Церква захищає кожне людське життя і завжди вважає його святим і недоторканим, це стосується і тих осіб, які приречені на смерть.
Особливим прихильником скасування смертної кари був Іван Павло II. Прихильники смертної кари стверджують, що "це не акт помсти, але справедливості". Противники смертної кари будують свої аргументи на глибокому переконанні, що кожне людське життя – святе, навіть якщо людина не є святою. Іншим мотивом є незворотність цього покарання і відсутність достатнього часу для навернення і покаяння. Важливим для противників смертної кари є можливість помилки в рішенні суду.
Прихильники смертної кари наголошують на обов’язку держави забезпечити порядок в суспільстві, тоді як противники наголошують на гідності людини-злочинця. Прихильники, наголошуючи на обов'язку держави підтримувати порядок і безпеку громадян, стверджують, що громадськість має право в певних ситуаціях застосовувати смертну кару.
Іншим аргументом на користь застосування смертної кари є те, що вона підтверджує непорушність основних принципів правосуддя. У цьому випадку, як кажуть її прихильники, злочинці самі позбавляють себе права на життя. Застосування пропорційного покарання відновлює порушений злочинами усталений морально-правовий порядок.
Одним з авторів філософсько-богословських аргументів на користь смертної кари вважається середньовічний богослов св. Тома Аквінський. Його аргумент пов'язаний з основним принципом суспільного життя, яким є спільне благо. Святий Тома вважає, що кожна людська істота є частиною цілого суспільства і має йому служити. Інакше, коли вона загрожує порядку і загальному благу, як стверджував св. Тома, втрачає свою гідність і дає громадськості право на її ліквідацію.
Противники смертної кари, не баналізуючи зла, яке сприяє кожному серйозному злочину, намагаються показати, що суспільству не загрожує існування злочинців, але їхні дії. Отже вони закликають до усунення причин злочинів, а не ліквідації злочинців.
Дослідження криміналістів, що провели в країнах, де існує смертна кара, не підтвердили аргументів виховного аспекту його застосування. Кількість злочинів не зменшилася, так само, як не зросла там, де скасували смертну кару.
Противники смертної кари підривають аргумент її прихильників, що це компенсація за скоєне зло і повернення до усталеного морально-правового порядку. Смерть вбивці не може спокутувати наприклад вбивства, тому що це не повертає життя жертві, або – через застосування насильства щодо вбивці – не зупинить зла, ані не поверне морально-правового порядку в суспільстві.
Важко погодитися з аргументацією прихильників смертної кари, згідно з якою людина втрачає свою гідність, відповідно до скоєного злочину, і таким чином дає державі право вбити себе. Навіть найсерйозніші злочини не заперечують людської гідності – кажуть аболіціоністи, тому що вона є невід’ємною складовою людського життя.
Церква захищає кожне людське життя і завжди вважає його святим і недоторканними. Для християнина єдиним Владикою життя і смерті є Бог. Тому Церква також стає на захист приречених на смерть.
Особливим прихильником скасування смертної кари був Іван Павло II, який неодноразово закликав до повного скасування смертної кари. Особисто закликав у десятках випадків в США, Гватемалі і Руанді про зупинення виконання вироків.
На потребу скасування смертної кари окремим державам звернув увагу постійний спостерігач Святого Престолу при міжнародних організаціях у Відні, прелат Домінік Резау. Він говорив, зокрема, 4 квітня 2000 року на форумі Організації Безпеки і Співробітництва в Європі (ОБСЄ), тема якого: «Права людини і нелюдське покарання».
Резау нагадав промову проти смертної кари архиєпископа Жана-Луї Торана з ватиканського Державного секретаріату і постійного спостерігача Святого Престолу при ООН в Нью-Йорку Архиєпископа Ренато Мартіно. Також звернув увагу на неодноразові звернення Івана Павла II про скасування цієї санкції і пропозицію Папи, щоб з нагоди Великого Ювілею 2000 року "в усьому світі дійшли до міжнародного консенсусу щодо скасування смертної кари".
