Не тільки Крим

Росія увійде в Україну так далеко, як на це дозволить міжнародна спільнота. Оскільки метою цієї війни є не тільки панування над Кримом, але й поділ України, а в подальшому — дестабілізація всієї Центральної Європи.

Україна стала об’єктом агресії з боку Російської Федерації, яка з порушенням усіх міжнародних угод, також і Будапештської конвенції 1994 р., що гарантує територіальну цілісність України, ввела свої війська у Крим. Слід виразно зазначити, що нова українська влада не давала Росії жодного приводу до такого вчинку. Ніхто не змінював автономії Криму, ніхто не обмежував прав його мешканців, ніхто не погрожував їхньому майну чи життям. Росія повторила в Криму сценарій, який приніс їй успіх 2008 року під час війни з Грузією. Тоді вона спровокувала уряд у Тбілісі до силового повернення суверенності на території Південної Осетії, після чого напала над приводом захисту російської меншини та своїх громадян. Перед цим як абхазцям, так і осетинам масово видавали російські паспорти. Подібним чином зроблено в Криму, який від 1990‑х років має статус автономії в рамках української державності. Цього разу приводом для нападу, що фактично був здійснений під кінець лютого, була гадана загроза з боку нових властей у Києві.

1 березня 2014 р. наявність російських військ у Криму дістала схвалення, її санкціонувала Рада Федерації. Слухаючи голоси російських сенаторів, які з ненавистю висловлювалися про сусідню державу та її уряд як про фашистсько-бандерівську кліку, що готує змову проти мирних жителів Криму, я мав враження, що час відкрутився назад до вересня 1939‑го. Тоді то нарком з іноземних справ В’ячеслав Молотов, обґрунтовуючи агресію Росії щодо Польщі, так само говорив про потребу захисту українського та білоруського населення від фашистського керівництва з Варшави. Подібні аргументи використовувала німецька пропаганда 1939 року, обґрунтовуючи розшарпання Чехословаччини і приєднання Судетів, населених німецькою меншиною, до ІІІ Рейху. Мова політиків, а також жорстока розправа з антивоєнними демонстраціями у Москві та Петербурзі свідчать про те, що Росія повертається до найтемніших сторінок своєї історії, застосовуючи насильство як щодо своїх сусідів, так і щодо власних громадян.

Цілі Путіна

Повноваження, отримані президентом Путіним, стосуються не тільки Криму, а й усієї України. Вони також не обмежені в часі. Тільки від Путіна залежатиме, як він забажає їх використати. Напевно не тільки Крим є метою провадженої нині військової операції. Росія мала гарантоване розквартирування своїх гарнізонів у Криму на найближчі десятиліття. Вона там домінувала політично, економічно і культурно, без потреби висилати туди війська. З сигналів, які я отримую з Криму, випливає, що не тільки кримські татари, але й численні українці та російськомовні мешканці півострова зовсім не в захваті від нинішніх подій. Вони знають, що наслідками стануть економічна руїна Криму, який, полишений на самих лише російських туристів, навіть частково не спроможеться використати свої переваги. Однак вони сидять переважно тихо, перелякані та оббріхувані російськими медіями. У цій ситуації проголошений на 30 березня самозваною владою Криму референдум може принести тільки один результат: відірвання республіки від України. Якщо Захід протестуватиме, Москва нагадає, що колись він подібним чином санкціонував відпадіння Косово.

Для Путіна особливо важливим є статус Севастополя, де розташоване керівництво Чорноморським флотом. Це місто багато разів відігравало важливу роль в історії Росії. Можливо, отже, що Росія зажадає, аби Севастополь став російським анклавом на чужій території, або принаймні був включений до території Кримської Автономії. Заворушення у багатьох важливих містах на Сході (Харкові, Донецьку, Луганську) та на Півдні (в Одесі та Миколаєві) організовані людьми, що цими днями проникають в Україну з Росії; ці події свідчать, що Росія перевіряє можливість застосувати кримський варіант також і в Східній Україні. Там мають постати місцеві комітети, які попросять Москву про захист російськомовної спільноти перед «бандерівською загрозою» з Києва. Путін цілеспрямовано домагатиметься зміни устрою України з централізованого на федеральний, аби надовго ослабити українську державність. Росія ж дістала би змогу постійного втручання у внутрішні справи України як гарант нового статус-кво.

Їх не злякати

Якби дійшло до воєнних дій із російським військом, то в української армії шансів — жодних. Вона слабко озброєна, а керівні кадри невпевнені, як це доводить зрада контрадмірала Дениса Березовського, який заявив, що служить «кримському народові». Ця армія також не має жодних розроблених планів на випадок війни з Росією. Достатньо сказати, що міністр оборони України віце-адмірал Ігор Тенюх від 2002 року перебував поза армією. Тиждень тому він отримав призначення тільки через те, що його визнають як чесну людину і патріота України. Однак він не має жодного досвіду провадження воєнних операцій. При цьому я водночас переконаний, що якби росіяни пробували захопити територію далі Криму, то українці будуть воювати. Якщо не військо, то Самооборона Майдану і добровольці. Знайомі з Києва повідомили мені, що багато молодих людей готові захищати країну, навіть якщо армія підведе. Я бачив їхню рішучість на Майдані і не сумніваюся, що вони здатні на самопосвяту. Самооборона не стримає російських танків, але вона чинитиме опір, а жертви будуть по обидві сторони. З цією неминучістю Путін мусить рахуватися. Майдан донині не був антиросійським. Чимало українців у розмовах підкреслювали свої численні зв’язки, також і сімейні, з Росією, але ніхто не погодиться на розбиття територіальної єдності України.

