Фото: ktds.org.ua
Навчання майбутніх священиків відбувалося індивідуально, в монаших спільнотах і в своєрідних «підпільних семінаріях» у різних місцевостях, зокрема: смт. Зимна Вода біля Львова (з 1956, єп. Микола Чарнецький, єп. Петро Козак, протоігумен Филимон Курчаба для редемптористів), с. Дора на Івано-Франківщині (з 1968 р., о. Михайло Косило), м. Тернопіль (з кін. 1970-х рр., о. Василь Семенюк, вихованець о. Косила), м. Івано-Франківськ (з 1980-х, єп. Павло Василик), с. Боржавське на Закарпатті (з поч. 1980-х рр., о. Іван Марґітич), м. Самбір (з сер. 1980-х рр., о. Микола Куць ЧНІ), м. Дрогобич (з кін. 1980-х рр., о. Мирон Бендик) і м. Львів (єп. Володимир Стернюк, о. Богдан Білинський та інші).
Переважно навчання тривало досить довго та було індивідуальним. Одного чи декількох кандидатів закріплювали за старшим освіченим священиком, який забезпечував їх довоєнними підручниками, диктованими перекладами з латини або інших мов і, водночас, доповнював їхню загальну освіту. Індивідуальний підхід до навчання був зумовлений ще й тим, що більшість підпільних семінаристів працювали і тому вчитися могли лише у свої вихідні дні. Іноді заняття проводилися семестрами, якщо на це дозволяв профіль роботи. Так, о. Григорій Канак працював мотористом на кораблі та 3 місяці був у рейсі (вчився сам з книжок, магнітофонних записів Служб Божих), а наступні 3 місяці мав відпочинок. У цей час він стаціонарно навчався в Івано-Франківській підпільній семінарії під керівництвом владики Павла Василика. Деколи наука затягувалася через службу в армії: о. Зиновій Гончарик вчився у о. Косила в Яремчі впродовж 1977-78 і 1980-84 рр . Бувало й таке, що підготовка починалася ще в шкільні роки, і тому навчання тривало дуже довго. Так, Олег Говера став семінаристом підпільної семінарії о. Василя Семенюка, будучи учнем 7 класу (14 років):
“Я почав студіювати в досить ранньому віці. І через те мій курс був вже механічно розкладений… розтягнутий трохи на довший проміжок часу. За той час, поки я студіював, вже два випуски в семінарії були… І вік ще був досить молодий, так що я студіював довший час”.
Самі заняття один викладач міг проводити в різних місцях і з різною періодичністю. Отець О. Говера згадує, що він навчався “і в межах Франківська, було і поза Франківськом. Навіть часом були і в домі отця Василя біля Яремча. Часом там збиралися, часом в Делятині. Була в нас також квартира, якою могли користати. Фактично, в цілому зборі ми досить рідко збиралися, оскільки треба було певної конспірації, бо чим більше людей, тим більше замітно. Треба було зважати на те, що сусіди часом приглядалися, і навіть бувало таке, що повідомляли певні органи. Через те тут треба було діяти дуже обережно… Траплялись випадки, що викривали ті чи інші місця. Тому ми змушені були перебиратися в інші квартири…
У підпільній семінарії була програма так розрахована, що збиралися студенти в певний час на лекції. То було, скажімо, раз на тиждень чи на два тижні. Пізніше давали додому [завдання]… Треба було підготувати лекції, чи навіть давали довідкову літературу, з якої треба було скористати… оскільки не було можливості щодня там збиратися, просто не було фізичної можливості. Фактично графіка такого стабільного — де, коли, в якому часі, в якому місці будуть навчання — не було, оскільки реґулювалися нам дні. Часом випадало швидше, часом пізніше”.
Зрозуміло, що навчальна програма була значно вужчою, ніж у колишніх регулярних семінаріях і включала лише найважливіші та найнеобхідніші предмети. До таких належали моральне і пасторальне богослов’я, догматика, канонічне право, обрядовість, Святе Письмо, філософія, Церковна історія, а також етика та церковний спів . Найповніший перелік дисциплін маємо зі спогадів про «підпільну семінарію» о. М. Косила: катехизис (за підручником Ф. Шпіраґо у 3 томах, переклад Я. Левицького), моральне богослов’я (за підручником Нольґена в рукописному перекладі С. Лукача, пасторальне богослов’я (за підручником Юліана Пелеша), літургіка (за рукописним підручником «Обряди» о. С. Лукача), подружнє право (за підручником Мильницького та рукописним конспектом лекцій о. С. Лукача), канонічне право, герменевтика, патрологія (за підручником о. В. Лаби), апологетика, пасторальне право, історія Вселенської Церкви, філософія, історія України, церковнослов’янська мова, основи грецької та латинської мов, церковний спів (за підручниками Полотнюка і Дольницького), догматика, гомілетика, біблійна історія.
Підпільні греко-католицькі богослови студіювали також православну літературу. Але і після закінчення навчання молоді священики, за їхніми інтерв’ю, досить часто відчували певний брак знань. У таких випадках допомагало спілкування зі старшими й досвідченими душпастирями та самоосвіта.
(Відповідь на це питання взята із статті: Ks. Borys Gudziak, Switlana Hurkina, Oleh Turij “Hierarchia i ducchowienstwo ukrainskiego Kosciola greckokatolickiego w podziemiu” / Polska -Ukraina. 1000 lat sasiedztwa t. 4 (Przemysl 1998), яка також опублікована в: Історія релігії в Україні, т. 4: Католицизм / за ред. П. Яроцького, Київ 2001).
Світлана Гуркіна, о. Олег Говера, 2.maidan.org.ua
фінансово.
Щиро дякуємо!
