У 1965 році Ліндон Джонсон заборонив у США дискримінацію за расовою, релігійною, статевою чи національною ознаками. Останнє розпорядження президента Обами вносить зміни, що включають в цей перелік сексуальну орієнтацію і гендерну ідентичність. У 1969 році Річард Ніксон заборонив будь-яку дискримінацію в практиці найму працівників для державного апарату за ознаками раси, релігії, статі, національності, віку або недієздатності. Пізніше Біл Клінтон вніс зміни, додавши дискримінацію за ознакою статевої орієнтації. Нове розпорядження президента Обами внесло зміни і включило гендерну ознаку. Що ж далі?
Далі може бути будь-що, тому що це останнє розпорядження абсолютно відірване від реальності. Воно розглядає статеву ідентичність як соціальний конструктор або психологічне сприйняття, яке не пов’язане з нашою біологічною сексуальністю. Замість того, щоб розглядати розрив з нашим тілом як проблему, нове розпорядження наполягає, що поведінка викликана цим розривом, має заохочуватись і вважатись достойною. Очевидно, ми є тим, чим ми хочемо бути, і ніхто не може нам доводити інше, навіть маючи докази. Звичайно ж, тут немає нічого нового. Гомосексуальна революція, а особливо рух за узаконення шлюбів сексуальних меншин, ґрунтується на загальному запереченні наших репродуктивних функцій як раціональних і моральних показників сексуальної поведінки. Існує певний відхід від реальності в центрі політики щодо сексуальності, що було б, можливо, й смішно, якби особисті та соціальні наслідки не були настільки жахливими.
Навіть відкинувши духовні наслідки в сторону, ціна, яку сплачує особа з точки зору свого здоров’я, психічної стійкості й навіть тривалості життя, є надто високою. Якщо до цих витрат додати ще й фактор руйнування сім’ї, соціальні та економічні результати є просто катастрофічними. Виглядає, ніби такою є наша доля – спостерігати за крахом цивілізації. Зрозуміло, що цей принцип задоволення почав впливати на нас в незвично глибокий спосіб з масовим відділенням сексу від реального життя через контрацепцію. З тих пір, схоже, немає шляху назад. Наш смертельний розрив з реальністю зараз вже абсолютно явний та безповоротний.
Духовне банкрутство?
Було справді дивно спостерігати різку зміну панівної в суспільстві думки щодо цих питань протягом останніх двох поколінь. Ми пройшли шлях від бунту проти «загальноприйнятих обмежувальних норм» щодо сексуальної ідентичності та моралі в 1960-х роках до створення цілком зворотних норм і умов, введених в освіту та політику з набагато більшою строгістю, і все це тривало близько 50-ти років. Природа, підкріплена духовним розвитком, була замінена на бажання, узаконене політичною диктатурою. Ніхто не спішить заперечувати бажання інших, адже це ставить під загрозу наші власні бажання. І так ми скочувались від засудження зіпсованості до бурмотіння про себе: «не те, щоб це було правильно» та прийняття змін у поведінці інших, а згодом – морального засудження кожного, хто посміє виступити проти останніх тенденцій.
Політики стверджують, що ми на правильній стороні життя. Звичайно ж, саме так сказав Імператор в «Зоряних Війнах»: «Все йде так, як я й передбачав». Але ж чи духовно сліпі взагалі коли-небудь бачили? Ні, і що ще гірше – цю сліпоту можна знайти і в наших рядах. У місті Ванкувер, Канада, коли батьки транссексуального хлопчика, котрий зараз воліє жити як дівчинка, поскаржились, що їхньому сину не дозволили користуватись дівчачим туалетом, адміністрація поспішила ввести нове правило. Відтепер школа робитиме винятки для школярів, що «виражають свою стать способами, які відрізняються від прийнятих». Хіба це не диктатура? Більше того, оскільки державна верхівка навмисно відмовляється передбачити винятки, пов’язані з релігійними переконаннями, і оскільки судові розгляди вже не забезпечують рівності прав, бо розгляд таких справ фактично не передбачено, можемо очікувати, що Католицька Церква буде змушена змиритись, аби вижити. Чи можемо ми сподіватись на опір більшості? Можливо, але це було б нехарактерно для історії. На рівні формальних поступок, як мінімум, політика намагається використовувати релігію як козир. Слід неодмінно чекати духовних вивертів. Але чи будуть наші католицькі маневри справді спритними чи лиш мінливими?
Бог і політика
Як люди можуть не бачити насіння руйнівного майбутнього в божевільній і утопічній політиці сьогодення? Що спонукає все людство ховатись від реальності, вважати, що щастя наступить, якщо просто відмовлятись називати погані речі злом? «Які гарні на горах ноги благовісника, що звіщає про мир, що добро провіщає, що спасіння звіщає, що говорить Сіонові: Царює твій Бог!» (Іс 2:7). Але, здається, це стосується нас: гоніння наших посланців безумовно є актом повного відчаю.
Секс є чудовим даром Божим для зачаття дітей в подружній любові сім’ї. Сім’ї покликані до виховання дітей в безпеці. Чоловіки й жінки відображають цілісність Бога і в своїх сім’ях вони беруть участь в незрівнянній Божій плідності. Ті, хто не можуть відображати Божу плідність з допомогою свого тіла, покликані відображати її в інший спосіб, для всіх є образ Бога Триєдиної Любові.
Отже, незліченна кількість сімей з'єднуються, аби сформувати повноцінне суспільство, пройняте солідарністю, квітучі й різноманітні цивілізації на славу Творця. Тим не менше саме про це ми забули: наше благословенне панування починається з акту творення: «І створив Бог людину за образом Своїм, за образом Божим створив її; чоловіком і жінкою сотворив їх» (Бут 1:27). Якщо усвідомлення цього первинного дару втрачається, що буде далі? Полігамність? Педофілія? Зоофілія? Втрата значення статевого життя? Життя в пробірці? Вирощування людей державою? Експлуатація всіх усіма? Це і ще гірше, ніж це! Я не говорю, що ми дожили до часів антихриста або кінця світу, але я кажу, що ми повинні бути вдячні, що Бог завжди скорочує дні тих, хто живе вірою (Мф 24:22; Мк 13:20). Бо ми спостерігаємо підміну Божих планів – людськими. Ми є свідками заміни любові політикою.
Др.Джеф Мірус, Catholic Culture
Переклад: Христина Мончак, СREDO
фінансово.
Щиро дякуємо!
