За цей рік, що вже добігає кінця, Єпископ Рима здійснив кілька принципово важливих Апостольських подорожей, зокрема на Кубу, виступив в ООН, проголосив та відкрив Надзвичайний Ювілейний рік Милосердя, випустив енцикліку на тему інтегральної екології, поспілкувався з Петром Порошенком і навіть випустив музичний альбом.
Протягом п’яти Апостольських візитів за цей рік Франциск відвідав 11 країн (Шрі-Ланка, Філіппіни, Боснія і Герцеговина, Еквадор, Болівія, Парагвай, Куба, США, Кенія, Уганда, Центральноафриканська Республіка) і 24 міста. Він також дав загальну згоду приїхати в Україну — не уточнюючи наразі, коли саме це може відбутися.
Всупереч усім побажанням служб безпеки, в усіх країнах Папа Римський перебував у натовпах, серед людей, включно з африканськими країнами, які перебувають в активній фазі збройного конфлікту. Він залишався вірним собі та принципові бідності, повсюди користувався скромними автомобілями. Нерідко маршрут його пересувань був непередбачуваний: Папа зупиняв авто, побачивши дитину, яку захотів поблагословити, або ж їхав у бідняцькі квартали, підтримати відкинутих, чи несподівано завертав у дитячу лікарню.
За цей рік Франциск виголосив величезну кількість промов, звертань і проповідей, причому більшість з них були імпровізовані, адже «підготовлені виступи такі нудні». Пропонуємо вам кілька цитат зі сказаного Понтифіком на зустрічах із молоддю та священиками різних країн.
Світ занепадає, бо люди нездатні сісти і поговорити
«Як ми можемо приймати тих, хто думає не так, як ми? Чесно кажучи, іноді ми такі замкнені. Ми зачиняємо себе всередині власного маленького світу. Але ми не повинні залишатися закритими всередині наших ідеологічних та релігійних “світочків”. Коли релігія стає таким “світочком”, вона втрачає краще, що має. Вона перестає поклонятися Богові, вірити в Бога. Вона перетворюється на “світочок” зі слів, молитов, із висновків “я хороший, ти поганий”, із моральних правил. Коли в мене вже є своя ідеологія, свій спосіб мислення, а в тебе — свій, я зачиняюся у власному ідеологічному “світочку”.
Відкрий серце і розум. Якщо ти не такий, як я то чому би нам не поговорити? Чому ми завжди кидаємо каміння одне в одного? Чому ми не пробуємо поговорити про те, що нас об’єднує? А потім ми можемо поговорити про те, в чому ви відмінні. Але я сказав “поговорити”, а не “воювати”.
Сьогодні ми бачимо, як світ розвалюється, бо люди неспроможні сісти й порозмовляти».
(Гавана, 20 вересня 2015 р., зустріч із молоддю.)
Корупція — як цукор. Не перетворюйтеся на «діабетиків»!
«Корупція існує не тільки в політиці, а й в усіх сферах життя, навіть у Ватикані. Корупція вповзає у людину поступово. Вона схожа на цукор: він солодкий, він нам подобається. А потім ми стаємо хворими і все погано закінчується. Через весь цей цукор ми стаємо діабетиками, і наша країна стає діабетиком!
Корупція також краде нашу радість, наш мир. Корумпована людина ніколи не відчуває спокою.
Хоч би коли ми взяли хабаря — ми руйнуємо своє серце, ми руйнуємо свою особистість, ми руйнуємо свою країну. Будь ласка, не захоплюйтеся цим «цукром»! Хоч би скільки ви вкрали завдяки корупції, все це дістанеться комусь іншому: во не можете забрати цього з собою на той світ. Корупція не провадить до життя, вона провадить до смерті».
(Кенія, 27 листопада 2015 р., зустріч із молоддю.)
Якщо ви прив’язані до свого комп’ютера, ви втрачаєте свободу
«Якось уночі, в середині 1990‑х, я відбув, що телебачення не йде мені на користь. І тоді я вирішив більше не дивитися телебачення. Коли мені хотілося побачити хороший фільм, я йшов у спеціальну телевізійну кімнату, розташовану в резиденції архиєпископа, і переглядав фільм там. Але тільки цей фільм. Телебачення робило мене чужим для самого себе. І, так, я «з кам’яного віку», я древній!
