Дайджест

«Літературну мову я вивчив у Києві»

15 Жовтня 2010, 11:43 2854 Ліна Кушнір, Україна молода

Напередодні свого 75–річчя професор–філолог Олександр Пономарів розповів «УМ», навіщо Україні повертатися до «харківського» правопису, а політикам — улаштовувати мовні курси.

Коли одна моя колега довідалася, що я йду на інтерв’ю до професора Олександра Пономарева, то зізналася, що й досі побоюється колишнього викладача. Бо «дуже строгий». Мені повчитися у відомого професора не вдалося: коли набрали мій курс, Олександр Данилович поїхав на два роки до Праги викладати українську мову в Карловому університеті. Тож ішла до знаменитого мовника без зайвих пересторог. Але під час розмови не раз ловила себе на думці, що стежу за своїми словами: чи правильно ставлю наголоси, чи не допускаю, бува, інших помилок. Авторитет викладача все–таки дисциплінує.

Студентам багатьох вишів та людям, які люблять і хочуть знати українську мову, представляти Олександра Пономарева не потрібно. За його підручниками вчилося не одне покоління журналістів і філологів. А книжка «Культура слова» стала чудовим порадником і для мовників, і для людей, які бажають вивчити рідну мову досконало. Про мовну культуру ми й розмовляємо з паном професором.

«Навчався в російській школі»

— Олександре Даниловичу, ви знаєте, що студенти вважають вас дуже строгим викладачем і навіть побоюються?

— То це добре, що побоюються (сміється). Я коли прийшов молодим викладачем в університет, завідувала кафедрою Алла Петрівна Коваль. І вона мені казала: «Ви студентів мною лякайте, а самі з ними знаходьте спільну мову. Вони мене боятимуться, а вас любитимуть і поважатимуть». Це ж саме я потім казав своєму молодому колезі В’ячеславу Швецю. То вони його вже більше бояться, ніж мене! Насправді ж я не кусаюся. Якщо студент знає предмет, я йому поставлю добру оцінку. А якщо він — ледащо, то хай і не сподівається. Так, багато студентів нині підпрацьовують, і я це розумію. Але ж є такі, що і працюють, і вчаться. А є такі, що як навчаються, так, мабуть, і працюють.

— Ви самі родом із російського Таганрога і раптом стали українським філологом…

— Моє рідне місто і всі навколишні села — це етнічна українська територія, яка була заселена вихідцями з південної Чернігівщини та Полтавщини, там навіть говірка була полтавська. Моя бабуся народилася на Чернігівщині, а потім дівчиною приїхала в село Носівка під Таганрогом. У цьому місті навіть у 1918 році пройшов перший з’їзд компартії України. І Таганріг (це місто я називаю саме так, а не на російський кшталт), і Шахти (місто в теперішній Ростовській області) були у складі України. А 1924 року їх передали Росії. До 1933–го там діяли українські школи. В українській школі навчалися мої старші двоюрідні брати. А коли я народився, вже української школи не було. Тож навчався в російській. Але вдома завжди розмовляли українською, на перервах — теж. Тільки на уроках відповідали російською. І всі звичаї, всі пісні в нас були українські.

— Коли вирішили стати філологом, ви свідомо обрали українську? Російська ж тоді ніби була перспективнішою…

— Звичайно, свідомо. І в Київ свідомо приїхав, щоб самому навчитися літературній мові й інших навчати — таке в мене було бажання. Коли приїхав вступати до Київського університету, мені не вистачало тих слів літературної мови, які діти вивчають у школі. Я мав тільки запас розмовної лексики. Зате з фонетикою було все гаразд. У Таганрозі розмовляли однією з говірок південно–східного наріччя української. Наголоси в нас були правильні, ніхто не казав «підЕмо», а «пІдемо», не «принЕсти», а «принестИ»…

— Але як вступили до університету? Ви ж не були атестовані з української?

— Не був. Саме тому й вступив на філологічний факультет на відділ російської мови. Але в університеті спілкувався українською. Коли ми закінчували університет, я взявся робити випускний альбом. І всі прізвища та інші написи там зробив українською. Це, мабуть, був єдиний випуск російського відділу з українським альбомом. Мої колеги–однокурсники дуже лояльно це сприй няли, в нас тоді не було якогось антагонізму.

