Виконувати волю Папи, захищати його позицію й розносити його слова всьому світові – такою є місія Ватиканської державної радіостанції, що має близько сорока мовних служб, від румунської до урду.
Шеф англомовної редакції «Радіо Ватикан» приїхав до Львова на запрошення Школи журналістики Українського католицького університету разом зі своїм колегою, керівником німецької редакції отцем Берндом Хаґенкордом, і сином Деміеном.
Колишній військовий кореспондент, ірландець, народжений у Південній Африці, Шон-Патрік понад три десятиліття працює на радіо Католицької Церкви.
– Франциск – уже п'ятий Папа, під керівництвом якого я працюю. Я прийшов на Радіо Ватикан за часів Папи Павла VI, – розповідає Шон-Патрік Лаветт. – Можливо, я не виглядаю таким старим, проте це правда.
Я записував радіо- та телекоментар із похорону Павла VI, і саме тоді зустрів «усміхненого кардинала», який прибув до Рима, щоб провести в останню путь свого близького друга. Потім був іще один Папа – Іван Павло І. Мене все ще дивує, що люди знають про Івана Павла Другого, але не цікавляться, ким був Перший. Саме він сказав, що не хоче бути коронованим: «Христос стояв із терновим вінком на голові, тож як я можу вдягнути корону?».
Говоримо про те, які привілеї дає робота у Ватикані, про поєднання професійного й релігійного в журналістиці, скандали навколо зречення Папи Бенедикта XVI та соціальні медіа, які дають змогу не думати.
«Франциск не просто сходить униз до людей, – а піднімає їх до себе, взаємодіє з ними. Це набагато простіший і скромніший стиль Церкви, який змушує нас думати, осмислювати себе»
– Шоне, ви починали у світських медіа. Ви обрали Радіо Ватикан із релігійних чи професійних мотивів?
– У релігійному секторі в мене стільки свободи, скільки я ніколи не мав би у світських ЗМІ. Я маю змогу говорити про що хочу і як хочу. Сучасні світські медіа захоплюються всім сенсаційним, тим, що сьогодні є новинами, – а завтра перетворюється на сміття. У релігійному секторі я відчуваю, що можу відрізнити одне від іншого, що маю вплив і можу торкатись людей на значно глибшому рівні.
– Радіо Ватикан – це державна радіостанція, що промовляє з позиції Святого Престолу. Чи не обмежує це вашу свободу слова?
– Коли працюєш на Радіо Ватикан так довго, як я, починаєш розуміти правила. Вони є в будь-якому медіа, навіть у вашій студентській радіостанції. На нашому радіо є правила, яких я не порушу, і теми, яких я не підніматиму. Це справа знання контексту й відчуття того, як далеко можна зайти в цьому контексті.
Ви не почуєте в нас про аборти, – зате ми говоримо про бідність, соціальну несправедливість, насильство над жінками.
– Як журналіст, ви не вважаєте це обмеженням?
– Зовсім ні. Інші медіа присвячують достатньо часу висвітленню тем, яких не висвітлюємо ми. Звісно, люди критикуватимуть: «Як це, Радіо Ватикан не обговорює питання одружених священиків, контрацепції і абортів?» Однак інші медіа говорять про це, і я їм для цього не потрібен.
А як щодо людей, які голодують у Сомалі? Хто говоритиме про них?..
«Є різниця між тим, щоб знати «хто-що-де-коли» – і розумінням, «чому». Саме в цьому я бачу внесок релігійних медіа. Світські медіа завжди відповідатимуть на «хто-що-де-коли». Проте лише релігійні дають відповідь на запитання – «чому ми тут?»
– Як ви дієте, якщо потрібно висвітлити конфлікт, однією зі сторін якого є Католицька Церква?
– Першочерговою місією Радіо Ватикан – донесення до людей того, що говорить Папа. Адже він є власником радіостанції. Ми існуємо, щоб допомагати йому доносити свої повідомлення світові, і ми робимо це чотирма десятками мов. Ви можете бодай назвати сорок мов?..
Ми перекладаємо слова Папи, – і не лише ретранслюємо їх, а ще й намагаємось пояснити його слова. Чому Папа так багато говорить про смиренність, простоту й любов? Можливо, тому що світ потребує це почути?
– Чи були випадки, коли ваша особиста позиція, чи сприйняття подій не збігались з позицією Ватикану? Як ви виходили з таких ситуацій?
– Хоч на яку організацію ви працюєте – ООН, Білий дім, Букінгемський палац – завжди будуть речі, з якими ви не повністю погоджуєтеся через свій власний досвід. Та коли ви промовляєте від імені організації, ви представляєте саме її. Тому я завжди захищатиму позицію Папи та Католицької Церкви, допоки виступаю від їх імені.