Після оголошення енцикліки "Evangelium Vitae" у Катехизмі Католицької Церкви змінили третину пункту 2266, що стосується смертної кари. У первинному варіанті йшлося про "законне право і обов'язок" правового уряду для того, щоб здійснити відповідні заходи покарання, серед яких і смертна кара. Сьогодні Катехизм говорить так: "зважаючи на можливості держави ефективно покарати злочин і знешкодити того, хто вчинив його, не позбавляючи його остаточно можливість покаяння, випадки крайньої потреби ліквідації злочинця є дуже рідкісні і, можливо, більше не відбуваються взагалі". Першою і основною причиною такого становища є цілковите визнання того, що кожне людське життя є святе, навіть якщо людина не є святою. Іншим мотивом є незворотність смертної кари, а також насильницьке позбавлення життя, якому не залишається достатньо часу для навернення і покаяння. І нарешті, існує значна можливість помилки в судовому рішенні й той факт, що навіть при найбільш "гуманному" і автоматизованому способі виконання вироку, однак, це робить хтось і сам стає вбивцею.
У листопаді 1998 року Папа Іван Павло II закликав, щоб принаймні ювілейного 2000 року не проводили жодних смертних вироків, а 2001 року ще раз наголосив, що в сучасних суспільствах смертна кара не є потрібною і має бути повністю скасована.
У статті "Іван Павло II про смертну кару", опублікованій у Нижньосілезькому Католицькому Листі "Нове життя" з вересня 2006 року о. Пьотр Нітецкі з Папського факультету теології у Вроцлаві написав, що "позиція Івана Павла II щодо смертної кари розглядається у світлі всієї папської науки про місію Церкви, що є виразно негативною".
"Святіший Отець підтвердив традиційне вчення Церкви про глибоко аморальний характер безпосереднього, навмисного, здійсненого вільним способом вбивства кожної" безневинної" істоти (EV 57). У своєму вченні він іде далі, критикуючи позбавлення життя нападника, який не є істотою "невинною", – аргументував у своїм тексті о. Нітецкі.
"Підіймаючи при цьому всю традицію вчення Церкви у цій сфері, Святіший Отець виступає тут на захист кожного життя людини як основного принципу гуманізму, який в християнстві досягає глибокої мотивації. Папа таким чином представляє фундаментальний принцип поваги життя над дискусійною тезою про позитивний вплив постанови судового рішення і виконання смертної кари для забезпечення громадського порядку", – писав о. Нітецкі.
Як далі стверджує о. Нітецкі "позиція Святого Отця випливає не тільки з цього, що – як показано в цьому дослідженні – не має чіткого зв’язку між постановою судового рішення і виконанням смертної кари та зростанням або зниженням злочинів. Передусім треба базуватися на Божественному Одкровенні, що захист життя людини завжди є універсальним правом, з якого не може бути ніяких винятків".
Як вже стверджував 2001 року з нагоди передвиборчих дебатів про смертну кару видатний фахівець з етики, єзуїт о. Тадеуш Сліпко, всупереч думці багатьох виборців і кандидатів до парламенту, Католицька Церква не сформулювала в цьому питанні вчення ex cathedra.
У дослідженні "Смертна кара з богословського та філософського погляду" о. Сліпко зазначає, що в дискусії прихильників і противників смертної кари доходить дуже часто до надмірного спрощення і змішування понять.
"Це правда, що Святіший Отець Іван Павло II неодноразово просив про скасування смертної кари для засуджених. Свою позицію про правильність або неправильність цієї кари найповніше виразив в енцикліці "Evangelium vitae". Папа закликав до того, щоб покарання не сягало максимального виміру за винятком випадків крайньої потреби, коли вже немає жодних інших способів захисту суспільства від злочинця. Він також зазначив, що сьогодні завдяки щораз кращої організації кримінально-виконавчої системи "такі випадки дуже рідкісні і, можливо, не стаються взагалі", – написав о. Сліпко.
фінансово.
Щиро дякуємо!
