Найновіша книжка «Знаку» — особисті нотатки Кароля Войтили, а потім Папи Йоана Павла ІІ, уже напевно є видавничим хітом. Цьому сприяють дебати над тим, чи не є ця публікація порушенням заповіту блаженного Папи.
Не приховую, що й мене зачепило це питання, і я все ще не можу на нього як слід собі відповісти. Однак, пробуючи це зробити, я помітила ще один аспект.
Ми знаємо в історії Церкви святих, які не залишили по собі писаної спадщини: Отці пустині (до їхньої думки ми маємо доступ лише через свідчення їхніх слухачів та учнів, а єдині залишені нам тексти — це правила життя); святий Бенедикт (залишився тільки його Устав); святий Домінік де Гусман залишив по собі тільки два листи; святий Яцек і взагалі жодних текстів по собі не зоставив. Ось лише кілька прикладів. Проте це не зашкодило їхнім послідовникам перейняти їхню харизму і жити нею. Ба більше, — підозрюю, — саме те, що ця харизма була перейняла як форма життя, і стало вирішальним щодо її живучості у Церкві.
Це не заклик укинути до вогню всі папські твори та його особисті нотатки. Книжки існують, аби їх читали, а не палили, як казав домініканський інквізитор у Сапковського. Однак книжки також можуть виконувати функцію притлумлювача сумлінь: «На моїй книжковій полиці всі твори Йоана Павла ІІ, бо колись я їх прочитаю. Зараз мені ніколи, але ж колись я у них загляну, бо вони у мене є». Наступні видання наступних видавництв, наступні томи на полиці. Однак папі ж ішлося не про те, щоб ми заповнювали його творами бібліотечні полиці, а щоб ми змінювали своє життя, ідучи за вказівками, що містяться у цих книжках.
У них же є кілька питань, які зовсім не легкі та приємні, ба більше — вони збуджують сильний опір або викликають кепську інтерпретацію. Для мене особисто сферами папського вчення, впровадження яких у життя часто занедбане, а самі вони піддаються поганим інтерпретаціям, є вчення стосовно теології тіла, сексуальної етики та жіночості.
Визначення Йоана Павла про «геній жіночості» реінтерпретують так, що замість вказати, що голос жінки є важливим елементом будування суспільної дійсності (тобто слід допустити жінок до голосу і сприйняти їх серйозно), цей геній стає молотом відьм. Точніше кажучи, аргументом за те, щоби хтось зайнявся нудними обов’язками (зрештою, жінка це робить геніально), тоді як чоловіки займуться тим, що їм належить, що насправді істотне, тобто творенням ідей і будуванням нового, кращого світу. А папа ж виразно показував, що без голосу жінок цей світ кращим не буде.
Теологію тіла часто редукують до моральних вказівок стосовно співжиття. Так само і з сексуальною етикою. При цьому втрачається глибока і прекрасна думка стосовно цілої людської особи, а саме це є підставою вчення Йоана Павла ІІ щодо статевої сфери. І це вчення, якби було ширше слухане і сприйняте, є ліками від сучасного розпаду зв’язків та внутрішнього вмирання людської спільноти. Воно також показує що як криза, так і шанс розвитку і переміни суспільства мають той самий фундамент: правильне розуміння власної гідності, свободи і любові. Ба більше — блаженний папа майстерно описує механізми діяльності окремих способів мислення й того, як вони відображаються в нашому житті.
Так, це складні тексти. Вони не тільки ставлять високі етичні вимоги, а й написані у такий спосіб, який за першим підходом може знеохотити їх читати. Однак якщо дати собі й тому змістові час, то відкриваєш їхню красу й багатство. То не збірка моральних вказівочок: це можна, а того зась; це пояснення механізмів, яке дає в руки алгоритм, що дозволяє самостійно вирішувати, чи є конкретний учинок гріхом, чи ні. Це спосіб формування сумління, а не міфічне ложе Прокруста, з якого завжди щось стирчатиме, або ми муситимемо до нього немилосердно розтягуватися.
Насправді то найкращим шляхом пізнання й переказування спадщини папи є втілення його вчення у життя. Читання чергових нотаток, записок, афоризмів буде пустопорожньою тратою часу, якщо ми не почнемо жити тим, чим жив наш блаженний. І це, поки що, найслабкіший пункт у нашому підході до залишеного нам папою Йоаном Павлом ІІ.
Ельжбета Вятер, deon.pl
фінансово.
Щиро дякуємо!
