Курс на Москву

Візит Патріарха показав: автокефалістські настрої серед священиків не схвалюватимуться. Не виключено, що в перспективі це може призвести до обмеження самостійності УПЦ МП

Важко собі уявити Ісуса Христа, який говорить про любов, але при цьому агресивно махає кулаками. Проте за 2000 років багато що змінилося, й дехто з нинішніх верховних душпастирів уміє поєднати такі не поєднувані за своєю суттю речі.

Коли Патріарх Кирил під час промов у Києво-Печерській чи Святогірській лаврах, говорячи про необхідність любові, вимахував кулаками, мені чогось згадалося путінське «прінуждєніє к міру». А коли говорив про спокуси споживацького суспільства – в очі впадав годинник на його руці, який коштує $30 тис.

Український православний люд сьогодні особливо потребує хорошого душпастирського слова: як залишатися християнином в умовах зубожіння суспільних цінностей і моральної деградації. І хоча про це Патріарх говорив багато, проте навіть у розмовах на ці теми йому не вдалося уникнути політичного підтексту. Так, проповідуючи християнську любов, він сам не виявляв її до людей, які мають інші погляди на долю української церкви, називаючи їх «розкольниками». А критикуючи ідеологію споживацтва та соціальної нерівності, чомусь відносив їх виключно до рис західного суспільства, протиставляючи йому так звану східнослов’янську православну цивілізацію. Насправді, що не дуже й приховується, за такою проповіддю (нібито на теми моралі) криється бажання побудувати нову завісу, яка мала би відгородити східнослов’янські народи від решти Європи. При цьому вірянам чітко дають зрозуміти: Захід, НАТО і т.п. – зло, а Росія, православна цивілізація – добро.

Звичайно, що для зміцнення відпірності такому «злу» необхідно бути разом, якщо й не в одній державі, то хоча би в тісному політичному союзі. Тому про відокремлення Української православної церкви в помісну автокефальну чи хоча б автономну канонічну одиницю за грецьким зразком і мови не може бути. Це твердження в устах Патріарха прозвучало доволі твердо та однозначно. Воно ще до візиту було аргументовано тим, що в УПЦ ніхто не хоче відділятися від МП, хіба що кілька політиків та журналістів. Але ніхто й не проводив жодного плебісциту. Серед єпископату лише одна людина каже про це відверто, інші, які дотримуються таких же поглядів, просто не сміють/бояться про це відкрито говорити.

З іншого боку, вже під час візиту Патріарх відзначив «труди» таких осіб, які твердо відстоюють уже згадану східнослов’янську цивілізацію, тобто російську неоімперію – історика Петра Толочка та журналіста Василя Анісімова. Це є чітким сигналом, що в УПЦ МП Патріарх підтримує проросійські тенденції, які провід церкви намагається пом’якшити чи усунути. Ще в часи, коли Кирил був митрополитом, він нагородив лідера провокаційного «Союзу православних громадян України» Валерія Каурова (якого Синод УПЦ МП засудив за політизацію православної церкви). Згадаймо також, як Москва спонукала у 2004 році провід УПЦ стати на боці її кандидата в президенти. Як і тоді, коли восени 2004 року УПЦ підтримала Вік тора Януковича, так і тепер, коли Па тріарх виголошує всі ці ідеологічні промови, предстоятель УПЦ митрополит Володимир виглядає ніби не в своїй тарілці, але все ж смиренно. Стати хоча б у найменшу опозицію до цього курсу він не зможе, але чи підтримує його? На відміну від гостя, митрополит живе в Україні й бачить українські реалії, тож напевно знає про автокефалістські настрої в середовищі УПЦ. На початку цього року, напередодні патріарших виборів, він чітко наголосив, що хоче залишатися митрополитом Київським і не претендує на патріаршество Московське. Багато хто побачив у цьому акт своєрідного патріотизму.

Приїзд патріарха значною мірою активізував проросійські сили в її середовищі, з оточення митрополита Одеського Агафангела знову почали писати доноси в Москву на діячів українського крила, донецькі ієрархи, вітаючи Патріарха, навіть не помічали поруч із ним митрополита Володимира – чи не є це знаком чергових спроб піднести ідею окремої південно-східної митрополії? Варто очікувати, що знову в публіцистиці звучатиме ідея про необхідність обмежити самостійність УПЦ.

Натомість для прихильників канонічної самостійності УПЦ візит став знаком, що не варто очікувати згоди з Москви, а треба діяти далі. І це також чергове випробування для митрополита Володимира.