повилітали всі шибки, а даху вже немає. Десь був приліт, але постраждало тільки обладнання. Літав ворожий дрон над позицією пів ночі; але коли відбувалася заміна, його не було. І таких моментів справді багато. Але буває і так, що до кінця не розумієш, чому сталася та чи інша подія. Мені дуже не подобається жити в невідомості, не маючи конкретного плану. Але я бачу, що в цій ситуації Господь хоче, щоб я більше Йому довіряв, бо Він має план, набагато кращий за мій. Тому намагаюся вчитися довіряти, хоч це нелегко.
— Дякуємо, Олександре, за розмову! Нехай Бог зміцнює Вашу віру та обдарує нас усіх своїм миром! Дякуємо за Ваше служіння на захисті нашої Батьківщини!
Розмовляла Аліна Петраускайте, РКЦ в Україні
фінансово.
Щиро дякуємо!
