Минули часи Нерона та Діоклеціана і пісок Колізею вже не червоніє від крові неофітів; давно відгриміла Французька революція і у паризьких храмах не справляють свої дикі оргії якобінці; канув у Лету російський більшовизм і жодна держава в світі на офіційному рівні не ставить боротьбу з християнством одним із головних своїх завдань. Та незважаючи на це, християни продовжують терпіти утиски.
Звісно, кожен послідовник Христа за своєю природою має бути «не від світу цього», раніше чи пізніше йому доводиться поплисти проти течії, стати певною мірою юродивим (навіть церковна громада або монастирська обитель ніколи на сто відсотків не гарантують, що кожен богоугодний вчинок буде належно оцінений оточуючими). Так було, так є, так буде завжди. Однак часто трапляються випадки, коли християни стають упослідженими в загальносуспільному масштабі.
Сьогодні чи не найбільше терпінь зносять християни в Азії та Африці. Гоніння зі сторони мусульманських чи індуїстських фундаменталістів, до того ж, часто санкціоновані державною владою, є добре помітними. На цьому фоні люди дуже часто не бачать переслідувань Стада Христового на Заході.
… І справді, які переслідування? Європа та Америка – це християнські регіони, а ще – там процвітає демократія та права людини, усім гарантована свобода совісті… Усім?!! Чи, можливо, тільки тим, кому Декларація ООН з прав людини важливіша за Святе Письмо? Давайте над цим замислимось. Хоч ні, давайте для початку просто подивимось в ту сторону, де сідає Сонце, і лише потім спробуємо проаналізувати ситуацію. То ж що насправді криється за лаштунками ситого життя країн ліберальної демократії? Можна було подати велику кількість фактів, які яскраво ілюструють становище християн на Заході, однак, гадаю, більшість читачів з ними уже ознайомлена. Тому краще наведемо узагальнення.
Перше, що кидається в вічі – це надзвичайне падіння моралі, особливо статевої. За таких умов, наприклад, молода людина-християнин, що намагається жити чистим життям, таврується оточуючими як якийсь недоумок. До цього слід додати встановлення відвертої гомодиктатури, що характеризується не лише наданням прав збоченцям, але й тотальною гетерофобією (останній широко відомий курйоз – арешт християнського проповідника, що наважився виступити з осудом содомії в м. Глазго, Шотландія). Про послідовну дискредитацію Церкви, зокрема Святішого Отця, нагадувати буде зайвим. Також на Заході є узаконеною дискримінація християн у всіх сферах суспільного життя – згадаймо лише про чисельні звільнення християн з роботи за носіння релігійної символіки. В цілому картина чітка, зрозуміла і мало радісна, хоч… «радійте і веселіться того дня…»
Дійсно, сьогодні Господь посилає Своїм дітям чудовий шанс для випробування віри. Та чи означає це, що християни повинні тішитись й спокійно реагувати на те, що регіон, який майже дві тисячі років був бастіоном християнства, перетворюється на новітній Содом і Гоморру, що замість храму Віри на Старому континенті споруджується модерна вавилонська башта матеріалізму, а на вівтар «релігії шлунку і сексу» (Д. Донцов) кладуться мільйони людських душ?
В різні періоди історії християни мали різний соціальний статус й поводили себе також по-різному. Сутінки Античності ознаменувались морем християнської крові і непротивленням послідовників нової релігії державній владі. В епоху Середньовіччя християнство на Заході здобуло панівні позиції і захищало їх всіма доступними методами і засобами як від зовнішніх, так і внутрішніх ворогів: не чекаючи, доки зі Сходу насунеться тінь півмісяця, Церква та феодальна еліта самі завдали превентивного удару і почали споряджувати Хрестові походи, без зайвого пацифізму світські правителі відправляли на багаття тих, кого Інквізиція визнала запеклими єретиками (водночас і в епоху вогнів Авто-даффе лилася кров християнських мучеників. Взяти хоч би й св. Педро Арбуеса – визначного діяча іспанської Супреми, вбитого за замовленням місцевих вихрестів-кабалістів, економічному та політичному пануванню котрих загрожувала жертовна праця інквізитора). Згодом Європу поглинув дух секуляризації, християнство підточили спочатку шашелі світоглядного плюралізму, а потім – і відвертого нігілізму, його позиції занепали. Як підсумок – ми маємо те, що маємо.
Тож як поводитись християнам: остаточно здати свої позиції та чекати, доки вслід за ліберальним язичництвом прийдуть новітні Нерони, чи стати на шлях духовної Реконкісти і відвойовувати власні землі? Як себе мають повести ті, хто після таїнства конфірмації отримали титул Воїнів Христових? А можливо нам потрібно змиритися із сучасним станом речей, змиритися з безбожною цивілізацією, з «прогресом»? Чудову відповідь на ці питання знаходимо в «Сілабусі» Пія ІХ: «Анатема тому, хто скаже, що Римський Папа може і повинен примиритися і згодитися із прогресом, лібералізмом, сучасною цивілізацією». А якщо цього не може зробити Папа, то чи слід ставати на шлях конформізму вірним? Гадаю, нинішній Понтифік Бенедикт XVI із своїм досить принциповим консервативним курсом є гідним продовжувачем справ Пія ІХ. Тож католики усього світу мають дякувати Христу за Його Намісника і сміливо братися за принесений Ним на землю меч.
Кожен християнин має усвідомити стан духовної окупації власної «території» – політичної сфери, економіки, культури, освіти, науки… Сьогодні Церква зберігає за собою окремі бастіони, але потрібно зробити так, щоб вони із обложених фортець перетворились на плацдарми для потужного наступу. Для цього є необхідним збільшення суспільно-політичної активності християн. Особливо важливо це для християн України, яка нині знаходиться у стані досить небезпечного геополітичного шпагату: з однієї сторони, вона все більше потрапляє у сферу імперських інтересів Кремля, з іншої, – продовжує згубну практику потурання західним ліберальним глобалістам (досить згадати позитивну реакцію вітчизняного МЗС на сумнозвісну резолюцію ПАРЄ № 1728 від 29 квітня 2010 р., спрямовану «проти дискримінації на підставі сексуальної орієнтації та гендерної ідентичності»).
Вибір між шляхом боротьби і шляхом компромісів даний кожному християнину, та слід пам'ятати, що від цього вибору залежить не тільки майбутнє окремої християнської душі, але й доля усього людства.
фінансово.
Щиро дякуємо!
