Повернення Богородиці

Перед українцями невдовзі постане відреставрована Холмська ікона

Вже найближчим часом після десятилітньої реставрації світ побачить унікальну Холмську чудотворну ікону Богородиці. Науковці датують її Х— ХІ століттям. Холмська ікона вважається найдавнішим святим образом в Україні та одним з найстародавніших в світі. Після Другої світової війни ікона потрапила на Івано-Франківщину, де таємно зберігалася до 1996 року. Пізніше була перевезена на Волинь і передана до рук відомого реставратора Анатолія Квасюка. Зараз, коли чудотворний образ готовий до показу, вирішено передати його Луцькому музею ікони. Ця подія має не лише загальнонаціональне, а й світове значення. Адже Холмська ікона, яку відносять до так званих апостольських ікон, є однією з найшановніших християнських святинь.

Святиня з рідної землі

— Якщо з центру мого рідного села Стрільці, що за 30 кілометрів від міста Холм, піти в напрямку лісу, то обов’язково піднімешся на горб. А з нього в погожий день, незважаючи на відстань, було видно бані Пречистенського собору на Даниловій горі. Там і зберігалася ікона Холмської Богоматері. І мій дід, і мій прадід, і прапрапрадід — усі предки на Пречисту запрягали коні та їхали до Холма вклонитися іконі. Розказують, що і мене малого до неї привозили, але я того не пам’ятаю. Йосипу Георгійовичу Струцюку, волинському поету й письменнику (а ще сценаристу й режисеру самодіяльної кіностудії, збирачу фольклору й просто інтелігентній людині), уже 75 років. З рідних Стрільців, села, яке було заставою князя Данила, його вивезли в десятирічному віці. Стрільці першими з холмських і підляських сіл — 1 листопада 1944 року — постраждали від братовбивчої бойні. Село було спалено 1 листопада 1944 року, а мешканців першими ж і депортували. Втрачену в ті буремні часи святиню холмщаків Струцюк почав розшукувати ще в свої студентські роки. Якось один зі священиків луцького собору отець Олексій Вислоцький розказав йому, що начебто ікона замурована десь у стіні в Любліні, проте де саме — невідомо. Коли на Волині на початку 90-х років минулого століття утворилося товариство «Холмщина», на одному із його засідань Йосип Георгійович і закинув: мовляв, я знаю, де наша святиня…

— А після засідання підходить до мене Надія Гаврилівна Горлицька і, лукаво так усміхаючись, каже: «Ні, ви не знаєте, де ця ікона! Вона нині в Галичині».

Холмська чудотворна ікона Божої Матері — одна з найшанованіших і найвідоміших у християнському світі. Перед нею стояли навколішки князі й королі, і навіть папи римські. Україна, як відомо, мала чотири найбільші святині — чудотворні ікони Богородиці з Богодитям. Це Вишгородська (Владимирська), котра нині знаходиться в Москві, й шанується як головна реліквія Росії, Белзька (Ченстоховська) — нині найбільша святиня Польщі, це ікона Успіння Богородиці з Успенського собору Києво-Печерської лаври, знищена разом із храмом більшовиками 1941 року. І Холмська. За переказами, її написав святий євангеліст Лука, проте це лише красива легенда, бо науковці датують її XI століттям. Проте, за версією луцького реставратора Анатолія Квасюка, це цілком може бути й копія апостольської ікони, виконана й раніше, у столітті X, на котру перейшла благодать оригіналу. Втім, у будь-якому випадку Холмський образ є найдавнішим в Україні й одним із найдавніших у світі.

У Київську Русь ікона могла потрапити й у часи князя Володимира. Начебто була вона в шлюбному посагу царівни Анни, його нареченої. У Холмі ж святий образ (який відтоді й отримав назву Холмського) опинився завдяки князю Данилу Галицькому: він збудував на високій горі храм і помістив образ, привезений з Києва, там. За літописними джерелами, сталося це десь 1223 року, і вже тоді іконі приписували надзвичайно велику силу й благодать. 1240 року вона, вважають, врятувала Холм від орд Батия. Все ж через кілька десятиліть татари пограбували храм, здерли з ікони коштовні ризи, на образі досі видно сліди меча та стріл. Сто років пролежала вона під руїнами Данилового храму. Була і в руках уніатів, певний час їй поклонялися і католики. Та потім знову повернулася до православних.

