Спочатку потрібно вияснити значення слова «послух». Багато непорозумінь між каяником і духівникомвиникає з різного розуміння ролі послуху в духовному керівництві.
А. Блум пише: «Звичайно говоримо про послух як про підпорядкування, підлеглість, і дуже часто як про поневолення духовним провідником (…) Послух не означає робити сліпо те, що говорить хтось, хто має над вами матеріально-фізичну або духовну владу. Послух виражається передовсім в умінні добре слухати і властиво розуміти почутий зміст. Йдеться про слухання «не тільки вухом, не тільки розумом, а всім єством, відчиненим серце, побожною духовною контемпляцією таїни іншої людини».
" Послух духовному керівникові – це не те саме, що послух начальникові
Послух духовному керівникові – це не те саме, що послух начальникові. «Керівник душі є слугою Христа в душі (…). З постави слуги виникає, що керівник ніколи не говорить тоном володаря, навіть тоді, коли (…) вказує на те, що вимагає Бог». Шануючи сумління пенітента, керівник не намагається зовнішньо втручатися в його внутрішнє розпізнавання і вибори. Також не приймає постави «зовнішнього начальник», який наказує або забороняє. Духовний керівник подібний до повитухи. Повинен бути майстром маєвтики, тобто мистецтва народження. Як відомо, «маєвтика – це сократівський метод ставити питання у такий спосіб, аби співрозмовник сам «народив» слушну думку. Повитуха не дає нового життя; допомагає породіллі й намагається полегшити роди. Те саме робить духовний провідник. Сам не може передати життя, але може створити клімат, атмосферу, яка допоможе народитися новому життю. Бажання пришвидшити роди небезпечне. «Є час для народження», – каже Когелет (3, 2). Бажання видобути справжнє життя передчасно або ставити вимоги, які переростають пенітента, означає гальмувати його розвиток».
" Послух керівникові виникає з послуху їх обох Божому слову
Послух керівникові виникає з послуху їх обох Божому слову. Керівник допомагає пенітентові інтерпретувати Боже слово в його конкретній ситуації. Послух у духовному керівництві можливий тільки тоді, коли людина повністю відчинена для Божого слова. У великій мірі він буде залежати також від духовних прагнень пенітента, від емоційної зрілості й прозорості в людських взаєминах. Якщо пенітент буде замкнутим в собі, якщо будуть ще подавлені його найглибші духовні прагнення і потреби, то він не зможе «слухати» й розуміти керівника, а тим самим – належним чином користуватися його допомогою.
Справжнє духовне керівництво вимагає від пенітента поставити під сумнів себе самого, що призведе до того, що він стане готовим «почути» і прийняти правду, яку – звертаючись до Божого слова – йому хоче показати духовний керівник.
Прийняти з уст духовного керівника важку правду про свій духовний стан можливо лише тоді, коли обидва (керований і керівник) перебувають на грунті віри. Духовний керівник, відчуваючи відкритість пенітента для Божого слова, не боятиметься сказати йому все, що ясно бачить завдяки своєму досвідові й певному духовному інстинктові; пенітент повірить навіть важкій правді, усвідомлюючи, що йдеться про його духовний зріст.
Те, що говорить духовний керівник, по своїй суті завжди спирається на його послух Божому слову. Він не може говорити щось, незгідне з Божим словом. Його особистий досвід, роздуми й поради повинні бути віддзеркаленням життя Божим словом. Духовний керівник виступає не у власному імені, а в імені Церкви. Церква дає йому місію, в границях якої він виконує своє завдання. Святий Дух, який діє в Церкві, просвічує як керівника, так і пенітента.
Духовний керівник повинен слухати свого пенітента уважно і з пошаною. «З боку духовного отця (…) повинна бути глибока пошана до дії Святого Духа в вас. Духовний отець повинен вміти помічати в людині природну красу Божого образу. (…) Навіть якщо ця людина зранена гріхом, то повинен бачити в ній ікону, яка потерпіла від умов життя, людської недбайливості чи святотацтва (…). Повинен вміти прослідкувати в ній дороги Святого Духа, повинен вшанувати те, що робить Бог, а не намагатися виховувати її за власними уявленнями або згідно з прийнятою концепцією розвитку людини, роблячи з неї жертву свого духовного керівництва».
Сліпий послух духовному керівникові, який не вміє прослідкувати Божі дороги в людині й не вміє відчути стан душі, а ригористично застосовує ті самі принципи до всіх людей однаково, може бути небезпечним. «Дуже небезпечно хотіти вести всіх однією дорогою до досконалості; така людина не розуміє, що дари Святого Духа різноманітні й численні».
Духовний керівник не може також накидати пенітентові власний спосіб пошуків Бога і Його волі. Його особистий досвід може бути тільки свідченням, але не може бути представлений як єдиний правильний взірець. «Ісуса можна наслідувати в різний спосіб, можна віддалитися в пустелю, аби перебувати наодинці з Отцем; можна виходити до людей, проголошувати Добру Новину і зцілювати хворих. Св. Франциск розумів Євангеліє інакше, ніж св. Ігнатій, але обидва наслідували Христа. Різноманітні ордени й конгрегації у Вселенській Церкві – конкретний доказ існування багатьох доріг. Хто я такий, щоб насмілитися наказувати іншій людині йти моїм шляхом?».
Духовний керівник, вразливий на окреслений тип духовності, якою живе щодня і яка йому дуже близька, повинен бути дуже уважним, аби не годувати нею несвідомо своїх вихованців. Особливо це стосується молодих людей, які з допомогою духовного керівництва хочуть визначити своє духовне життя. «Добрий духовний керівник здатний помітити умовність різних духовностей і доріг. Не осуджує якусь духовність тільки тому, що вона не для нього. Нормальна річ, що найбільше довіряємо своїй дорозі й саме її можемо передати іншим найкраще»[9], але не можемо її накидати іншим.
Духовному керівникові необхідно бути неупередженим до своєї духовної дороги, що дасть йому можливість бути відчиненим для всіх доріг, якими Бог приходить до людини. Необхідність такої відкритості випливає, з одного боку, з пошани до свободи і духовних прагнень пенітента, з другої – з пошани для дії Божого Духа в людині: «Вітер віє, куди забажає, і шум його чуєш, а не відаєш, звідки приходить і куди відходить. Так бо і з кожним, хто народжується від Духа» (Йн. 3, 8).
фінансово.
Щиро дякуємо!
