Юрген Ербахер, ZDF (Німеччина): Ваша Святосте, незабаром Ви отримаєте Міжнародну премію імені Карла Великого — головну європейську нагороду. Що Ви скажете Європі, яка тепер, схоже, розвалюється: спершу через кризу євро, а тепер через біженців? Може, у Вас є слово для насу цій ситуації європейської кризи?
Папа Франциск: По-перше, щодо премії ім. Карла Великого. Я мав звичку не приймати призів або нагород, однак не через смирення, а тому, що я їх не люблю. Може, це трохи дивно, бо мати їх — добре; проте я просто не люблю їх. Але в цьому разі я не кажу, що (я був) змушений, але — переконаний святою і теологічною впертістю кардинала Каспера (його обрав Аахен, щоб мене переконати). І я погодився, але в Ватикані. І я сказав, що пропоную його для Європи, як прикрасу, так аби Європа могла зробити те, чого я хотів у Страсбурзі; аби вона більше не звалася «бабуся Європа», але «матір-Європа».
По-друге. Тут днями я читаю новини про цю кризу, і так далі — я мало прочитав, просто прогортав одну газету (не називатиму її, щоб не створювати заздрості, але вона досить відома!) — усього 15 хвилин, після чого отримую інформацію з Державного секретаріату. Було там одне слово, яке мені сподобалося, і я не знаю, схвалять його чи ні, але це було «перезаснування Європейського Союзу». Я подумав про «великих отців», але сьогодні, коли є Шуман, Аденауер, ті великі, що після війни заснували Європейський Союз… Мені подобається ідея перезаснування Європейського Союзу; може, це можливо зробити, тому що Європа є — я не кажу, унікальною, але вона має силу, культуру, історію, якої не можна змарнувати, тому ми повинні зробити все так, щоб Європейський Союз мав силу, а також натхнення йти вперед. Ось що я думаю.
Енн Томпсон, NBC (США): Дехто дивується, як Церква, яка називає себе милостивою, може простити вбивцю легше, ніж тих, хто розлучився і одружився повторно.
Папа Франциск: Мені подобається це питання! На тему сім’ї говорили два синоди. Папа говорив про це протягом усього року під час аудієнцій щосереди. Питання правильне, Ви дуже добре його сформулювали. У посинодальному документі, який буде опублікований, можливо, перед Великоднем — і який охоплює усі теми синоду, — в одному з розділів (а їх багато) говориться про конфлікти, поранені родини та пастирську (опіку) над пораненими сім’ями. Це одне з питань. Інше — це підготовка до шлюбу. Уявіть: щоби стати священиком, треба витратити вісім років на навчання й підготовку, а потім, якщо за деякий час ви не можете продовжувати, — можна відмовитися, покинути, і все гаразд. З іншого боку, перед прийняттям Таїнства (шлюбу), яке (вділяється) на все життя, є від трьох до чотирьох зустрічей на підготовку… Підготовка до шлюбу — це дуже важливо. Це дуже, дуже важливо, бо я вважаю: це те, що в Церкві — в загальному душпастирському служінні, принаймні в моїй країні, в Південній Америці, — не надто цінується.
Наприклад, не давніше ніж кілька років тому в мене на батьківщині була звичка, що звалася «casamiento de apuro» — «шлюб у поспіху», тому що ось-ось народиться дитина і треба захистити честь сім’ї в очах суспільства. Вони не були вільними, і багато разів такі шлюби розпадалися. Ставши єпископом, я заборонив своїм священикам це робити. Коли було щось подібне, я казав: «Нехай дитина народжується, нехай її батьки залишаються нареченими, а коли відчують, що можуть бути разом протягом усього їхнього життя, то можуть зробити наступний крок». Там бракує цього.
Ще один дуже цікавий розділ присвячений освіті дітей: жертвами проблем у сім’ях є діти. Діти. Навіть тих проблем, у яких ані чоловік, ані дружина не мають права голосу. Наприклад, потреби в роботі. Коли тато не має вільного часу на те, щоб порозмовляти зі своїми дітьми; коли мати не має часу, щоб порозмовляти зі своїми дітьми. Коли я сповідаю подружню пару, яка має дітей, то запитую: «Скільки у вас дітей?» Деякі хвилюються і думають, що священик запитає, чого ж не більше. Я ставлю друге запитання: «Ви граєтеся зі своїми дітьми?» Більшість відповідає: «Але, отче, у мене немає часу. Я працюю цілий день». Діти стали жертвами соціальних проблем, які ранять сім’ї. Це проблема… Мені подобається ваше запитання.
