ПИТАННЯ: Як бути з обіцянкою, даною людині, яка вже померла, і тому неможливо її виконання? Змиритися і залишити як є? Але душа людини живе вічно. Чи є спосіб задовольнити цю спрагу?
ВІДПОВІДЬ: Обіцянка, дана людині, звичайно, накладає на нас певні зобов’язання, але її не можна прирівнювати до обітниці, принесеної Богу, чи навіть до обіцянки, даної людині перед Богом. Обіцянка — це намір зробити все, що в наших силах. Але, не маючи здібностей Бога, ми не можемо виконати обіцяного, коли є фізичні або моральні перешкоди.
Що стосується тієї людини, якій ми щось пообіцяли за життя, то по її смерті ці наші обіцянки не можуть викликати у неї спрагу. Якщо людина насолоджується вічним щастям у Бога, то вся її спрага вже вгамована, і наше невиконання обіцянок не впливає на її блаженство. Вічним може бути й осуд душі, — і тоді ця душа виключає себе зі спілкування духовних благ. Якщо ж душа померлого перебуває в стані очищення, то вона відчуває іншу спрагу — спрагу звільнитися від усього того, що заважає їй досягти повної близькості до Бога.
Вчинки інших людей (також і невиконання даних нами обіцянок) не можуть бути такою перешкодою. Тому єдиним способом вгамувати спрагу покійного буде молитва, ввірення його душі Богові.
Католицький оглядач за матеріалами: Радио Ватикана
фінансово.
Щиро дякуємо!