Остання її велика подорож, з якої могла не повернутися, трапилася в роки Другої світової війни. Ешелон із церковним майном із Холмського собору розбомбили під Любліном. Але ікону врятувала… двоюрідна сестра відомого письменника Михайла Булгакова Іларія Булгакова. Як і інші, вона їхала у тому ешелоні. Люди, які супроводжували церковне майно, а це багато вагонів, подумали, що ікона згоріла. Проте так трапилося, що на зовсім неушкоджений образ натрапила Іларія Булгакова. Кинувши свої речі, вона винесла ікону далеко в поле і накрила її своїм тілом. Потім пішки, потайними стежками, і на руках, хоча вона важила 20 кілограмів, донесла ікону до Любліна й передала православному священику. А вже той дав знати у Холм отцю Гаврилу Коробчуку, батьку Надії Горлицької. Отець Гаврило спорядив за святинею дочку Любу і одного зі служок Холмського храму. Їм вдалося доставити ікону у Холм, вивезти (розібравши на дошки) в Україну. Відтоді ікона й зберігалася у цій родині. Коли отець Гаврило помер, образ забрала його старша дочка на Івано-Франківщину. І там вона перебувала до її смерті 1996 року, доки Йосип Струцюк та інші посвячені в родинну таємницю холмщаки не намовили Надію Горлицьку перевезти її в Луцьк, бо на Волині живе найбільше депортованих холмщаків, які цю ікону дуже шанують.

— У Івано-Франківську художник-самоук «оновив» ікону до невпізнання. Її треба було рятувати. Спочатку збиралися відвезти її на реставрацію в Київ, але подумали: а чи ми її з Києва потім повернемо?.. Ми навіть боялися віддавати її в луцький собор чи інший храм, бо й звідти ікона могла зникнути безслідно. І якось Микола Черенюк, котрий працював завідуючим художнім відділом краєзнавчого музею, каже: «А знаєш, у Луцьку є досить симпатичний реставратор — Анатолій Квасюк…», — пригадує Йосип Струцюк. — І ми подалися до Квасюка…

Голгофа реставратора

Свою першу ікону майбутній реставратор екстра-класу Анатолій Іванович Квасюк написав у… 15 років.

— Я постійно ходив на різні виставки, цікавився мистецтвом, а тоді була така «Художня лотерея». Заплатив за квиточок 50 копійок — і виграв книжку «Шедевры древнерусской живописи». Мені дуже сподобалася одна з ікон, «Свята Параскева», її й перемалював.

Опісля було навчання у Київському художньому інституті: на факультеті реставрації, де на курсі всього по п’ятеро чоловік. Уже тоді від Людмили Семенівни Міляєвої (зараз вона академік, доктор мистецтвознавства) він чув про Холмську ікону Божої Матері: що була така святиня, але її сліди давно втрачено. Яким же було перше враження, коли на власні очі побачив ікону на квартирі Надії Коробчук-Горлицької?

— Ми з Миколою Черенюком, був з нами і Йосип Струцюк, прийшли до неї додому, в невеликий будиночок на вулиці Володимирській, неподалік Свято-Феодосіївської церкви. Спочатку з мене взяли слово, що, незалежно від того, погоджуся реставрувати чи не погоджуся, але про побачене нікому не розкажу, інакше мені просто нічого не покажуть. Ікону Горлицька тримала в спальні, і, аби жодне стороннє око не запримітило святиню, так було продумано, що, коли двері в спальню відкриті — вони ікону закривають. Ми зайшли: і мене наче облили крижаною водою! Я міг сподіватися на що завгодно, але коли побачив золоті пластини, кипарисну дошку, інші деталі… зрозумів, що це дуже, дуже давня ікона (а що це Холмська Богородиця — було підтверджено згодом спеціалістами з Києва, зокрема, професором Міляєвою. — Авт.). Але вона була в такому аварійному стані…

Чотири роки (з 1996-го по 2000-й) у реставраційній майстерні в тодішньому приміщенні Музею волинської ікони, котре стіна в стіну сусідило з обласним управлінням Служби безпеки (це, власне, і було одне з його колишніх приміщень, згодом СБУ й повернуте), Квасюк рятував ікону Холмської Богородиці. Це була Голгофа для реставратора. Не лише тому, що все робилося таємно: після роботи, у вихідні, з обмеженим колом посвячених людей, які, втім, справді тримали язика за зубами. Міліметр за міліметром відновлював святиню, якій і ціни немає, яка є національною гордістю українців. І весь час відчував титанічну відповідальність.

— Чому реставрацію починали таємно, чого боялися?

— Якщо навіть з нашого луцького собору вкрали кілька цінних ікон, зокрема, ікону Іверської Богоматері?! Це була унікальна ікона, подарунок імператора Олександра III, кращі іконописці її писали (і, до речі, вона мала неймовірну ауру й благодать. — Авт.). Від неї не залишилося жодного кольорового зображення, її неможливо відновити. І, до речі, у луцький собор заповідав передати ікону її хранитель Гаврило Коробчук, для неї вже підготували тут і оклад. Але храм — це не музей, де є охорона і відповідна температура. Тому я просив Йосипа Струцюка: ви єдиний авторитет для Надії Гаврилівни, тільки вас вона послухає, переконайте, нехай передасть святиню тільки в музей. Холмську ікону я робив, коли всі працівники музею йшли додому, а я залишався. Тоді виймав її зі своєї реставраційної шафи, де вона була… замаскована. Як є чемодан з подвійним дном, так у мене була подвійна стінка в шафі: якби хтось і заглянув, ікони б не побачив.

— Але ви вірили, що настане час, коли ікону можна буде виставити, що їй зможуть поклонятися люди?

— Звичайно, вірив і знав, що цей час настане. Бо це занадто велика святиня, аби вона могла зберігатися у спальні за дверима чи у шафі в реставратора. Я знав, яка відповідальність на мені лежить. Це ж така ікона! Якщо її потім треба буде показати людям так, щоб мене ж потім не розіп’яли. Коли ми на початку 90-х років змогли представити ікону людям, то кілька років… не могли продовжувати реставрацію, бо не було коштів. У нас в Україні десь 160 партій, проте тільки Українська народна партія передала суму в еквіваленті 10 тисяч дол., і ми змогли продовжити. Я цим людям завжди вдячний і завжди про них кажу. А потім прилучилася до реставрації і держава, якій Горлицька й передала свою святиню.

— Чи не претендували на неї поляки, на чиїй території нині стоїть древній Холм? Ермітаж, Київ?..

— Знаєте, в історії цієї ікони був момент, коли отець Гаврило Коробчук посилав своїх родичів у Почаївську лавру: запитали, чи приймуть її туди. Проте хтось зі святих отців лаври попередив: тільки не сюди, бо інакше ікона рано чи пізно опиниться у Москві! Поляки жодного разу не висловлювали претензій, вони раді, що ікона є, що вона живе. Волинь дала світу й ікону Волинської Богоматері, яка була в древньому Покровському храмі, а нині відкриває експозицію Національного музею у Києві. Ясно, що ніхто нині не поверне її не тільки в храм, а й у наш музей, хоча це була б іще одна його родзинка. Це унікальна, неймовірної краси ікона, на неї можна дивитися вічно.

— З якими почуттями ви збираєтеся відпустити образ Холмської Богоматері, образно кажучи, в люди: ви стільки років біля неї! І чим тепер займетеся?

— А вона буде за кілька метрів, у залі, який у нашому музеї відведено саме для неї. Тисячолітня ікона — це як той вічний пацієнт, котрий вимагає постійної уваги лікаря. У реставрації в мене ще кілька цікавих ікон, два іконостаси. Наприклад, просто унікальна річ — ікона Богородиці «Нев’янучий цвіт» — зі звичайної сільської церкви в Рожищенському районі. Це річ давня і красива: в Україні нема нічого подібного на такий сюжет. Невдовзі в експозиції нашого музею з’явиться до десятка відреставрованих ікон, які займуть тут почесне місце.

Паломництво в… музей

Вперше Холмську Богоматір для широкого загалу було виставлено в Музеї волинської ікони 19 вересня 2000 року, для учасників IV Всесвітнього конгресу холмщаків — він відбувався у Луцьку. Такою була воля Надії Гаврилівни Коробчук-Горлицької, яка хворіла й поспішала, щоб святому образу могли поклонитися побільше холмщаків. Бо серед них було немало тих, котрі його колись бачили, пам’ятали.

Відтоді ікона то поверталася у реставраційну майстерню, то знову виходила на людські очі в музейний зал. Її виставляють у дні найбільших релігійних свят, і обов’язково — на Пречисту.

— Тільки пішла чутка про ікону, відразу з’явилися паломники з різних регіонів України та навіть з-за кордону. Вшанування цього образу відбувалося в усі часи. Адже під її заступництвом відбувалися практично всі події державного значення на території Галицько-Волинського князівства. До ікони йдуть як до історичної пам’ятки, але у першу чергу — як до чудотворної, — каже Тетяна Миколаївна Єлисеєва, завідуюча Музеєм волинської ікони. — І чудеса відбувалися весь час: згадаймо про порятунок Холма від татар, про 700 чудес біля ікони, записаних греко-католиками. А те, що вона Папою Римським була коронована золотими коронами, хоча ніколи офіційно не належала до католицької церкви, теж свідчить про її чудотворність. На Пречисту в Холмі в день її вшанування збиралося по кілька десятків тисяч паломників, серед яких були й імператорські родини.

Нині з хресними ходами до ікони Холмської Богоматері у день її вшанування приходять представники різних конфесій. Тоді у залі, де її виставляють, дозволяють невеликі богослужіння.

— І це, мабуть, єдиний випадок в Україні, коли хресний хід іде до музею, — каже Тетяна Єлисеєва.

Музей волинської ікони у своєму роді — також єдиний в Україні. А з’явився він завдяки… масовому закриттю церков. У 70-х і 80-х роках минулого століття на Волині не діяли 80% храмів. Безцінні зразки іконопису, роботи знаменитих іконописців занепадали в холодних церквах, через діряві дахи страждали від дощу й снігу. Саме тоді й були здійснені наукові експедиції рятувального характеру. Очолював їх на Волині науковець зі Львова, доктор мистецтвознавства Павло Миколайович Жолтовський. А Тетяна Єлисеєва після закінчення історичного факультету Луцького педінституту була учасницею цих перших експедицій. Це була, пригадує, безцінна школа, яку не міг дати жоден інститут.

— Павло Миколайович вчив нас навіть на інтуїтивному рівні розпізнавати, до якого історичного періоду, до якої малярської школи належить ікона.

Святі образи забирали не просто до музею, документи про них залишалися у місцевих радах. І коли почався процес відкриття храмів, немало предметів церковного вжитку повернулося на свої місця. Звичайно, це не стосувалося оригіналів робіт, наприклад, Йова Кондзелевича: малювалася копія. Працівники Волинського краєзнавчого музею врятували сотні творів сакрального мистецтва. Нині відвідувачам Музею волинської ікони важко уявити, у якому стані ці пам’ятки сюди потрапляли. Осипи і здуття левкасу та фарби, пліснява, просто бруд… Нині у восьми залах музею волинської ікони експонується понад вісім десятків творів іконопису XVI—XVII століть, які представляють саме волинську іконописну школу. Серед шедеврів — «Спас у славі» XVI століття, «Юрій Змієборець з житієм» 1630 року, «Спас Вседержитель» першої половини XVII століття, роботи Йова Кондзелевича.

Проте найціннішою є, безперечно, Холмська чудотворна ікона Богоматері.

— Коли хтозна-який раз проводиш біля її оригіналу екскурсію, щоразу відчуваєш її благодать. У тебе починає тремтіти від емоцій голос, а благодать передається і людям. І вони, переповнені почуттями, починають плакати… Це відбувається у будь-якій групі, з будь-якою аудиторією, незалежно від віку чи місця проживання екскурсантів, — ділиться Тетяна Миколаївна.