Ще одна цікава річ — із зустрічі з сім’ями в Тустла. Там була пара повторно одружених, задіяна в пастирське служіння Церкви. Ключова фраза синоду, яку я знову використаю, — це «інтегрувати» в життя Церкви поранені сім’ї, сім’ї повторно одружених, і так далі. Але посеред цього всього не слід забувати про дітей. Вони стають першими жертвами, як ран, так і вбогості, роботи, і так далі.
Томпсон: Це означає, що вони можуть причащатися?
Папа Франциск: Це остання справа. Долучатися до Церкви не означає причащатися. Я знаю повторно одружених католиків, які ходять до церкви, йдуть до храму один або два рази на рік і кажуть: «Я хочу причаститися» — так наче прийняття Євхаристії є нагородою. Це робота в напрямку інтеграції, всі двері відчонено, але ми не можемо сказати: «З цього моменту вони можуть причащатися». Це стало би травмою і для (самого) подружжя, для пари, тому що не дозволить їм продовжувати йти шляхом інтегрування. Ті двоє були щасливі. Вони використовували дуже прекрасний вислів: «Ми не отримуємо Євхаристійного причастя, але ми причащаємося, коли відвідуємо лікарні, і в цьому, цьому й цьому». Ось у чому полягає їхня інтеграція. Якщо є щось більше — Господь їм скаже; але це шлях, дорога.
Антуан Марі Ізоар, «I.Media» (Франція): Доброго вечора, Ваша Святосте. Спершу дозволю собі жарт: ми, ватиканісти, — заручники графіку Папи. У нас нема часу, аби побавитися з дітьми: щосуботи заплановано додаткові аудієнції з нагоди Ювілею Милосердя, щонеділі — «Ангел Господній», а з понеділка по п’ятницю ми ходимо на роботу. Мої вітання Альберто, який 20 років тому разом із о. Ломбарді прийняв мене до «Радіо Ватикану». Ми тут, як у родині. Моє питання трохи «ризиковане»: Ваша Святосте, численні медіа-ресурси гучно обговорювали інтенсивну кореспонденцію Йоана Павла ІІ та Анни‑Терези Тимєнєцкої; як кажуть, вона відчувала глибоку симпатію до Папи з Польщі. На Вашу думку, Папа може мати такі близькі стосунки з жінкою? І також, якщо Ви дозволите: Ви також маєте важливу кореспонденцію; чи Вам знайомий такий досвід?
Папа Франциск: Я знав про дружбу між Йоаном Павлом ІІ та цією жінкою ще в Буенос-Айресі. Це не було таємницею. Її публікації також відомі. Йоан Павло ІІ був невтомною людиною. Наважуся сказати, що чоловік, який не знає, як будувати відносини дружби з жінкою (мені не йдеться про жінконенависників, це хвороба), — це чоловік, який у житті щось втратив. Щодо мого особистого досвіду: я питався поради у жінок, я радився зі співробітницями, подругами; я люблю вислухати думку жінки, вони мають велике багатство. Вони дивляться на речі інакше. Саме у лоні жінки формується нове життя; вони мають харизму дарувати те, з чого можна згодом будувати. Приязнь із жінкою — не гріх. Романтичні стосунки з жінкою, яка не є твоєю дружиною, — так, це гріх. Папа — чоловік; Папа потребує жіночої присутності у своєму житті. Папа має серце, яке може переживати здорову святу приязнь із жінкою. Ми знаємо святих друзів: Франциска і Клару, Терезу [Авільську] та Йоана від Хреста. Не бійтеся! Роль жінок у Церкві досі недооцінюють. Нам слід зрозуміти, скільки добра може зробити жінка для священика чи Церкви порадою, конкретною допомогою чи здоровою дружбою.
Франка Джансольдаті, «Il Messaggero» (Італія): Ваша Святосте, доброго вечора! Хочу повернутися до теми закону, за який проголосував італійський парламент. Цей законопроект якимось чином також торкатиметься інших країн, позаяк і вони мають норми права стосовно одностатевих союзів. Конгрегація віровчення 2003 р. видала документ, у якому багато уваги присвячено цій проблематиці, щобільше — цілий розділ розповідає про належну позицію парламентарів‑католиків стосовно цих питань; зокрема йдеться про те, що вони не повинні голосувати за такі законопроекти. Зважаючи на це, виникає багато сумнівів та протиріч. Хочу запитати, чи цей документ досі актуальний? Яку позицію слід зайняти католицькому парламентареві?
А також скидається на те, що за Москвою з‑за Вашого горизонту виринає Каїр? Мені йдеться про ймовірну зустріч з імамом аль Азхаром.
