Про це, та не тільки, йдеться у довгому і дуже особистому інтерв’ю Святішого Отця аргентинському журналісту Хуану Берретті з «La Voz Del Pueblo». Розмова відбулась у неформальній атмосфері у Домі св. Марти й тривала 45 хвилин. Папа розповів про свої почуття у день вибору на Престол святого Петра, про свої щоденні звички, а також про те, чого йому у Ватикані бракує…
«Ніколи! Ані президентом, ні генералом, ні Папою я не мріяв стати!»
Папа Франциск розповів зокрема про те, що він ніколи не мріяв стати президентом, генералом або Папою, хоча «деякі діти й мають такі мрії». 2013-го він теж не сподівався, що його оберуть Наступником св. Петра: «Я мав у кишені квиток до Аргентини, а на робочому столі залишив незакінчену проповідь на Вербну Неділю!» Папа також зазначив, що не бачив тоді «сильного кандидата» й не знав, за кого голосуватиме. «1 до 46 — так англійські букмекери оцінювали мої шанси стати Папою», — сміється Понтифік. Його вважали особою, що може вплинути на вибір кардиналів, переконаний Папа, проте він «і подумати не міг», що номінують саме його. «Газети навіть не друкували моїх фото», — знову жартує Святіший Отець. «На момент вибору мені було 76; крім того, було багато насправді достойних кандидатів!», — переконує він.
Хоча Папа Франциск твердить, що «це лише плітки», проте він був у списку «papabili» — ймовірних кандидатів на Папу — вже на попередньому конклаві. Один із кардиналів зізнався, що 2005 року кардинал Берґольйо за кількістю голосів був другим після Йозефа Рацінгера. «Ми обрали Бенедикта XVI майже одноголосно. Було зрозуміло: Папою стане саме він! Я був задоволений вибором», — розповів Святіший Отець. У день вибору на Апостольський Престол, 13 березня 2013 р., він відчував «великий мир». Святіший Отець розповів, що у момент, коли почув результати голосування, молився Розарій. Запам’ятав також слова свого приятеля, кардинала Клаудіо Хуммеса, за кілька хвилин до оголошення остаточних результатів: «Святий Дух діє, Він про все подбає!». Потім його провели до сакристії, щоб змінити сутану, і новообраний Папа вперше з’явився на балконі базиліки. «Я відчував глибокий мир, і слова плинули з серця», — згадує він.
Люди добре на мене впливають!
На питання про причини його популярності Понтифік відповів: «Спершу я не розумів, чому так діється. Деякі кардинали мені пояснювали: «Люди кажуть: “Ми його розуміємо!”». «Я намагаюсь бути конкретним». Святіший Отець згадав аудієнцію, під час якої говорив про розлучених батьків, які чинять своїх дітей заручниками ситуації. «Я люблю загальні аудієнції, вони мені подобаються і з людського, і з духовного поляду. Відчуваю, що моє життя заповнене людьми. Я чую людей. Для мене це дуже важливо. Я став священиком, щоб бути поряд із людьми, й радію, що так залишається й досі, — переконаний Понтифік. — Психологічно я не можу бути без людей, не можу жити самотньо. Я був би поганим монахом».
Саме тому за свою резиденцію він обрав Дім св. Марти. «У Домі св. Марти 120 кімнат. 40 осіб мешкає тут на щодень. Вони працюють у Ватикані. Мені дуже подобається харчуватись у спільній їдальні. Чотири рази на тиждень ми зустрічаємось на св. Месі», — каже Понтифік.
Папа розповів, що йому бракує «виходів на піцу» та «спокійних тривалих прогулянок вулицями міста». Репортер запевнив, що піцу можна замовити й до Ватикану, на що Понтифік відповів: «Замовити піцу до Ватикану? Це не те!»
«Щоправда, я відвідую парафії, та не можу вийти на прогулянку, — каже він. — Тільки уявіть, що б почало діятись, якби Папа все ж вирішив прогулятися містом». Він розповів, як одного разу вирушив до міста лише з водієм і забув зачинити вікно автомобіля. Зійнявся галас, коли перехожі побачили, що усередині Папа Римський, зібралась така сила людей, що автівка не могла рухатися далі.
Папа застосував до себе іспанське слово «callejero» — людина міста. «Місто мене зачаровує. Глибоко в душі я — мешканець міста. Я не зміг би жити на селі», — переконує він. В Аргентині він часто їздив громадським транспортом, це допомагало йому «усвідомити, чим живе місто».
Святіший Отець зізнається: протоколу не любить! Він знає, що йому закидають «відсутність дисципліни». Та попри те, що вважає «протокол холодним», він намагається його дотримуватися «цілковито» під час офіційних зустрічей.
День розпочинається о 4.00!
Папа розповів, що зазвичай він іде до ліжка о дев’ятій, читає до десятої; коли відчуває, що очі втомилися — закриває книжку. Зараз, наприклад, Папа Франциск читає твори св. Сильвана з Афону. Спить Понтифік 6 годин на добу. «Цього цілком достатньо», — каже він. «Я прокидаюсь без будильника», — веде далі Понтифік. Вранці не більше 10 хвилин Папа читає щоденну “La Repubblica”, оскільки ця газета описує життя людей «середнього класу». Він також відновлює сили завдяки сієсті: «Без сієсти я страждаю!» Він засинає на сорок хвилин або й на годину. «Мушу скинути взуття і прилягти», — ділиться Понтифік.