Час олігархів

Здається, що тепер ключ до розв’язання ситуації перебуває в руках українських олігархів, які близько живуть із Кремлем і російським бізнесом і не бажають війни в Україні. Про це свідчить факт, що двоє з них, донедавна пов’язаних із командою Януковича — Олександр Коломойський і Сергій Тарута, — погодилися стати на чолі ключових для розвитку ситуації областей: Дніпропетровської та Донецької. Про них можна говорити все, тільки не те, що вони репрезентують «фашистів» із Західної України. На захист територіальної єдності України висловився нещодавно і донецький магнат Рінат Ахметов, відомий тим, що старався стримати Януковича від застосування сили щодо Майдану. В подібному дусі, застерігаючи від збройного конфлікту, звернувся голова Ради федерації українських підприємців Дмитро Фірташ, який створив свій гігантський капітал на торгівлі спільно з Росією. Як він написав, бізнесмени найкраще знають, що немає таких справ, яких неможливо було би залагодити за столом переговорів. Фірташ через контакти, зокрема, з багатьма представниками УГКЦ, має важелі впливу на чималу частину політичної закуліси нинішнього уряду в Києві. Що цікаво: заклик Фірташа був скерований не до Путіна, а до голови російських підприємців Александра Шохіна.

Думкою цих середовищ Путін злегковажити не може, зокрема через те, що російська біржа відреагувала на кримську авантюру сильними падіннями. На роль олігархів звернув увагу професор Олександр Панич, який багато років викладав у серйозному приватному навчальному закладі Донецька і добре знає тамтешні реалії. На його думку, люди в Донецьку не визначають себе як росіян, хоч і не вважають себе за українців. У них регіональна свідомість, і вони її захищатимуть. Однак вони мало самостійні, підуть у тому напрямку, який їм вкажуть їхні роботодавці — тобто олігархи. Тільки що нічого немає за просто так. Олігархи, може, і збережуть країну від введення російських військ, але надовго законсервують усі патологічні ситуації, проти яких протестував Майдан. Хто хотітиме люстрації олігархів, якщо вони стануть на захист територіальної нерозривності України?

Помста диявола

У справі російської агресії в Криму висловилися найважливіші релігійні очільники України. Найбільш рішучо — що знаменне — говорили представники Католицької Церкви, як східного, так і латинського обрядів. Верховний архиєпископ Києво-Галицький Святослав Шевчук, предстоятель УГУЦ, сказав на телебаченні, що за потреби він вийде на поле битви разом із солдатами. Додав, що кожен громадянин України має бути готовий стати на захист своєї незалежної, вільної та суверенної держави. У метафізичних категоріях оцінив останні події адміністратор Луцької дієцезії єпископ Станіслав Широкорадюк, єпископ-помічник Києво-Житомирський. «Це помста диявола за те, що Україна почала очищувати свою землю від диявольських знаків, від усього того зла, що в ній панувало». Слова рішучого засудження агресії в Криму та заклик опам’ятатися і негайно вивести свої війська з української землі сказав Патріарх Філарет, очільник Київського Патріархату.

Зовсім інакше повівся Патріархат Московський. У суботу російська агенція Інтерфакс оприлюднила скандальне висловлювання протоєрея Всеволода Чапліна, голови Синодального відділу зі співпраці РПЦ з суспільством. За його оцінкою, введення російських військ на територію України є миротворчою місією Росії і має гарантувати мешканцям право на осібність і тісні стосунки з іншими народами історичної Русі. Висловлювання Чапліна, широко переказане українськими медіями, викликало загальне обурення вірних УПЦ, які визнають верховенство Московського Патріархату. За відомостями, які я маю, вірні приходили до своїх священиків зі словами: якщо Патріархат підтримає агресію на Україну, вони перейдуть до Київського Патріархату. Хвиля обурення примусила діяти митрополита Онуфрія, місцеблюстителя Київської кафедри. За достовірними даними, тієї ж суботи він мав драматичну розмову з Патріархом Кирилом, під час якої застеріг, що як Московський Патріархат підтримає інтервенцію, це буде катастрофою для українського православ’я, пов’язаного з Москвою. Він також вислав до Кіріла прохання, аби патріарх зробив усе, щоб запобігти кровопролиттю в Україні, і «зберегти інтегральність території Української держави». Патріарх Кіріл, відповідаючи на цей заклик, написав, що старатиметься про дотримання миру в Україні, і ствердив, що український народ сам має вирішувати своє майбутнє. При цьому він наголосив, що братство народів Святої Русі — а отже росіян, білорусів та українців, — це реальність, присутня у серцях багатьох вірних, і її не можна ігнорувати.

Путін прийняв висунуті канцлером Меркель та іншими керівниками Заходу пропозиції скликати міжнародну конференцію під керівництвом ОБСЄ у справі розв’язання кризи в Криму. Як мені здається, а я цей текст пишу в понеділок 3 березня, російські війська не увійдуть на континентальну Україну. Однак Путін своїх військ із Криму не відкличе. Від рішучості Заходу залежатиме, чи допоможе він Україні зберегти територіальну цілісність. Якщо ні, то нинішні події будуть початком перекомпонування її території, а Україна ніколи не буде готовою до будь-якої інтеграції з Заходом. Ну а саме це і є головною метою кримської інтервенції.

Анджей Граєвскі, Gość Niedzielny