До 1975 р. всього декілька фахівців знали про те, що таке Ебла. Сьогодні ж ця назва у всіх на вустах, завдяки феноменальним відкриттям древніх текстів. Еблою називалося стародавнє місто у північній Сирії, що розташовувалося на місці сучасного поселення Тель-Мардіх, де і знаходяться її розвалини нині. До середини третього тисячоліття до н.е. древня Ебла налічувала близько двохсот шістдесяти тисяч жителів.
В ході розкопок були знайдені дивовижні архіви, що містять стародавні тексти: у 1974 р. виявили 42 глиняних таблички, в 1975 – 16000, в 1977 поступило повідомлення про виявлення в цілому 20000 табличок, проте в 1979 р. повідомили про виявлення ще 20000. Хоча не можна з впевненістю сказати, що наведені цифри сповна відповідають дійсності, безперечно те, що ці таблички завдяки своїй мові, вмісту і старовині сталі найбільшою сенсацією. Італійський археолог, професор Римського університету Паоло Маттіє, датує ці сенсаційні знахідки тисячі і тисячі клинописних табличок періодом з 2400-го по 2250 рік до н. э., тоді як відомий фахівець з епіграфіки професор Джованні Петтінато, що викладає в тому ж університеті, датує їх приблизно 2500 роком до н.е.
З появою цього скарбу, що містить неймовірну кількість табличок, стало ясно, що йдеться про відкриття досі невідомої мови. В результаті наполегливої роботи Петтінато зумів її розшифрувати. Ключ до дешифровки він знайшов головним чином в двомовних табличках, що містили шумерський клинопис і цю нову мову. Розгадка була знайдена в самому кінці деяких таблиць, що містили примітку, яка на шумерській означала, що «табличка написана» (dub-gar). Петтінато відмітив, що на інших табличках шумерське закінчення читалося як galbalag, що в такому зв’язку не мало жодного змісту. Проте ці ж знаки можна було прочитати і як ik tub. У другому варіанті прочитання Петтінато угледів західносемітське слово ktb – «писати», – що явно виражає ту ж ідею завершеності, що і слово dub-gar. З цим ключем, за допомогою двомовних табличок, що містять глосарії одних і тих самих слів шумерською і щойно відкритими мовами, мова Ебли була дешифрована. Близько 80% таблиць, знайдених в Еблі, – шумерські і 20% написані «ебланською». Ця мова має чітко розроблену систему займенників і дієслів, на підставі чого Петтінато передбачив, що вона досить близька до єврейської і фінікійської.
Мову ебланських текстів Петтінато назвав «древньоханаанською», стародавньою західно-семітською мовою, відмінною від найближчих їй за часом, тобто, від древньоакадської і аморейської, але маючу явну спорідненість з угаритською і, в ще більшій мірі, з фінікійською і єврейською. Інші вчені назвали її просто «ебланською». В даний час ведуться суперечки про те, до якої гілки вона належить: до західно-семітської (як вважають Маттіє і Дейхуд), східно-семітської (І. Джелб), або ж вона є іншою формою семітської мови. Зараз, напевно, вже можна говорити про те, що це стародавня семітська мова, близька до інших із багатьох аспектів. Висловлювалася думка, що вона, ймовірно, є предком тієї місцевої мови, на якій говорили в Ханаані ще за 1300 років до того, коли Ізраїль вступив в цю землю.
У величезній мірі значущість ебланських текстів полягає в тому, що вони надали відомості, які дозволяють переписати історію древнього Близького Сходу епохи третього тисячоліття до н.е. Дослідники повідомляють, що в табличках згадується близько п’яти тисяч найменувань міст, що свідчить про значну урбанізацію цього регіону до 2500 р. до н. э., тобто за декілька століть до епохи Аврама. Царі Ебли мали обширні економічні, політичні, військові і суспільні зв’язки з Аккадом, Ассуром, Марі і іншими центрами цивілізації в районі Тигру і Євфрату. Все це дуже важливо з багатьох причин, і навряд чи можна переоцінити всю значущість цих знахідок. Це все одно, що отримати достовірну історичну інформацію про ранню американську цивілізацію, яка оповита таємницею. Підводячи підсумки цим сенсаційним відкриттям, професор Маттіє, що проводив розкопки, підкреслив, що «головна цінність архівів Ебли полягає в тому, що вони свідчать про велику державу, яка існувала в третьому тисячолітті до н. э., і розкривають її адміністративну, економічну, соціальну і релігійну структуру. Проте в ширшому сенсі ми тут стикаємося з абсолютно новим і незнайомим світом північно-західної семітської культури,яка стала основою для блискучих сирійських спадкоємців, що послідували за нею. Йдеться про імперіїю, яка назавжди змінила наше сприйняття древньої історії».