Я розумію, що часи змінюються. Ми живемо в епоху образів. І зараз ми повинні робити те ж саме, що робили в епоху книжок: вибирати те, що для нас краще. Звідси випливає відповідальність телеканалів, які мають пропонувати програми, що допомагають нам удосконалюватися, готують нас до життя, а не ті, що спускають нас униз. Але вибір програм залишається на нашій совісті. Так було і в мій “кам’яний вік”: коли книжка не була хороша, я її відкладав.
І ще: хвора фантазія і фантазія, що вбиває душу. Якщо ви прив’язані до свого комп’ютера і стали його рабом, ви втрачаєте свою свободу! А якщо ви використовуєте комп’ютер, щоб дивитися брудні програми, ми втрачаєте свою гідність.
Дивіться телевізор, користуйтеся комп’ютером, але для хороший цілей, для великих речей, для речей, які допомагають вам зростати».
(Сараєво, 6 червня 2015 р., зустріч із молоддю.)
Не перетворюйтеся на “склади” і “музеї” інформації
«Сьогодні, з такою кількістю медіа, ми інформовані, навіть переінформовані. Це непогано, це добре і корисно, але ми ризикуємо бути перевантаженими інформацією. Ми маємо масу інформації, але, можливо, не знаємо, що з нею робити. Ми ризикуємо перетворитися на “музеї”, збираючи речі, яким не можемо знайти застосування. Нам не потрібні молоді люди, які перетворилися на “музеї” та “склади”, нам потрібні мудрі молоді люди.
Якщо все, що у вас є, це інформація, то ви закриті для сюрпризів. Любов робить нас відкритими на несподіванки. Любов — це завжди несподіванка, тому що вона починається з діалогу між двома людьми: тим, хто любить, і тим, кого люблять. Ми кажемо, що Бог — це Бог сюрпризів, бо Він завжди любить нас перший і чекає, щоби здивувати нас. Давайте не будемо перетворюватися на комп’ютери, вважаючи, ніби ми все знаємо. Подумайте: комп’ютер знає всі відповіді, але його не здивуєш. Аде у виклику любові Бог дивує нас».
(Маніла, 18 січня 2015 р., зустріч із молоддю.)
Давайте вчитися плакати
«Ті з нас, у кого комфортне життя, не вміють плакати. Але справжню реальність життя можна побачити тільки очима, що омиті сльозами. Чи вмію я плакати? Чи вмію я плакати, бачачи голодну дитину, покинутого на вулиці бездомного? Або чи мій плач — це плач самозакоханої людини, якій хочеться більше?
Давайте вчитися плакати. В Євангелії Ісус плакав. Він плакав за своїм померлим другом. Він плакав у своєму серці над сім’єю, яка втратила дочку. Він плакав у своєму серці, побачивши бідну вдову, яка ховала сина. Він був вражений і плакав у своєму серці, коли бачив натовп — як отару без пастуха.
Якщо ви не вчитеся плакати, це значить, чи не можете бути хорошим християнином».
(Філіппіни, 18 січня 2015 р., зустріч із молоддю.)
До священиків: ми всі грішники — починаючи з мене
«Коли Ісус вибрав нас, Він не “канонізував” нас. Ми продовжуємо залишатися тими самими грішниками. Ми всі грішники — починаючи з мене. Але ніжність і любов Ісуса дозволяють нам просуватися вперед.
У нашому житті як житті учнів Христових не повинно бути місця особистим амбіціям, прагненню до наживи, до почуття власної важливості. Ми слідуємо за Ісусом до найостаннішого кроку в Його земному житті — до хреста. Ми будемо впевнені, що Він воскресне, але ми повинні йти за Ним до кінця. Я кажу вам це, тому що Церква це не неурядова організація. Церква — це таємниця. Це містерія Христа, який дивиться на кожного з нас і каже: “Йди за Мною”».
(Кенія, 26 листопада 2015 р., зустріч зі священиками та богопосвяченими.)
За матеріалами: Тетяна Гайжевська, Обозреватель
фінансово.
Щиро дякуємо!