«Азербайджанці, туркмени, узбеки навіть графіку поміняли»

— Ви є прихильником ідеї повернення у вжиток правопису, забороненого в 1933 році. Коли свого часу її озвучили, в суспільстві було багато галасу щодо доцільності такого кроку…

— У 1927 році, щоб розробити й ухвалити перший загальноукраїнський правопис, у Харкові зібралися видатні українські мовознавці з різних частин розкиданої тоді по чужих державах України. З 1929–го він почав діяти. Але в 1933 році правопис заборонили. Якби не було цієї заборони, ми не мали б сьогодні жодних проблем. Бо то справді був перший загальноукраїнський правопис. Тож коли почала роботу Українська національна комісія з питань правопису на чолі з тодішнім директором Інституту української мови Василем Німчуком, ми взяли за основу той так званий «харківський» правопис. Але з урахуванням змін, які відбулися в мові. Бо певні моменти на сучасному етапі вже не прижилися б. Наприклад, пом’якшення «л» перед «а», «о», «у»: писати «клюб», «кляса». Ми того й не пропонували.

А той правопис, що його нам накинули в 1933–му, в багатьох випадках суперечить фонетико–морфологічним законам української мови і здоровому глуздові. Бо чому ми, наприклад, пишемо «лавр», але «лауреат»? Це ж слова одного кореня. Лауреат — це увінчаний лаврами, і правильно було б писати «лавреат». Якщо ми пишемо «ортогональний», «ортодоксальний», «ортопедичний», то навіщо писати «орфоепічний»? Лише тому, що так пишуть росіяни? І таких прикладів багато. Наші ж класики — Леся Українка, Михайло Коцюбинський та інші писали «етер», а не «ефір», «Атени», а не «Афіни», «аритметика», а не «арифметика». Літери «ф» у цих словах мовою оригіналу немає. Нам потім закидали, що ми хочемо літеру «ф» вилучити й писати «Хвранція». Ми таких дурниць не пропонували, бо в оригіналі маємо закономірне «ф».

— Ви вважаєте, що ці зміни на часі? Чи не забагато пройшло років, щоб люди це сприйняли?

— Ми втратили свою незалежність дуже давно, і якщо міркувати такими критеріями, то виходить, що й незалежність не варто було повертати. Насправді немає значення, скільки часу минуло. Тим більше що в пропонованих змінах не було нічого кардинального. Хоч нам докоряли, що мова стане незрозумілою. Але ж на каналі «СТБ» застосовують цей правопис, і всі розуміють ведучих. Просто деякі слова незвичні, але до них легко можна призвичаїтися. Наголошую, що ті зміни радикально не міняють погоди, просто приводять написання українських слів у відповідність до фонетико–морфологічних законів української мови.

— У цьому правописі були й слова, які починалися на літеру «и»?

— Так. Бо мірилом українськості лексики є словник за редакцією Бориса Грінченка, де справді зафіксовані такі слова. Їх не дуже багато. Наприклад, «инший», «иній», «ива», «ирій», «иржа». Але це дуже важливо, бо якщо на якусь голосну слова не починаються, то вона не вважається фонемою, а ми хотіли зберегти її. Одначе це не стосувалося іншомовних слів: «ідеал» не став би «идеалом».

— Роботу цієї комісії нині призупинено?

— Вона була розформована досить дивним чином. Потім створили нову комісію, з якої особливої користі не було… І це добре. Зміняться часи, і, я думаю, ми зможемо повернутися до цього правопису.

— На пострадянському просторі є країни, які здійснили радикальні мовні реформи?

— Так. Азербайджанці, туркмени, узбеки навіть графіку поміняли. Бо в 20–х роках у цих тюркських народів була латинська графіка. Але у 30–х роках її заборонили, перевели всіх на кирилицю. Нові алфавіти розробляли не мовознавці, а секретарі райкомів. І там було багато неоковирних позначень. Тепер казахи збираються повернутися до латинського алфавіту. Татари казанські також цього хотіли, але їм Путін не дозволив. Наші кримські татари теж мають намір відновити латинський алфавіт.

«Помилки дикторів завдають шкоди культурі мови всього населення»

— Ваша докторська дисертація стосувалася проблем нормативності української мови в засобах масової інформації. Мабуть, у вас як філолога, до ЗМІ і зараз багато претензій?

— Звичайно. Раніше на радіо й телебаченні були редактори. Дикторів для радіо дуже ретельно готували. А тепер чи немає редакторів, чи їх ніхто не слухає? Молодь часто порушує мовні норми, неправильно ставить наголос. Про телебачення я взагалі мовчу. Бо там узагалі ніякого порядку, здається, нема.