Багато табличок містять записи про торгівельні операції між Еблою і іншими містами, містами-державами і просто селищами по всьому Близькому Сходу. На інших відбиті адміністративні розпорядження, зокрема, перерахування їжі і напоїв, які призначалися для посильних і чиновників під час їх подорожей. Більшість табличок економічного характеру містять «звіти про міжнародну текстильну торгівлю, тоді як менша, але значиміша їх частина містить записи про виплату податків і данини дорогоцінними металами, головним чином, сріблом і золотом». Потім йдуть лексикографічні тексти, що містять науковий перелік риб і птахів, географічні атласи, перелік професійних і особистих імен, списки предметів. Серед найприємніших сюрпризів, що містяться в знахідках, можна назвати таблички з історичними і історико-правовими текстами, що містять царські укази, едикти, державні послання або послання державних чиновників, списки міст, підлеглих Еблі, призначення пребенди, запис царських одружень. Є також деякі міжнародні договори, найважливішим з яких є договір між Еблою і Ассуром, що стосується статутів торгівельного центру. Історико-правові тексти містять договори купівлі-продажу, розподілу товарів і, мабуть, певні законоположення. Літературні тексти, містять древні міфи, гімни божествам, заклинання і зібрання притч. Серед них імовірно знаходиться і «історія Творіння» або «гімн Творцеві». Сучасна усна традиція, що розповідає про цей гімн, стверджує, що створення неба, землі, сонця і місяця, тоді, коли ще нічого не було створено, приписується одному божеству.
У знайдених текстах є і оповідання про потоп. Воно ближче до вже відомих месопотамських оповідань про потоп, ніж до свідчень Біблії. В будь-якому разі, воно є самим древнім з відомих нам в даний час подібних оповідань, що відносяться до сирійсько-палестинського регіону.
У релігійно-міфологічних текстах, знайдених в 1974 – 1975 рр., згадуються близько п’ятисот імен різних божеств, що говорить про синкретизм шумерських і аккадських божеств і західно-семітських богів. Головним богом Ебли, ймовірно, був Даган, який виступав під іменами «Дагана Туттальського», «Дагана Сивадського» і «Дагана Ханаанського». Поява слова «Ханаан» ясно підтверджує древнє походження цієї назви, а також підтверджує правильність гіпотези, згідно якої етнічне позначення «ханааняни» набагато старше, ніж зазвичай вважалося. З впевненістю можна сказати, що коротке речення з Книги Буття («У цій землі тоді жили ханааняни», Бут. 12:6), не є анахронізмом, віддзеркаленням пізнішого періоду, коли ханааняни вже не жили і не існували в сирійсько-палестинському регіоні. Ці слова Писання підтверджують, що сучасники Аврама, етнічні ханааняни, населяли землю, яка була йому обіцяна. Раннє використання цього етнічного найменування тепер підтверджено, що підкріплює правомочність його вживання в Книзі Буття.
Крім того, є і інші відомості, що виявилися приємною несподіванкою для дослідників Біблії. Так, наприклад, в Книзі Буття говориться, що Аврам для поховання Сарри купив печеру Махпелу, сплативши за неї сріблом, а не чим-небудь зі свого майна (Бут. 23,1-16). З ебланських текстів ми дізнаємося, що срібло було основним міновим стандартом. На одній з дощечок говориться, що місто Марі сплатило 2193 міни срібла і 134 міни золота (що складає 39,394 і 2212 унцій відповідно). Срібло було міновим стандартом в Месопотамії, тепер цей звичай засвідчений і стосовно Сирії другої половини третього тисячоліття до н.е.
В архівах Ебли міститься безліч особистих імен, відомих з документів пізнішого часу або лише з Біблії. Особливо слід зазначити імена (Ми-ка-іл) (Михайло) (Іш-ма-іл) (Ізмаїл) (Ab-ra-mu) (Аврам, Авраам) (Sha-u-lum) (Саул) (Іш-ра-іл) (Ізраїль) (Да-у-дум) (Давид). Деякі імена,співзвучні з біблійними, зустрічалися на всьому Близькому Сході в самі різні часи. Наприклад, ім’я Авра(а)м, починаючи з другої половини другого тисячоліття, досить часто зустрічається в небіблійних текстах. В архівах Ебли знайдені документи, в яких ім’я Авра(а)м згадується на 1000 років раніше, ніж в інших відомих науці небіблійних текстах і за декілька століть до народження біблійного Авра(а)ма.
