Попільна Середа — у св. Сабіни
П’ятниця після Попільної Середи — у св. Йоана і Павла
П’ятниця І тижня Великого Посту — у Дванадцятьох Апостолів
Понеділок ІІ тижня Великого Посту — у св. Климента
Четвер ІІ тижня Великого Посту — у Діви Марії за Тибром
ІІІ неділя Великого Посту — у св. Марка Євангеліста
Середа V тижня Великого Посту
Престиж Віа дель Корсо (стародавньої Віа Лата) відображали встановлені вздовж неї монументи. Був серед них Вівтар Миру Августа (Ara Pacis). А єдине, що збереглося на сьогодні з трьох тріумфальних арок, колись зведених над цією великого значення дорогою, це колона Марка Аврелія, поставлена на пам’ятку про його перемоги над германцями.
Базиліка св. Марцела (Basilica di San Marcello) ідеально вписується в елегантну архітектуру цієї алеї, що відзначається вишуканим стилем, хоча початки цієї святині були значно скромніші, ніж римських будов. Як повідомляє Liber Pontificalis, тобто запис інформації про наступні понтифікати аж по XV століття, на місці, де стоїть базиліка, стояли стайні імператорської пошти, звідки щоденно десятки коней вирушали по всьому світу, розвозити листи по всій імперії.
Марцел став Єпископом Рима 306 року, під кінець неймовірно тяжкого періоду для ранньої Церкви. Криваві переслідування Діоклетіана розпочалися 303року; через два роки імператор — уродженець Далматії зрікся правління, а коли його наступники боролися за трон, ситуація християн перебувала немовби у підвішеному стані. Що більше, самі християни були поділені, а одна з фракцій, донатисти, вважала, що треба визнати неістинними всі таїнства, звершені священиками, які відступили від віри в часи переслідувань. Марцел став неприємністю як для держави, так і для Церкви, оскільки дозволив віровідступникам примиритися з Церквою (після відбуття покути), а водночас відмовився складати жертву імператорові Максентію як богові. Максентій повелів засудити Марцела на роботи в імператорських стайнях, де Єпископ Рима завершив життя 309 року н. е.
Можна припустити, що на місці сьогоднішньої базиліки спершу з’явилася каплиця, присвячена цьому папі-мученику, однак перша згадка про святиню в цьому місці походить із 418 року — періоду чергових поділів у Церкві, цим разом викликаних обранням антипапи Боніфація IV. Тим не менше, цей храм збільшувався, розростався і набирав значення. Під час розкопок під апсидою знайдено баптистерій V століття.
1368 року базиліку передали під опіку сервітам, і тоді в ній було кілька каплиць. Однак 1519 року храм повністю згорів, і на згарищі вціліло тільки величезне дерев’яне розп’яття XIV століття — цінний скарб, представлений під час Дня примирення, що його св. Йоан Павло ІІ відправив у базиліці св. Петра в першу неділю Великого Посту 2000 року.
Кошти на відбудову надав Лев Х, папа з родини Медичі, найнявши на архітектора венеціанця Якопо Сансовіно. Праці сповільнилися в рік розграбування Рима (Sacco di Roma, 1527) і завершилися тільки в середині XVI століття. Храм оздоблювали найславетніші римські митці поренесансної епохи. Його загнутий фасад, збудований 1686 року за авторством Карло Фонтана, — це вступ до розбуялого мистецтва бароко, яке знайдемо всередині храму. Інтер’єр святині може похвалитися незвичайним як для римських храмів твором: це велика, розбудована, барвиста, повна постатей сцена Розіп’яття, яку намалював Джованні Баттіста Річчі.
У каплицях бароковий розмах переплітається з гідністю ренесансу. Перша каплиця, праворуч від входу, може похвалитися дерев’яною, розмальованою в справжні кольори П’єтою. У вівтарі наступної каплиці вміщено реліквії святих Деньї та Меріти; його увінчує цілком драматичне зображення їхньої смерті. У третій каплиці знаходимо фреску XIV століття, яка представляє Мадонну з Дитятком. Бічні панелі представляють Різдво Господнє і Жертвування Ісуса в храмі, авторства Франческо Сальвіаті — одного з найвидатніших представників римського маньєризму.
В наступній каплиці знайдемо хрест св. Марцела, вшановуваний упродовж століть у процесії, яка проходить містом. Перін дель Ваґа, співпрацівник Рафаеля, намалював над цим хрестом фреску «Сотворіння Єви». Цей твір дуже нагадує роботу Мікеланджело у Сікстинській каплиці.
Ліворуч, у каплиці св. Павла, Таддео Цуккарі — титан мистецтва періоду Контрреформації, представив епізоди з життя Апостола народів. Образ над вівтарем становить рідкісний приклад малюнка на дошці і представляє навернення св. Павла.
Ковток живої води
Служебне священство робить вірних здатними втілювати у власне життя те священство, яким вони обдаровані під час хрещення. Завдяки цьому священству новий Божий народ, який є Тілом Христа, може складати істинне вшанування Богу Отцю через молитви та через участь у Євхаристійній жертві (саме тому під час урочистих Святих Мес збирається ціла церковна спільнота). Своєю чергою, це особливе посередництво у священстві Христа, передане служителям Його Церкви через Таїнство Священства, пропонує всім охрещеним їхню власну форму участі в освяченні світу. Святий Августин так писав у своєму Коментарі до Псалму 86:
«Отож коли промовляємо до Бога, возносячи до Нього наші моління, не відділяймо від Нього Сина; а коли молиться тіло Сина, нехай не відлучається від своєї Голови, аби був один Спаситель свого тіла, Ісус Христос, Син Божий, який молиться за нас і в нас, а ми молимося до Нього.
Христос молиться за нас як наш Первосвященик. Молиться в нас як наша Голова. А зрештою, як наш Бог, Він є Тим, до кого ми возносимо свої молитви. Тому ми розпізнаємо в Ньому наш голос, а Його голос — у нас. (…) Тому молімося до Нього, через Нього і в Ньому. Говорімо з Ним, а Він говорить з нами».
Джордж Вайґель, Елізабет Лев, wiara.pl
фінансово.
Щиро дякуємо!
