Ситуація з Романом Кисляком (переселенцем, який працює таксистом у Львові — певно, тепер уже не залишилося людей, яким це треба розповідати) набуває продовження. І справа не виключно в тому, що наша Перша леді, Марина Порошенко, погодилася випити з ним кави.
Наша держава поволі дозріває до того, що вже час переставати бути дикунами. Час викинути неприязність зі ставлення до людей з особливими потребами, перестати їх вважати «недолюдьми», як це випливало з радянського виховання, де всі мусіли бути тільки здоровими, а хворих соромливо (або і з гидуванням) спихували подалі з очей.
Нині в Україні підготували пам’ятку для працівників громадських закладів. У пам’ятці розповідається, як допомогти людині з діагнозом ДЦП та як правильно з нею спілкуватися, щоб вона не почулася вигнанцем у театрі, кафе або спортзалі.
Про це розповіла керівник Благодійної організації «Долоні щастя. ДЦП» Леся Миськів.
За словами пані Лесі, проблема інформування людей про ДЦП — дуже важливе питання, і його необхідно вирішувати, оскільки існує невидима психологічна стіна між здоровими людьми та людьми з ДЦП, а це не дозволяє їм повноцінно інтегруватися в суспільство.
«Ми підготували пам’ятку, яка розповідає, як краще комунікувати з людиною, у якої є ДЦП… Адже сім’ї, у яких виховуються дітки із синдромом ДЦП, теж хочуть бувати у тих же публічних місцях, як і будь-яка інша сім’я в Україні», — зазначила Леся Миськів.
Вона додала, що пам’ятка адресована персоналові публічних закладів і допоможе зрозуміти, як правильно поводитися з людьми, що мають особливі потреби.
«Коли ви зустрічаєте таку людину в публічному місці, то пропонуйте свою допомогу ненав’язливо. Зосередьтеся на словах, на розмові, а не на рухах. Будьте готові до того, що ви витратите на розмову з цією людиною трохи більше часу, ніж зазвичай. Але не потрібно сповільнювати свою промову. Людина з діагнозом ДЦП зазвичай має збережений інтелект. Ця людина вас чує і розуміє прекрасно, і готова на це відреагувати — хоча, може, і не так швидко, як людина без такого діагнозу. І потрібно обов’язково запропонувати свою допомогу в пересуванні, якщо людина знаходиться, наприклад, в інвалідному візку», — зазначила пані Леся.
Вона підкреслила, що більшість людей, не розуміючи справжньої специфіки дитячого церебрального паралічу, вважають, що така людина нездорова психічно. І головною причиною всіх страхів є відсутність інформації, що інтелект у цих людей збережений, і вони нікому не зашкодять.
За матеріалами: Обозреватель
фінансово.
Щиро дякуємо!