Мабуть, одним з найбільш вражаючих відкриттів було ім’я одного з царів Ебли – Ебрума, ім’я якого написане як Eb-uru-um, що дає два варіанти прочитання: Eb-urg-um, схожість якого з батьком семітів (Бут. 10:21) воістину несподівана, і Eb-ri-um, що неминуче заставляє пригадати про eibri («єврей»). Професор Маттіє віддає перевагу першому варіанту і укладає: «Якщо щось і залишилося від древньої величі Ебли у переданнях сиро-палестинського регіону, так це, ймовірно, лише ім’я великого царя Ебрума, в біблійній традиції звучне як Ебер і включене в родовід Сема (Бут. 11:14)». Це припущення вельми сумнівне, оскільки біблійний родовід має наступну послідовність: Евер-Фалек-Рагав-Серух (Бут. 11:14-21). Родовід же ебланського Евера (батько, син, внук) виглядає інакше: Eber-Ibbi-Sipis-Dubu-Ada. Оскільки жодних внутрішніх підстав текстологій для недовір’я біблійній генеалогічній послідовності ми не знаходимо, навряд чи можна припустити, що Евер з Ебли і біблійний Евер – одна і та ж особа.
Іншим спірним моментом є написання Il і Ya в таких іменах, як Михайло – Міхайя і Ішраїл – Ішрайя. Професор Петтінато припускає, що клинописний знак, що читається як -ia на кінці цих і інших імен, був Божественним ім’ям Ya, подібно до того, як знак -il, позначав божество Іл або Ел. Він вважає, що Ya є скороченою формою від Яхве, особистого імені єврейського Бога Біблії. Таким чином, висловлюється припущення, що ебланські архіви дають нові, і до того ж найраніші, свідчення відносно походження імені єврейського Бога. Якщо це так, то важливість цього свідчення важко переоцінити.
Проти цього було висунуто два серйозні заперечення:
1) Елемент -ya є всього лише скороченою формою, що використовувалася в зменшувально-пестливій функції, а потім стала звичайним слововживанням. Ім’я Mika-il, що придбало форму Mika-уа, не має нічого спільного з ім’ям Бога Яхве. Ім’я Міхаїл/Міккі є точною семантичною паралеллю з ебланським ім’ям Mika-il/Mika-ya.
2) Друге заперечення наводить відомий фахівець з клинопису, викладач інституту сходознавства в Чикаго професор Гелб. Він припускає, що клинописний знак -ia, що тлумачиться як «Ya», можна прочитати і як -ni, що означає «мені, мій, нас, наш». В цьому випадку ім’я Мікайя слід читати як Мікані, що переводиться «Хто подібний до мене (нас)». Сталої думки відносно елементу «Ya» в ебланських архівах поки що немає.
Поки не відомо, які висновки будуть зроблені в світлі повідомлення про існування в Еблі двох типів пророків: mahhu і nabiutum. У першому випадку йдеться про жителя Марі «екстатика», людину, що впадала в транс, який був пов’язаний з сирійсько-вавілонською магією і ворожіннями; про другого ж говориться, що це природна аналогія старозавітному образу пророка. До цих пір, прагнучи пояснити феномен пророчого дару, що описується Біблією, вчені шукали його передумови в Марі, проте в майбутньому їх увагу привабила і Ебла. Поки ж можна говорити лише про те, що єврейське слово habhi («пророк») має лінгвістичний зв’язок з древньою Еблою. Формально це слово відоме нам лише з єврейської, і досі єврейський пророк залишається унікальною фігурою в стародавньому світі за своїм покликанням і завданням.
Місто Ебла, розташоване далеко на заході від річки Євфрат в північній Сирії, в своїй економічній і торгівельній діяльності було орієнтоване на захід і південь. В ебланських текстах міститься вражаючий список назв міст. Тут, як і у всіх інших випадках, взаємини між світом Ебли і біблійним світом настільки ж неясні, наскільки і інтригують. На великий подив, документи середини третього тисячоліття містять назви міст, відомих нам з Біблії (таких як, Ур, Єрусалим, Мегіддо, Асор, Бібл, Сидон, Газа, Азот, Акко, Лахіс, Іоппія і Дор); все це виглядає справді фантастично і, в поєднанні з іншими несподіваними знахідками, перевершує все, про що лише може мріяти археолог. Спочатку приголомшливе враження справило повідомлення, згідно якому в одній знайденій табличці п’ять «міст долини», що згадуються в Біблії (Бут. 14:2, 8), а саме: Содом, Гомора, Адма, Севоїм і Бела (або Сигор) згадуються в точно такій же послідовності. Проте потім позначилися розбіжності у варіантах перекладу.
Швидше за все ці розбіжності були результатом політичної гри. Сирійський уряд, який відчував глибоку ненависть до ізраїльтян, був «обурений домінуючим акцентом на Заході про припустиме Біблійне значення знайдених табличок». (див. Біблійний Археологічний альманах, Травень/червень 1980 р., стр.48). Тоді через ці таблички піднявся досить великий скандал, в якому сирійці протестували проти зв’язку біблійних патріархів з сирійською історією. Це закінчилося відставкою Петтінато і листом відречення його від багатьох перекладів. Призначений пізніше директор італійської місії, що проводила земляні роботи в Еблі, опублікував заяву, яка показує чому Петтінато був змушений відректися: «Ці твердження (зв’язок табличок Ебли з Біблією) були поширені американськими сіонітськими центрами, які розробляються для мерзотних цілей, націлених на доказ експансіонізму і колоніальних представлень лідерів сіонізму». (Там же, стр.49). Після відречення Петтінато все ще наполягав, що назви двох міст – Содому і Гомори, були правильні. І в його первинній публікації, він пише, що ім’я царя одного з міст було згадане як «Бірша». Це ім’я в точності збігається з текстом Біблії: «вони вчинили війну з Бераєм, царем Содому, і з Біршаєм, царем Гомори, з Шин’авом, царем Адми, і Шемевером, царем Цевоїму, і з царем Белаю, що Цоар тепер» (Бут. 14:2). Біблійні Писання показують, що Содом і Гомора були зруйновані лише через двадцять чотири роки після того, як Аврам залишив Харран, який розташовувався на відстані ста п’ятдесяти миль від древньої Ебли. Значить, свідчення про знищення Содому, Гомори і «всієї рівнини» не було казкою. Це була реальна історична подія, яка сталася насправді і Біблія представила нам це свідчення: «міста Содом і Гоморру спопелив, засудивши на знищення, і дав приклад для майбутніх безбожників» (2 Пт. 2:6). «Як Содом і Гоморра та міста коло них, що таким самим способом чинили перелюб та ходили за іншим тілом, понесли кару вічного огню, і поставлені в приклад» (Юд. 1:7).
Безперечними доказами є і згадані в текстах Ебли назви деяких міст, які відображають імена родичів Аврама: Phaliga = Peleg (Фалек), Til-Turakhi = Terah (Фарра), Nakhur = Nahor (Нахор), Haran = Haran (Аран). Але окрім цього вони згадують ще і «Ур в краю Харран», який був місцем початкового проживання Аврама, яке він згодом залишив.
Велику увагу привернуло інтригуюче посилання на «Ур в Харрані», оскільки виникло питання, чи знаходилося рідне місто Аврама на території Харрану чи ж воно було розташоване в південній Месопотамії, тобто більш ніж на півтори тисячі кілометрів південніше Харрану. Професор Сайрес Гордон знайшов підтвердження своїй колишній точці зору, згідно якій «Ур Халдейський» (Бут. 11:31), – це не шумерський Ур, розташований на півдні Месопотамії, і батьківщину Аврама треба шукати десь в регіоні Урфи-Харрана.
Проте на підставі філологічного аналізу було показано, що Урфа (сучасна Едеса), розташована в двадцяти милях на північний захід від Харрану, Уром не є. Більш того, таке ототожнення передбачало б, що Аврам повинен був би повернутися на схід, перш ніж відправитися на захід, у напрямку до Ханаану. Отже, якщо Ур не можна ототожнити з Урфою, якщо йдеться про якийсь інший «Ур в Харрані», тобто Ур, розташований на території Харрану, то тоді це повинно бути інше місце, відмінне від Урфи. Таке припущення має на увазі, що Аврам рушив з Уру, розташованого на території Харрану, до міста Харрану. Якщо це так, то в такому разі інформація, отримана нами з Книги Буття (Бут. 24:7), де говориться, що Яхве взяв Аврама «із землі (його) народження», щоб направити до Харрану, втрачає сенс, оскільки Харран залишається в тій же самій «землі народження». Коротше кажучи, на підставі наявних даних «Ур Халдейський» не можна відразу ж ототожнити з «Уром в Харрані».
