Ми живемо у світі, де панує культура постмодернізму, з її падінням авторитетів, запереченням існування істини, віри та відмовою від класичного розуміння свободи розуму. «Все відносне, – проголошує ця культура, – та залежить від суб'єктивної оцінки».
Постмодернізм сповіщає «смерть Бога» і починає використовувати людину, трактуючи її, як тварину. А людина в той час занурюється в духовну депресію, споживацтво, різного роду залежності… Чи існують ліки від цієї людської культурної кризи? Здається, так. Їх можна знайти, звернувшись до джерел нашої культури, до основ, які ми забули. Відповідь в повноті знаходиться у філософії богослова св. Томи Аквінського, який у своїй науці поєднує стародавню мудрість з вченням Католицької Церкви.
Тут можна поставити ще одне запитання: Вчення св. Томи все ще залишається актуальним?
Відомо, що вчення св. Томи становить підвалини вчення Католицької Церкви, яке вивчають у семінаріях та католицьких університетах. Але з іншого боку (хоча Йоан Павло II у своїй енцикліці «Fides et ratio» часто посилається на св. Тому Аквінського), складається враження, що погляди цього середньовічного філософа та богослова, отримали недостатньо уваги. Часто доводиться чути, що сам Тома незадовго до своєї смерті казав, що те все, що він написав – «солома». Для неохочих до вивчення численних праць Аквінського це служить основним аргументом. Які ж джерела ворожості по відношенню до цього доктора Церкви? Перш ніж відповісти на це питання, потрібно звернутися до біографії Аквінського, та згадати про долю його вчення.
Тома Аквінський народився в 1224 (1225 р.н.) в Італії. Освіту здобув у монастирі Монте-Кассіно та університеті Неаполя. Там він познайомився з учнями св. Домініка і незабаром, не зважаючи на спротив сім’ї, Тома приєднується до домініканського ордену. Далі він навчається у св. Альберта Великого в Кельні, а потім у Паризькому університеті. З часом отримує ступінь професора богослов'я і філософії та продовжує працювати в Сорбонні. Тома Аквінський пише такі наукові трактати: «Сума теологія», «Сума філософія» (Summa contra gentes)» та багато інших. Під час навчання Тома знайомиться з стародавньою філософією Аристотеля. Він розвинув вчення Аристотеля, пристосувавши його до християнства.
Однак Тома не тільки займався дослідженням. Він також полемізував з арабською філософію та з популярним у той час у Парижі латинським аверроїзмом.
Латинський аверроїзм був європейським варіантом філософії Аверроїса – араба, погляди якого заперечували релігію. Багато хто із сучасників та більш пізніх дослідників робіт св. Томи не зрозуміли тієї полеміки, тому певний час вона вважалась частиною вчення Томи Аквінського, не згідною з вченням Церкви. Це непорозуміння прояснюється тільки в 1325 році. Тоді Тому реабілітували, визнавши, що засудження його вчення було помилковим. З того часу з’являються коментарі робіт святого Томи. Однак Тома був людиною, широта думки якої сягала далеко за межі мислення тогочасної науки. Тому його учні теж не завжди розуміли геніального послання їх Вчителя, а їх помилки повторили пізніші коментатори. Так виникли різні види неотомізму.
Професор Миколай Краснодебський визначив п'ять основних типів томістичної філософії: традиційний неотомізм, лювенський, трансцендентальний, екзистенціальний послідовний.
Традиційний неотомізм був популярний у першій половині двадцятого століття. Він об'єднав ідеї Томи та інших середньовічних філософів та ототожнював самого Тому з Аристотелем. Така різноманітність неотомізму була спробою «модернізувати» вчення св. Томи, але наслідок був не згідний з його поглядами. До представників традиційного неотомізму відноситься Казимир Вайс з Львівського університету та Франциск Габріель з Ягеллонського університету в Кракові.