Уже 25 років Папа не дивиться телебачення, адже «пообіцяв Матері Божій з гори Кармель». Відомо, що Папа — вболівальник футбольного клубу «Сан Лоренцо» з Буенос-Айреса. Матчів улюбленої команди він теж не дивиться. Тут у пригоді стає… Швейцарська гвардія. «Хтось із хлопців приносить мені газету з результатами матчів і турнірними таблицями щотижня», — каже Папа.
Папа плаче?
Святіший Отець кілька разів говорив про «дар сліз», «здатність співчувати», тому репортер запитав про те, що може змусити плакати його. Папа відповів, що не може залишатися байдужим до людського горя — «людських драм». Він навів приклад останньої ситуації з біженцями рохінджа із М’янми. «Вони вирушили човнами у відкрите море. Коли підпливли до узбережжя, отримали трохи води та їжі й були відправленні знову у плавання. Тисячі людей провели кілька тижнів у відкритому морі».
Невиліковно хворі діти можуть викликати сльози Папи: «Це розбиває моє серце та вражає до глибини душі». «В таких ситуаціях я питаю Бога: Господи, чому вони, чому не —я?». Святіший Отець каже: «Я плачу всередині». Папа зізнався, що він ледь не плакав, коли нещодавно говорив про переслідування християн в Іраку. «Я не плачу на людях», — каже він. Журналіст запитав, чому Папа не хоче, щоб його бачили зі сльозами на очах. «Не знаю, — відповів Святіший Отець. — Відчуваю, що маю іти далі, панувати над собою, панувати над ситуацією!»
Заклади для виховання неповнолітніх злочинців та в’язниці також не можуть залишати байдужим, вважає Понтифік. Перебуваючи з в’язнями, він повертається до думки: «І я міг би тут бути». «Ніхто не може бути певним, що ніколи не скоїв би злочину, за який можна бути ув’язненим», — переконаний він. — Я запитую себе: «Чому я мав у житті те, чого не мали вони?».
Чого боїться Папа Римський?
«Я абсолютно не відчуваю страху. Я — людина рішуча. Часто дію, не думаючи про наслідки», — розповідає про себе Понтифік. Щодо ймовірного замаху Папа спокійний: «Я в руках Божих», — каже він. Папа усвідомлює, що часто це стає «причиною головного болю», адже інколи він може сказати «більше, ніж слід». Він сказав, що «завжди є ризик, що його слова будуть вирвані з контексту». «Часто проблеми виникають тому, що я щось сказав або чогось не сказав. Наприклад, під час мого візиту до однієї з парафій Остії зустріч з особами похилого віку організували у шкільному спортзалі. Я зазначив, що виглядає дуже цікаво, коли особи похилого віку збираються у місці, де зазвичай проводить час молодь. «Я вас розумію, я також уже старий. Маю свої хвороби та відчуваю біль», — звернувся я до зібраних. Наступного дня всі газети написали: «Папа визнав, що він хворий».
Святіший Отець зізнається, однак, що боїться фізичних страждань: «Я зможу витримати моральні страждання, моральний біль, та не можу знести болю фізичного. Можливо, причина в тому, що я переніс операцію на легенях у 19 років». Він відчуває тягар свого служіння: «Кожен, хто перебуває на керівних посадах, мене зрозуміє». Папа Франциск описує свій стан як «синдром кінця навчального року»: інтенсивний графік, утома як «під час підготовки до іспитів у випускному класі».
Папа про Батьківщину
Святіший отець називає Аргентину «країною перспектив та втрачених можливостей», цитуючи свого попередника, архиєпископа Буенос-Айреса Антоніо Квараччіно. Папа також каже, що перестав приймати аргентинських високопосадовців, «адже вони почали використовувати візити до Ватикану і фото з Папою в політичних цілях».
Папа убогих чи убогий Папа?
На запитання, чи йому подобається, коли його називають Папою убогих, Святіший Отець відповів: «Ісус прийшов проголошувати Благу Вість убогим. Убогість не можна відділити від євангельського вчення. Це серце Євангелія. Папа теж убога людина!»
Папа Франциск вважає найбільшим злом сьогодні «бідність, корупцію і торгівлю людьми». «Подолати загальну бідність неможливо. Це високий ідеал, утопія. Проте я переконаний: саме ідеали дозволяють нам рухатись уперед. Дуже сумно, коли молоді люди не є ідеалістами», — каже він. «Ми маємо пам’ятати про три речі, коли прагнемо щось змінити. По-перше, ми повинні пам’ятати про наше минуле, по-друге, реально оцінювати актуальний стан речей, і ще мати ідеалістичне бачення майбутнього. Забути власну історію означає відділитись від коріння, тоді з нами станеться те, що і з будь-якою рослиною: ми загинемо». Папа вважає людей похилого віку власне «пам’яттю» суспільства, тому підкреслює важливість турботи про них. «Якщо ж я не дивлюсь у майбутнє, поводжусь як поганий менеджер, що не може побудувати добрих планів».
Наприкінці розмови Папа Франциск попросив молитись у його намірах: «Це те, чого я насправді потребую!»
За матеріалами: Crux / CNA / Vatican Radio
фінансово.
Щиро дякуємо!