Те, що я відчуваю й думаю, коли повертаюсь додому – виключно моя справа, і я цього не розголошуватиму. Це трохи схоже на професію дипломата.
– Як ваша радіостанція висвітлювала зречення Папи Бенедикта XVI? Тоді в медіа було чимало версій, зокрема, і досить скандальних.
– Висвітлювали із шоком і подивом. Той, хто скаже вам, що очікував на відставку Папи – брехун. Ми всі знали, що він може піти, – але ніхто не очікував, що це насправді станеться.
Я був на редакційній нараді. Ми дивились телетрансляцію зустрічі Папи з кардиналами й обговорювали свої справи. Хтось раптом спитав: «Ви це чули?!» Ми підкрутили звук – Папа якраз оголошував про свою відставку.
І за кілька секунд у редакції задзвонили телефони. Спочатку це було американське посольство, а потім Бі-Бі-Сі. Вони питали: «Це правда, що Папа йде у відставку?» Він іще не закінчив говорити, а вони вже просили в нас підтвердження. Усе, що ми могли відповісти – «ну, ми ще вам зателефонуємо».
…Ніхто не знав, як треба поводитись, коли Папа йде у відставку. Адже цього просто не траплялося.
– Чи відчували ви й ваша редакція змін, коли змінювався Папа?
– Так, дуже сильно. І не лише через Пап – змінюється сам світ.
Мені було трохи за двадцять, коли я почав працювати у Ватикані. Це був набагато простіший світ. Не потрібно було знімати взуття в аеропортах. Існувало лише два блоки – один зліва, один справа, і все. Не було мобільних, не було інтернету. Життя було набагато безпосереднішим, і Церква відображала це. А потім життя ускладнювалось, і це також позначалось на Церкві.
Кожен Папа приносив свою інтерпретацію й свій спосіб буття на кожну хвилину часу. Я вірю, що не лише люди обирають Папу. Є ще Святий Дух, який надихає їх обрати правильну особу для цієї роботи.
Нещодавно я почув історію від одного австралійського кардинала, який голосував за Івана Павла І. Коли той помер за тридцять три дні після обрання, цей кардинал розридався, бо подумав, що припустився помилки: «Як могло бути так, що я не почув, як Святий Дух говорить до мене? Невже ми зробили помилку, обравши Папу лише на місяць?»
Я був свідком тих подій і можу сказати: це не було помилкою. Іван Павло І виконав своє завдання. Без нього не зміг би прийти Іван Павло ІІ, який був Папою 26 років, і побачив падіння Берлінської стіни. Який об'їздив стільки різних країн, що якщо скласти докупи всі відстані, – вийде, наче він двічі злітав на місяць і назад.
Потім Бенедикт XVI зі своїм дуже відмінним, теологічним, майже професорським стилем.
А тепер Франциск – велика несподіванка для всіх. Ніхто й уявити не міг, що Папою буде саме цей чоловік. Він робить те, що робить, у свій власний спосіб, але це правильні речі для свого часу.
– Здається, світова спільнота очікує від нового Папи вирішення деяких глобальних викликів зсередини конфесії, як-от питання толерантності до евтаназії, абортів, гомосексуальності тощо. А чого ви очікуєте від нового Папи як католик і журналіст? Чи зміниться щось у роботі вашої радіостанції?
– Я б дуже обережно ставився до очікування великих змін, особливо таких, як ви назвали. Традиція Католицької церкви не передбачає радикальних доктринальних зрушень. Навряд чи доктрина зміниться. А стиль – і справді, змінився.
Франциск не просто сходить униз до людей, – а піднімає їх до себе, взаємодіє з ними. Це набагато простіший і скромніший стиль Церкви, який змушує нас думати, осмислювати себе.
Звісно, що може змінитись й наша радіостанція – не лише те, про що ми говоримо, а й те, як ми про це говоримо.
– Але це будуть також не доктринальні зміни?
– Хтозна… Папа є останнім абсолютним монархом на землі. Одного ранку він може прокинутись й сказати: «Я більше не вірю в медіа. Закрийте їх усі, я хочу віддати всі гроші біднякам в Індонезії». І це його право. Або він може сказати: «Забудьте телебачення та інтернет, важливим є тільки радіо», – я б хотів це почути (посміхається – від редакції).
Він може робити все, що забажає, а наша робота – служити йому. Хоча я не думаю, що він зробить щось подібне. Адже краще за будь-кого іншого розуміє, що ми мусимо використовувати всі доступні засоби для свого служіння, будь-які технології, які послав нам Господь: короткі радіохвилі, супутниковий зв'язок, підкасти, FB, твіттер, будь-що.