Лювенський неотомізм виник на рубежі століть з ініціативи кардинала Мерсьє Дежедьєр у Католицькому університеті в Лювені (Бельгія). Він поєднав вчення Томи з природничими науками. Трансцендентальний неотомізм зробив спробу схрестити філософію Томи Аквінського з вченнями Канта, Гегеля, навіть Маркса. Ця спроба, звичайно, не вдалася. Прорив відбувся у дослідженнях французьких філософів Жака Мартена та Етьєна Гєлсона. Вони справедливо відзначили, що поточний розвиток науки Аквінського не сумісний з його текстами. Так народився екзистенціальний неотомізм, що підкреслив роль акту існування. У Польщі цим займався о. Мечислав Kромпец OP з Люблінського Католицького університету, автор численних робіт, присвячених філософії Томи Аквінського.
Останній варіант Неотомізму виник у 80-х роках ХХ століття в католицькій Духовній академії у Варшаві (нині університет кардинала Стефана Вишинського). Його творцем був Мечислав Гогач, який «очистив» св. Тому від запозичень з арабської філософії, з якою той охоче дискутував.
Виник також послідовний неотомізм, який у Польщі стає все більш популярним. Особливо етика Гогача, в якій підкреслюється роль особи.
Таким чином, на сьогодні ми маємо найкращі переклади праць Томи з латини на сучасні мови.
Ось, наприклад, що св. Тома говорить про щастя: «Бог за своєю сутністю є щастям, яке не належить нічому іншому. Ніхто за своєю сутністю не може бути щасливий, але може бути щасливий тією мірою, в якій він наближається до Бога, тобто до Того, Хто є самим щастям». Це відповідь сучасній людині, яка заблукала у пошуках щастя.
Також Тома має відповідь і сучасним раціоналістам: «Розум є могутньою природою людини. Призначення людини – розуміти й діяти з розумінням. Людині природним чином властиво осягати мету, до якої тяжіє будь-яка річ, природний порядок речей, завершенням якого є вище благо – Бог».
А ось що в розумінні Томи Аквінського справжня свобода людини: «В земному вимірі розум знає добро і зло у речах і діях, що нижче Бога, а тому наша воля вільна хотіти чи не хотіти щось із земних цінностей. Це і є суть вільної розумної волі: розум – причина свободи. Людина вільна в тому сенсі, що, йдучи до мети, вона веде себе сама. Людина грішить саме тому, що вільна – вільна віддалятися від мети й забувати універсальні закони, що відкриваються розумом і Одкровенням божества».
Томізм не можна назвати «темним», незрозумілим, призначеним тільки для духовенства, предметом середньовічного монаха. Сьогодні ми маємо його широке практичне застосування в профілактиці залежності та педагогіки. Виявляється, що
наука св. Томи залишається актуальною та універсальною. Він показує людину у відносинах з Богом, в повній мірі її персоналістичного гуманізму. Захищає всупереч ідеології, яка використовує людину, як інструмент. І швидше за все вчення св. Томи ігнорується тому, що він показу зрозумілий шлях у сучасному світі.
ВченняТоми може подолати поточну кризу культури, хоча вона зустрічається з двома
протилежностями. По-перше, вона не розрізняє типи неотомізму, не розуміючи, що сучасні типи неотомізму – це не щось закрите на мирські справи. По-друге, поширення вчення Томи не вигідне постмодернізму, який хоче «побудувати нову людину», інтерпретуючи її як тварину.
Філософія та богослов'я св. Томи навіть через 736 років після його смерті, продовжує надихати до використання їх сьогодні.
При написанні статті використовувались матеріали:
Неотомізм, Енциклопедія освіти XXI століття, Варшава 2007 р., стор 705-712
М. Kраснодебський, Філософія Францискa Габріеля (1866-1914), «Studia Leopoliensia», 2 / 2009, стор 179-181
Зібрання творів Томи Аквінського, т. 1-23, Люблін 1993-9
М. Гогач, Етика захисту людини, Варшава, 1993
K. Войцешек, На початку був відчай, Краків, 2005
М. Kраснодебький, Людина і пайдея. Реалістичні основи філософії виховання «Studia Leopoliensia» 2 / 2009, стор 171-178
фінансово.
Щиро дякуємо!
