Заплющити очі, аби не бачити того, що відбувається в суспільстві, чи просто відвернутися — означає визнати не тільки своє безсилля та обмеженість самого християнства; це зречення християнства, глузування з нього, — вважав глибокий православний мислитель Сергій Булгаков.
Христос сказав, що Його Царство не від світу цього, хоча Він Сам прийшов у цей світ, щоб виконати Свою спасительну місію. Церква також не від світу цього, бо вона є Боголюдським організмом, тобто Тілом Христовим. Але Церква, також перебуваючи в світі, покликана переобразити світ. Отже, вона повинна виховувати всередині себе активних членів-нових учнів Ісуса, розвиваючи в них відповідальність за процеси, що відбуваються у суспільстві.
Як християни зможуть успішно виконувати свою основну місію – бути свідками Христа, якщо не розуміють, у чому вона полягає? Та й розрив між вірою і життям у сучасному світі очевидний. Хоча, погодьтеся: абсурдно бути християнином під час Літургії у храмі і охрещеним язичником у сім’ї чи на роботі.
Навіть для тих, хто не належить до Церкви через хрещення, Церква є знаком для світу, спільнота християн є знаком, кожен християнин також є знаком. Інша справа – знаком якого ґатунку… Можливо, такого, що дає привід для ганьби і глузувань з Христа і Церкви? Часто навіть у тих, які вважають себе християнами, можна зустріти зневагу до дотримання біблійних та церковних заповідей, нерозуміння їхнього значення і сутності. Такі люди ставляться до свого номінального християнства як до чогось обтяжливого, важливого лише для ченців та бабусь.
Чи не тому чимало людей у світі не хочуть навіть слухати про християнство? Тому саме на нас, які позиціонують себе як християни, лежить відповідальність за їхні душі.
Навернення – процес динамічний. Така своєрідна формація триває усе життя людини, відновлюючи у ній подобу Божу. Якщо ми проповідуємо навернення, то і самі маємо навертатися. Для цього потрібні як мінімум, дві речі: відкритість на дію Святого Духа і усвідомлення свого покликання. Це проблематично для деяких християн. І для мене, визнаю, – теж. При цьому важливо бути і мужнім і розсудливим, ставлячись до інших людей з любов»ю і доброзичливістю. А це дуже важко, бо вимагає постійного «вмирання» для інших, відмови від себе: «Промовив тоді Ісус учням Своїм: Коли хоче хто йти вслід за Мною, хай зречеться самого себе, візьме свого хреста, та й іде вслід за Мною» (Мт 16,24).
Святий апостол Павло у Першому посланні до Солунян 5, 19-21 писав: Духа не вгашайте!Не гордуйте пророцтвами!Усе досліджуючи, тримайтеся доброго! На перший погляд, слова апостола можна зрозуміти як буквальне застереження не нехтувати духовними дарами, які виявлялися у членів спільноти у Солуні. Але, зважаючи на можливість алегоричної інтерпретації, їх можна зрозуміти і як заклик до кожного християнина пам’ятати про своє покликання і щоденний обов’язок підтримувати вогонь Духа в своєму серці, щоб не стати «теплим». Ледь тепла душа пристосуванця до світу огидна Богу, бо Він каже: «Знаю твої діла, що ні зимний ти, ні гарячий. Якби ти зимний був або гарячий! Тому, що літеплий ти, але ні гарячий, ні зимний, то вивергну тебе з уст Моїх.» (Одкр 3:15-16). Від усвідомлення значення цих слів особисто мені стає не по собі…
Це звучить як виклик для кожного з нас. Бог потребує «гарячих» християн. «Зимний» атеїст, мабуть, більш приємний Богу, ніж, наприклад, «заслужений католик України», який хоче прожити у «святому спокої» тишком-нишком.
Світ потребує змін, і вони прийдуть лише тоді, якщо ми самі змінимося. Ми, християни, зобов’язані, нарешті, змінитися, тому що багато чого залежить саме від нас. Ми сіль землі, а сіль – це те, що надає смак їжі. Але якщо сіль втрачає свою силу, вона стає просто скрипучим піском на зубах і чинить їжу непридатною для споживання. Тому залишається тільки «вивергнути» її з уст…
_________________________________________________________
У блогах подається особиста точка зору автора.
Редакція CREDO залишає за собою право не погоджуватися зі змістом матеріалів, поданих у цьому розділі.
фінансово.
Щиро дякуємо!