– Власне, поширення цифрових, а особливо соціальних медіа – ще один напрямок змін. Радіо Ватикан присутнє в соцмережах, та чи досить вільно ви там почуваєтесь? Особисто ви користуєтесь соціальними медіа?
– Намагаюся. Хоча, зважаючи на мій вік, половина мене все ще перебуває в аналоговій добі, а половина – уже в цифровій. Я думаю, що це велика перевага, бо це схоже на життя між двома стилями мислення. В аналоговому віці, коли щось ламалося, ти просто відкривав це викруткою й намагався полагодити. У цифровому, коли щось ламається, ти викидаєш це й купуєш собі нове.
Цей принцип можна застосувати до будь-чого, – наприклад, до людських стосунків: якщо вони не працюють, треба спробувати їх полагодити, а не відразу викидати на смітник.
Цю ж перевагу я маю, використовуючи соціальні медіа, бо не кидаюсь у них через новизну й не кажу: «Як це захопливе, оце так телефон, погляньте лишень, що він може робити!» Один із моїх студентів, яким я викладаю комунікації, прийшов на заняття минулого тижня з новеньким смартфоном останнього покоління. Показав мені його й сказав: «Професоре, я такий задоволений цим телефоном! Нарешті мені не потрібно думати – мій телефон зробить усе за мене!» І я подумав: «Бідна дитина!..»
І Церква, і Радіо Ватикан ставляться до нових медіа цілком добре. Вони корисні, ми застосовуємо їх.
Проте, як мені видається, нам також варто бути розважливими й пам'ятати, що людина важливіша за будь-які технології.
– Як, на вашу думку, соціальні медіа міняють релігійну журналістику та її аудиторію?
– Звісно, соціальні мережі змінюють світ, змінюють нас, змінюють спосіб, у який ми взаємодіємо одне з одним. Однак більш за все змінюють спосіб, у який ми слухаємо.
Мені здається, що цифровий світ дуже схожий на серфінг – адже ми кажемо «серфити в інтернеті». Це наче ковзати поверхнею води: дуже швидко, дуже захоплююче, але ти нічого не бачиш, бо забагато непотребу летить в обличчя. І мені здається, що цей горизонтальний рівень пересування відповідає на журналістські запитання «хто?», «що?», «де?» й «коли?» Але ніхто не питає – «чому?»
Бо «чому?» – це вже вертикальний вимір, схожий на глибоководний дайвінг. Ти вдягаєш маску й пірнаєш у глибину. Це небезпечно й страшно, вимагає часу, зусиль і відваги. Проте це дає нагоду відкрити для себе безліч речей, яких ти раніше навіть не міг уявити.
Є різниця між тим, щоб знати «хто-що-де-коли» – і розумінням, «чому». Саме в цьому я бачу внесок релігійних медіа. Світські медіа завжди відповідатимуть на «хто-що-де-коли». Проте лише релігійні дають відповідь на запитання – «чому ми тут?»
– Працюючи понад три десятиліття на релігійній радіостанції, чи уявляєте ви себе у світському медіа?
– Ні, не уявляю. Не бачу себе в ролі світського журналіста. До того ж, моя теперішня робота більше зосереджена в сфері освіти. Я ніколи не збирався ставати викладачем, але в житті стаються різні непередбачувані речі.
У житті є три етапи.
На першому з них ти схожий на губку, яка вбирає в себе все, і тобі йдеться лише про навчання. Потім губка витискається – ти вчишся застосовувати свої знання на практиці. А потім настає дивний третій етап, на якому я зараз перебуваю.
Молоді люди кажуть мені: «Ви багато де були, багато що бачили й робили. Розкажіть нам про це!» Цей третій етап дозволяє мені приїжджати до таких місць як Україна, відвідувати університети, говорити зі студентами, ділитися досвідом і продовжувати навчання, адже я також ніколи не перестаю вчитись. І цю роботу я б не поміняв на жодну іншу.
Я не маю нічого проти світських медіа. Маю багато друзів, які там працюють. Вони роблять свою роботу дуже добре: повідомляють, що за подія відбулась, хто там був, що робили, у що були вдягнені, і коли все закінчилось.
Я ж розповім, що за цим стоїть, згадаю передісторію, допоможу зрозуміти справжні причини того, що відбулося.
Я почав розуміти це, коли став татом. Коли ми пірнаємо на глибину, я не кидаю тебе у воду – я беру тебе за руку, і ми занурюємось разом. Я допомагаю тобі, даю тобі сміливість і силу, і ми ділимось речами, які бачимо.
Це зовсім інший вимір.
Те, чим я займаюсь зараз – не журналістика. Це – обмін ідеями й цінностями.
Фото Анастасії Гаврішової
Наталія Єрьоменко, спеціально для УП.Життя
фінансово.
Щиро дякуємо!
