Таїнства

Таїнства —   “є дієвими знаками благодаті, установленими Христом і довіреними Церкві, через які нам уділюється Боже життя. Видимі обряди, що ними відправляються таїнства, означають і здійснюють благодать, властиву кожному таїнству. Вони приносять плід тим, хто їх приймає з відповідним приготуванням” (ККЦ 1331). Згідно вчення Католицької Церкви існують сім таїнств: Хрещення, Конфірмація, або Миропомазання, Пресвята Євхаристія, Покаяння і Примирення, Помазання хворих (Єлеопомазання), Рукоположення (Священство) і Подружжя. Православна Церква також визнає ці таїнства. 
Хрещення,  Миропомазання та Євхаристія – це таїнства християнського втаємничення, тобто – впровадження в християнство, оскільки вони закладають основи християнського життя: через них “людина приймає нове життя у Христі” (ККЦ 1420). «Причетність до Божественного єства, дана людям благодаттю Христовою, містить відому аналогію з походженням, розвитком і підтримкою природного життя. Народжені до нового життя через Хрещення, віруючі укріплені таїнством Миропомазання і отримують в Євхаристії Хліб вічного життя. Так у таїнствах християнського втаємничення вони отримують все більше і більше багатств божественного життя і рухаються до досконалості любові» (Папа Павло VI, Апостольська конституція «Divinae consortium naturae»).
Покаяння і Примирення та Помазання хворих– таїнства оздоровлення, оскільки в них Церква силою Свят ого Духа продовжує діло Ісуса Христа, оздоровлюючи і спасаючи своїх членів. 
Священство і Подружжя – таїнства, які “призначені для спасіння інших. Якщо вони також допомагають особистому спасінню, то чинять це через служіння іншим. Вони вділяють особливу місію в Церкві і служать формуванню Божого Народу”(ККЦ 1534).  Ті, хто прийняв таїнство Священства, посвячені, щоб в ім’я Христа «словом і благодаттю Божою пасти Церкву» (II Ватиканський Собор, Догм, конст. « Lumen gentium », 11.).  «Християнські подружжя є зміцнені і наче посвячені особливим таїнством для гідного виконання обов’язків свого стану» (II Ватиканський Собор, Паст, конст. « Gaudium et spes », 48.).