Якщо з’являється хтось, хто вважає, що всі повинні думати так, як він, поводитися так, як він, бути побожним так, як він, — то це «товариш», який драматичним чином розвалює Церкву.
…настановив одних апостолами, інших пророками, ще інших євангелістами, чи пастирями і вчителями…
— Це вражає: нам здається, що всі у Церкві будуть однакові, — казав нам єпископ Гжегож Рись на зустрічі-промоції книжки «Віра з лівого, правого і Божого боку». — Повірте: це буде діяння супроти єдності, розвалювання спільноти. Найлегше це зрозуміти, будучи істориком Церкви. Всі схизми у Церкві взялися з того, що єдність плутали з однаковістю. Якщо у Церкві з’являється такий «клієнт», який вважає, що всі повинні думати, як він, поводитися, як він, бути побожними так, як він, співати, як він, проявляти свою релігійність так, як він, — то це з тих, хто розвалює Церкву. Візьмімо історію Покровителів Європи Кирила і Мефодія. Вони пішли до середньовічної Європи з Константинополя. Їхні брати, німецькі єпископи, лікували їх від східної побожності тим, що Мефодія засадили до в’язниці й колупали його там від ранку до смерканку, аж сам папа мусив його з того ув’язнення витягнути і рятувати насамперед його життя, а потім і його місію в Моравії. Німецьким єпископам видавалося, що як Церква не буде латинською, то вона не буде християнською. По другий бік діялося більш-менш так само. Говорили східним священикам, що вони недостатньо добрі священики, бо мають бороди, а вони відказували: «А ви правите Євхаристію на неквашеному хлібі, як жиди». На це ми відбивали пас: «А ви правите на квасному, тобто зіпсованому». Оті перегавкування — це процес, якого не спинити. Кожен мовить: має бути так, як я хочу, і баста»! І можна обзивати одне одного єретиками, схизматиками… а зазвичай ці речі стосуються не чогось принципового, лиш деталей, того, що становить різнорідність Церкви.
Мартін Якимович, Gość Niedzielny