Усіх людей можна поділити на дві категорії: одні мають право на помилки, якщо це не фахів ці з мовознавства, а от актори, диктори, лектори повинні говорити зразковою мовою, бути взірцем. А коли людина чує, що «ввели надзвичайне положення» замість «надзвичайний стан», то думає, може, це й правильно? Помилки дикторів завдають великої шкоди культурі мови всього населення.

— Яких помилок припускаються найчастіше на радіо та телебаченні?

— Найбільше ріже вухо, коли оглушують дзвінкі приголосні. Треба казати хліБ, сніГ, гряДка, каЗка. А не хліП, сніХ, гряТка, каСка. Часто плутають пароніми — замість уяви (створення образу) кажуть уявлення (розуміння чогось), замість здібний (талановитий) — здатний (спроможний щось зробити). Або ще трапляються синтаксичні помилки: «їздять по районам, по областям». У місцевому відмінку треба казати по районах, областях. Такі помилки в нас і президенти, і прем’єри роблять, поширюючи це на всю Україну.

— Мова наших політиків вас, мабуть, ще більше обурює?

— Дуже обурює. Які б там не були претензії до Юлії Тимошенко, але вона вивчила українську. І хоч фонетика в неї ще недосконала, бо це те, що закладається в дитинстві, але лексичні помилки вона рідко робить. На жаль, в Україні немає жодного політика, зразкового щодо мови. Як, наприклад, Міттеран у Франції — взірець добірної французької мови. Усі прем’єри Великобританії говорять добірною англійською, Ангела Меркель — добірною німецькою.

— Чи не вважаєте, що нашим політикам слід улаштовувати якісь курси, бо все–таки це публічні люди, які тиражують свою безграмотність на всю країну?

— Безперечно. Добре було б політикам узяти за правило: перш ніж висунутися у владу, навчися літературній мові. Не просто, наголошую, українській, а літературній. Бо як казав Борис Колесников: «Так что мне, готовиться к чемпионату по футболу или учить украинский язык?» А як він узагалі дійшов до Верховної Ради України без знання державної мови? Це ж неподобство, коли в парламенті працюють люди, які не знають державної мови. У жодній країні світу це було б неможливо.

ДОСЬЄ «УМ»

Пономарів Олександр Данилович

Народився 17 жовтня 1935 року в Таганрозі.

У 1961 році закінчив філологічний факультет КНУ ім. Тараса Шевченка. Доктор філологічних наук, професор, викладач кафедри мови та стилістики Інституту журналістики КНУ ім.Тараса Шевченка, академік АН Вищої школи України, заступник голови Всеукраїнського товариства «Просвіта» ім. Т. Шевченка, заслужений журналіст України.

Автор понад 200 наукових праць. Автор та співавтор книжок «Етимологічний словник української мови», «Словник античної міфології», «Сучасна українська мова», «Стилістика сучасної української мови», «Фонеми «г» та «ґ». Словник і коментар», «Культура слова: Мовностилістичні поради», «Новогрецько–український словник». Перекладач iз грецької та інших мов.

Лауреат премій ім. Івана Франка та Бориса Грінченка.

Володіє новогрецькою, чеською, білоруською мовами.

Одружений; має дочку і сина.

Повна або часткова републікація тексту без письмової згоди редакції забороняється і вважається порушенням авторських прав.
Кредит вересень-листопад
Зібрано Залишилося зібрати
15271грн
59972грн
Потрібно зібрати
75243грн
Залишилося
10днів
Розмістити цей блок в себе на сайті

Інші статті за темами

ПЕРСОНА

МІСЦЕ

← Натисни «Подобається», аби читати CREDO в Facebook

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

Ми працюємо завдяки вашій підтримці
Шановні читачі, CREDO — некомерційна структура, що живе на пожертви добродіїв. Ваші гроші йдуть на оплату сервера, технічне обслуговування, роботу веб-майстра та гонорари фахівців.

Наші реквізити:

pb.ua: 4731 1856 1920 9130

monobank: 5375 4141 1230 7557

Інші способи підтримати CREDO: (Натиснути на цей напис)

Підтримайте фінансово. Щиро дякуємо!
Напишіть новину на CREDO
Якщо ви маєте що розказати, але початківець у журналістиці, і хочете, щоб про цікаву подію, очевидцем якої ви стали, дізналося якнайбільше людей, можете спробувати свої сили у написанні новин та створенні фоторепортажів на CREDO.

Поля відмічені * обов'язкові для заповнення.

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: