Поглянь на своє життя збоку, іншими очима. Що бачиш?
Я завжди нарікаю, коли діти не слухаються; я засмучуюсь, коли маю забагато обов’язків, із якими не можу впоратися; і я не встигаю відпочити. Завжди щось «не так», постійно ще щось мені заважає. Однак при цьому я щойно зізнався у повному земному щасті. То про що ж ідеться? Наше життя — сповнене. Але в якому сенсі? Ми маємо повноту життя, бо досягли цілковитого щастя на землі — чи, може, маємо життя, сповнене невдач, випадковостей, несподіванок, вимог, обов’язків, веселощів?.. Дехто міг би тут згадати щось, що виповнює наш час, життя, або й щось таке, чого інколи забагато. Чи моє життя зараз...