Йн 13,31-33а.34-35
Цей уривок розповідає, як Ісус останньої ночі перед смертю залишає учням найголовнішу заповідь. Чому Він каже, що вона нова? Адже ми знаємо, що в книзі Второзаконня є заповідь любити Бога «всім серцем, усією душею, з усіх сил», а в книзі Левіт – заповідь любити ближнього, як самого себе. Саме про ці заповіді Ісус каже у Євангелії від Матея, що на них будуються «Закон і Пророки».
Новизна, яку показує Євангеліє від Йоана, – в тому, що вимога Ісуса стає воістину безконечною: «як Я полюбив вас, так і ви любіть один одного». Тут уже йдеться про те, що людина покликана любити любов’ю Бога, безконечною любов’ю, яка жертвує собою заради Бога і ближнього, і знову віднаходить себе у Бозі. Любити так, аби повністю віддати все «своє» – це і є «погубити душу заради Христа і цим зберегти її».
Чи здатна людина на таку любов? На це Ісус незабаром відповість у тому ж Євангелії від Йоана: «Я лоза, а ви гілки; хто перебуває в Мені, а Я в ньому, той приносить плід, бо без Мене нічого не можете зробити». Те, що неможливе для людини, – можливе для Бога, і якщо людина згодна прийняти в себе божественне життя, то сам Бог робить через неї неможливе. Ця любов Бога не абстрактна, вона явлена в житті й смерті Ісуса Христа; вона шукає такого само реального вираження в житті тих, хто хоче слідувати за Ісусом так, щоби слідом за св.Павлом сказати: «Живу вже не я, але живе в мені Христос».
Один із парадоксів християнського життя полягає в тому, що Божа любов скерована до грішників (як каже Павло, «Бог показав свою любов до нас тим, що Христос помер за нас, коли ми ще були грішниками»), тобто до тих, хто противиться Богові. І покликання християнина – любити їх так само, як їх любить Бог. Менш за все Ісус прагне до поділу людей «на своїх і чужих»: про небезпеку таких бар’єрів Він говорить у притчі про доброго самарянина. Лише любов до людини справді робить її ближнім, а не формальна приналежність до тієї чи тієї групи. Слідуючи за настановами Ісуса і прагнучи жити Його життям, людина стає досконалим образом Бога: дзеркалом, яке відбиває божественну досконалість.
Олександр Конєв
Звернімо увагу на перші слова Ісуса: «Тепер прославився Син Чоловічий, і Бог прославився в ньому. І коли Бог прославився в ньому, то Бог і Його прославить у собі, – і прославить його незабаром».
Усе наше життя є постійною кризою: криза в родині, у дітей, на роботі, в державі, у світі, в Церкві… І зазвичай люди впадають у крайнощі: або з ентузіазмом починають боротися з кризою, або, махнувши рукою, зневірюються в житті і стають пасивними спостерігачами та критиками. Й лише мізерна частина людства знаходить «золоту середину»: спочатку поглянути на все збоку й подумати, а потім діяти, і їхні дії приносять мир і щось змінюють. Але спочатку вони мають побути всередині хаосу – пережити його, як переживають пристрасть молоді закохані. Ці люди не діють самі від себе; на межі між хаосом і спогляданням вони повертаються не туди, куди дивиться світ, а до Христа. Дивлячись на Нього, стежачи за Ним, прислухаючись до Нього – вони отримують мир і любов від Духа Святого. Після чого, повертаючись у хаос – діляться цим миром і любов’ю. Людей потрібно заспокоїти, утишити, як малих дітей. Людей потрібно прийняти, як прийняв і полюбив їх Господь – такими як вони є.
«Дітоньки… любіть один одного! Як Я був полюбив вас…» Як же полюбив Він нас і як ми маємо любити один одного? Дати себе розіп’яти – мало. Для нас, людей із дитячими примхами, цього мало! Якщо ми віримо, що апостоли писали свої Послання під натхненням Духа Святого, то ось відповідь: «І якби я роздав бідним усе, що маю, та якби віддав моє тіло на спалення, але не мав би любові, то я не мав би жодної користі. Любов – довготерпелива, лагідна, не заздрить, не чваниться, не надимається, не бешкетує, не шукає свого, не поривається до гніву, не задумує зла… все зносить, в усе вірить, усього надіється, все перетерпить» (1 Кор 13, 4-7). А так любити може тільки Триєдиний Бог. Вихід один – віддати себе і світ Йому, а Він усе перемінить… через нас. І якщо ми, люди, після Воскресіння Господнього стали «синами Бога», то Він прославиться в нас. А якщо Бог прославиться в нас, то Бог і нас прославить у собі.
Ірина Островська
фінансово.
Щиро дякуємо!
