Плюнь межи очі. Дай мені ляпаса. Але не перебивай, коли я говорю, бо тоді ти мені даєш зрозуміти, що я для тебе —ніхто!
У домі моїх батьків стояв стіл. Це не був один конкретний стіл, бо вони час від часу змінювалися, але на центральному місці найбільшої кімнати завжди стояв стіл. Завжди! Часом його прикрашали скатертиною, часом ні. Часто стояла на ньому тарілка з тістечками чи миска з фруктами. Ще частіше там стояла їжа, яку ми спільно споживали. Але траплялося й таке, що єдиною річчю, яку можна було побачити на ньому, було сонячне проміння, що віддзеркалювалося від поверхні. Мені це подобалося найбільше, бо саме тоді, коли на ньому нічого не було, ми сідали до столу, щоб порозмовляти.
Я пам’ятаю сотні розмов за цим столом — серйозних, веселих, мудрих і зворушливих. Саме тут я чув найважливіші слова у моєму житті: весь світ може від мене відвернутися, але батьки цього не зроблять; а коли я потребуватиму допомоги, завжди знайду її за цією адресою. Кожна розмова за цим столом була сповнена поваги та зрозуміння, і неважливо, хто за ним сидів — батько, мати, брат, сестра, член родини, хтось із знайомих, старший дядько чи молодший двоюрідний брат. Кожен тоді міг сказати, що хотів, і був вислуханий. Одна умова була обов’язковою для таких розмов — здатність нести відповідальність за свої слова.
Усі зібрані довкола столу могли зосередити свою увагу навіть на малій дитині, яка увірвалася до кімнати, аби сказати щось старшим. Ніхто її не відштовхував, ніхто не уговтував малюка, ніхто не марнував нагоди, щоб своєю поведінкою сказати: «Ти є для мене кимось дуже важливим».
Може, тому я зараз так серйозно до цього ставлюся. Може, тому викликає в мені сильний гнів ситуація, коли хтось перебиває співрозмовника на півслові. Може, тому така практика означає для мене натяк на те, що ти для мене значиш стільки само, що й вміст смітника на кухні. Даруйте, але я не можу сприймати це інакше.
Ситуації, коли хтось починає перебивати й змінювати тему розмови, викликають мій спротив. Навіть коли я з кимось не погоджуюсь, існує стільки можливостей, аби дати зрозуміти, що співрозмовник обрав невідповідний час і невластиве місце (коли це насправді так) для бесіди. Є ж стільки «опцій», аби звернути увагу на те, що розмова триває надто довго.
Отже, навіщо комусь постійно повторювати «ти для мене ніхто»? Особливо зараз, у час, коли стільки говориться про цінність діалогу….
Матеуш Охман, Bóg, Honor & Rock’n’Roll
Переклад: Мирослава Сиваківська, СREDO
фінансово.
Щиро дякуємо!