Повернемося до п’яти міст Содому, Гомори, Адми, Севоїму і Бели (або Сигору), які постраждали під час війни з союзом чотирьох царів, переможених потім Аврамом (14-а глава Книги Буття). Відомий вчений, професор університету Мічігану Д. Н. Фрідман, використавши цю інформацію про існування п’яти міст, показав, що «дивний збіг числа, послідовності і найменувань Міст Долини, що існує між ебланською табличкою і біблійним записом, свідчить про те, що 14-у главу Книги Буття треба сприймати в контексті третього тисячоліття, а не другого і тим більше не першого, як вважалося раніше». Для Фрідмана це означає, що «біблійна оповідь, представлена в 14-ій главі, бере початок в тому ж третьому тисячолітті до н. э.». Далі, на підставі паралелей між іменами Ебрума і Евера, він сміливо заявляє, що Ебрум був предком Аврама і що час життя останнього треба датувати приблизно 2500 рр. до н.е. Це узгоджується із згадкою Аврама в 14-ій главі Книги Буття. Звідси робиться висновок, що, «мабуть, Аврам і його рід з’явилися в період першої великої цивілізації, в епоху Ранньої Бронзи, а точніше, в третьому тисячолітті (бл. 2800 – 2400 рр. до н.е. ), коли великі міста Близького Сходу процвітали і мали широку мережу торгівельних і культурних зв’язків, зокрема, з будівничими пірамід в Єгипті, з представниками шумерських династій Месопотамії, міста якої були старі, як сам час, і з правителями міст-держав, розташованих між або довкола цих головних центрів багатства і сили. Це був перший приклад інтернаціональної співдружності у всій відомій нам історії».
Таке відтворення історичної картини є частиною бурхливої полеміки, що вже вибухнула в вченому світі, що різко розділився на два табори: одні вбачають в приголомшливих знахідках, зроблених в Еблі, передумови і початок історії єврейського народу, інші рішуче заявляють, що між ебланськими знахідками, Біблією і євреями не існує жодного зв’язку.
Тепер повернемося до передбачуваного зв’язку між біблійним Аврамом і Еблою. Небезпека проведення помилкової паралелі велика. В 1929 р. відкрили знамените місто Угаріт, а незабаром після цього нам довелося пережити так званий панугаритський феномен, що прийшов на зміну панвавилонській орієнтації, що мала місце декількома десятиліттями раніше. В панугаритизмі просліджувалася тенденція тлумачити єврейську мову, релігію і культуру в контексті культури Угаріта. В середині сімдесятих років відомий дослідник угаритських текстів і культури Ж. де Мур закликав бути вельми обережним у використанні угаритської мови для тлумачення тексту єврейської Біблії. «На жаль, – говорив він, – число поверхневих порівняльних досліджень в цій області дуже велике, і існує сумна тенденція переоцінювати культурну залежність ізраїльтян від ханаанян». Це застереження цілком доречне і тоді, коли мова заходить про матеріали, знайдені в Еблі.
Пояснимо на прикладі. По-перше, згідно Біблії, епоха патріархів починається на зорі другого тисячоліття до н.е. або, найраніше, в ХХI столітті до н.е. Ебланські таблички були написані приблизно на чотириста з гаком років раніше, і, отже, треба дотримуватися великої обережності в тому, що стосується передатування часу ранніх патріархів. Датуючи час Аврама першим тисячоліттям до н. э. або ж серединою третього тисячоліття, ми в рівній мірі вступаємо в конфлікт з біблійними даними із цього приводу.
По-друге, немає і щонайменшого натяку на те, що Ебріум – це біблійний Евер і, отже, предок Аврама. Евріум і Евер просто мали однакове ім’я, при умові, що сучасне прочитання першого імені вважати правильним.
По-третє, твердження, що в табличці номер 1860 міститься перелік п’яти Міст Долини, тепер заперечується. Перші два найменування, тобто, Содом і Гомора, позначені там абсолютно ясно, проте завдяки досконалішому прочитанню знаків Дж. Петтінато вже не схильний відстоювати наявність в тексті найменувань двох інших міст. В будь-якому разі третє і четверте міста з переліку, представленого в 14-ій главі Книги Буття (тобто Адма і Севоїм), не згадуються в цій табличці. Таким чином, рветься найсильніша ланка в передбачуваному зв’язку між Еблою і Аврамом.
По-четверте, передбачуваний зв’язок між Еблою, 14-ою главою Книги Буття і Аврамом може полягати не більш, ніж просто в першій відомій нам згадці деяких міст, перерахованих в цій главі, а також в найранішій відомій нам згадці імені Аврама. В даний час не існує жодних свідчень, що встановлюють спорідненість біблійного Аврама з Аврамом, що жив декількома століттями раніше в цьому місті: просто їм обом довелось носити одне і те ж ім’я.
Одним словом, на підставі попереднього досвіду можна припустити, що ще пройдуть десятиліття, перш ніж неясність відносно взаємозв’язку між світом Біблії і світом древньої Ебли буде знята хоч з якою-небудь мірою достовірності.
фінансово.
Щиро дякуємо!