Папа Франциск: Задля цього монс. Аюсо відвідав Каїр минулого тижня, зустрівся з другим імамом та привітав імама аль Азхара. Єпископ Аюсо — це секретар Папської ради у справах міжрелігійного діалогу, яку очолює кардинал Торан. Я дуже хочу з ним [імамом] зустрітися, знаю, що він також хоче зустрітися зі мною. Також за сприяння кардинала Торана ми шукаємо можливостей, аби ця зустріч відбулася.
Стосовно іншого питання… Я не пам’ятаю добре згаданого Вами документа Конгрегації віровчення, однак кожен парламентар‑католик має голосувати згідно зі своїм добре сформованим сумлінням. Скажу лише це. Думаю, цього цілком достатньо, адже добре сформоване сумління не діє за принципом «мені так здається». Я пам’ятаю голосування стосовно одностатевих союзів у Буенос-Айресі, парламентарі також повинні були голосувати. Учасники голосування почали питати один в одного:
— Чи це очевидно для тебе?
— Ні? Для мене також! Чому ж ми маємо голосувати? — розмовляли вони тоді між собою.
— Якщо ми не підемо, не буде кворуму, — вів далі один зі співрозмовників.
— Якщо ми створимо кворум, це означатиме, що ми віддали свої голоси Кіршнеру [Президент Аргентини на той час — Ред.].
— Я краще віддам свій голос Кіршнеру, аніж Берґольйо.
І вони підтримали цей законопроект. Це не є прикладом добре сформованого сумління. Стосовно [союзів] осіб однієї статі я можу повторити лише те, що сказав дорогою до Ріо‑де‑Жанейро. Усе [записано] в Катехизмі Католицької Церкви.
Хав’єр Мартінес‑Брокал, «Rome Reports» (Італія): Ми ще не повернулися до Рима, однак уже думаємо про майбутні подорожі, про те, аби знову готувати валізи. Ваша Святосте, чи Ви маєте намір вирушити до Аргентини, де так довго уже на Вас чекають? Коли Ви повернетеся до Латинської Америки? Чи може вирушите до Китаю? Також — короткий коментар, будь ласка: протягом ваших подорожей Ви багато говорите про мрії. А про що мрієте Ви? І що є для Вас кошмаром?
Папа Франциск: Китай… (сміється) Мені б хотілося туди поїхати. Хочу дещо сказати про мексиканців: це народ, що має такі великі багатства, народ, який дивує. Вони мають тисячолітню культуру. Чи знаєте ви, що сьогодні у Мексиці розмовляють 65 мовами: Це мови корінних мешканців. Це народ великої віри, який зазнав великих переслідувань; це — мученики; незабаром відбудеться канонізація двох [мексиканських мучеників]. Це люди, яких важко зрозуміти, адже поняття «людина» не є категорією логіки, це категорія міфу. Отже, важко пояснити їхнє багатство, історію, радість, уміння радіти серед великих трагедій, про які Ви запитували. Можна сказати ще про одну річ, а саме про єдність, яку ці люди зуміли не втратити після стількох воєн, усього того, що діється сьогодні. У Хуаресі домовилися про мир на час мого візиту, на цих 12 годин. Далі знову продовжуватиметься боротьба між ними. Народ, який досі разом… Це можна пояснити лише за допомогою Ґвадалупе. Я запрошую Вас вивчати цей факт серйозно, Богородиця є там. Я не можу знайти іншого пояснення. Є багато книжок, які допоможуть глибше на це подивитися, які пояснюють зображення… Саме це! насправді допоможе Вам зрозуміти краще цей великий і прекрасний народ.
Кароліна Піґоцці , «Paris Match» (Франція): Добого вечора, Ваша Святосте! Хочу запитати про дві речі. Про що Ви просили у Ґвадалупе, адже Ви провели багато часу в каплиці на самоті у молитві? І ще… Якою мовою Ви бачите сни: італійською чи іспанською?
Папа Франциск: Я бачу сни на есперанто (сміх). Я не знаю, як відповісти на це питання. Справді. Іноді я запам’ятовую сни іншими мовами… Мені не сняться сни різними мовами. Маю мало слів зі словами.
(Щодо Ґвадалупе) Я просив за світ, за мир, за стільки справ…Усі негаразди закінчуються у Її долонях. Я просив пробачення; просив, аби Церква зростала здоровою; я просив за мексиканський народ. Я молився багато також про священиків, про справжніх священиків, та сестер — справжніх, за єпископів теж справжніх. Я просив і про багато інших речей: це справи, про які дитина говорить зі своєю мамою, тому це таємниця. Дякую, Кароліно!
фінансово.
Щиро дякуємо!
