Продовжуємо спілкуватися з о. Миколою Петром Лучком на тему алкоголізму. Сьогоднішня розмова присвячена хворобі, яка є наслідком тісних стосунків із залежними людьми – йдеться про співзалежність. Від цієї хвороби страждають рідні та близькі алкоголіків, наркоманів, ігроманів – сама залежність може бути різна, але наслідки має завжди схожі.
— Отче, що таке співзалежність – як термін, як явище?
— Термін «співзалежність» означає залучення людини в негативну ситуацію, яка призводить до деструктивної поведінки, відмови від себе і розвитку почуття провини, депресії і, як наслідок, важких психосоматичних захворювань. Співзалежність розвивається там, де близька людина узалежнюється від алкоголю, наркотиків, азартних ігор тощо.
Професійний термін «співзалежність» був запроваджений до офіційної термінології невдовзі після того, як алкоголізм було визнано хворобою. Було помічено, що близькі люди, родичі алкоголіків та наркоманів мають зрушену поведінку, що є наслідком життя поряд із залежною особою – таку поведінку названо співзалежністю. Часом радіус ураження це не лише найближча особа до алкоголіка, наркомана чи ігромана, але також діти, батьки чи дальші родичі – тобто при одному залежному може захворіти декілька осіб.
о.Микола Петро Лучок / Facebook
— У чому виражається співзалежність, які її ознаки?
— Ми минулого разу говорили про алкоголізм, як про захворювання, що торкається чотирьох сфер життя. Співзалежність також торкається чотирьох сфер життя і тому також потребує комплексної допомоги. Недостатньо лікувати лише один симптом. Спеціалісти вважають, що співзалежність складніша, ніж залежність. Залежна людина має ознаки своєї хвороби, тобто по ній видно, що вона алкоголік, наркоман чи азартний гравець, бо людина є у стосунку до руйнуючого предмету такого, як алкоголь, наркотик, ігрові апарати тощо; а у співзалежних не видно матерії захворювання, бо на перший погляд така людина ніби робить добру справу, намагається допомогти іншій людині, що є у біді, але як наслідок такої допомоги її життя наповнене почуттям провини, почуттям жалю, претензіями, страхами, невдоволенням, відчуттям відсутності щастя, порожнечі і хвороба прогресує. Але насправді ось такі негативні плоди у особистому житті можуть дати поштовх до того, щоб співзалежна людина визнала, що насправді допомагає залежній особі неправильно. Співзалежна людина має виправдання для своєї поведінки, бо вона рятує людину в біді, але при цьому сама потопає і тягне за собою інших, наприклад, дітей. Така людина може прикриватися релігійністю, бо наголошує на тому, що несе свій хрест, але тут треба мати мудрість, щоб розрізняти істинну любов від патологічної залежності.
Співзалежна людина бере на себе не свою ношу, бере на себе забагато і знімає відповідальність з інших людей. Співзалежних люблять ті, хто хоче використовувати, адже вони не вміють сказати «ні», тому що бояться бути відкинутими.
— Ви згадували про те, що співзалежність, як і залежність, зачіпає чотири сфери людського життя. Які вони у цьому випадку?
— Якщо говорити про 4 сфери життя, які зачіпає співзалежність, то на першому місці тут стоїть духовна сфера – людина не знає своїх меж, у першу чергу меж своєї відповідальності, не вміє будувати партнерських стосунків, легко бере на себе роль героя, рятівника – бога. Наприклад, якщо жінка виросла в родині алкоголіка, то висока імовірність, що у подальшому вона знайде для себе чоловіка, який буде алкоголіком чи буде мати схильність до якоїсь іншої залежності, бо вона навчилась «рятувати, спасати».
Отже зцілити духовну сферу можна наверненням, яке буде полягати на тому, щоб навчитися не брати на себе чужу відповідальність, не брати на себе роль Бога у житті іншої людини, довірити ту людину Богові, зцілитись від ран, звільнитись від страхів, почуття провини, низької самооцінки.
Психологічна – це всі форми заперечення і форми захисту. Людина може носити в собі багато болю, але заперечувати це, а також мати велику потребу в допомозі з вирішенням особистих проблем та не зізнаватися у цьому. У родині алкоголіка завжди має місце насилля. Навіть якщо воно не фізично, то моральне, емоційне. Насилля через позбавлення можливості задовольнити свої основні потреби. Наприклад через занедбання своїх обов’язків чоловічих та батьківських – тихий алкоголік, як ще одна дитина, ї жінка перебирає на себе його обов’язки та турботи, і як наслідок живе з болем і жалем, відчуттям не щасливості, знедоленості. Або якщо немовля, яке цілковито залежне від дорослих, лежить у мокрих пелюшках, плаче, а ніхто не поспішає ці мокрі пелюшки змінити, то це занедбання кваліфікується, як насилля, бо це дитині належить по праву від батьків – догляд. Жінці від чоловіка по природі належиться підтримка, присутність, вміння надати безпеку, побут, матеріальне забезпечення. Бути чоловіком для жінки та батьком для дітей – це Богом дані обов’язки для чоловіка. Коли люди одружуються, то розраховують на те, що кожний внесе у сім’ю щось своє – жінка своє жіноче, а чоловік своє. І вже разом, як батьки, віддамо те, що належить дітям. Коли це не працює, то це занедбання переживається, як насилля. Навіть якщо це тиха форма алкоголізму, то шкода не менша. Увесь біль та жаль, яке людина переживає в хворих стосунках не раз вимагає кваліфікованої терапевтичної допомоги.
Соціальна. Співзалежна особа, внаслідок «біди» ховається від соціуму. У неї сильно звужується коло спілкування. Немає часу на друзів та відпочинок, немає часу на те, щоб тішитися життям.
Тілесна. Співзалежні люди часто мають фізичні недуги, які є прямим наслідком алкоголізму їхніх залежних родичів. Це відбувається через постійний стрес, емоційні перевантаження, втому тощо. І от людина лікує серце чи п’є ліки від безсоння, або заїдає своє важке життя і потім має проблеми із зайвою вагою, або стає лікоманкою. Тобто, життя поруч із залежною особою може спричинити якусь власну залежність. Але лікувати хворобу недостатньо, потрібно побачити, що причиною хвороби є співзалежність і міняти свій підхід до проблеми ближнього.
" Співзалежних люблять ті, хто хоче використовувати, адже вони не вміють сказати «ні», тому що бояться бути відкинутими
Впоратися із проблемами допомагають групи взаємодопомоги такі, як CoDA , Al-Anon – групи для рідних алкоголіка, та Nar-Anon для рідних наркомана. Там можна отримати реальну інформацію та приклад, як вирішувати свою співзалежність.
— Я раніше була впевнена у тому, що людина, яка надивилася у своїй родині на тата алкоголіка (наприклад), створюючи власну сім’ю буде шукати чоловіка, який був би повною протилежністю…
— Це підсвідомо. На цю тему є багато досліджень, відповідно також і багато літератури. Людина навчилася функціонувати у хворій сім’ї і знає, як себе поводити із залежними людьми, у неї вже є напрацьовані механізми. Наприклад, вже є групи для підлітків (Ал-Атін, Нар-Атін), в яких допомагають їм не повторювати досвід їх батьків.
Проблема також у тому, що у співзалежних низька самооцінка, яка зберігається незалежно від їхніх особистих досягнень і часто ретельно приховується, але саме вона штовхає на пошуки собі подібних, людей, які виросли у таких самих дисфункційних родинах. І от такі люди, знайшовши себе, або хтось один впадає у залежність, а хтось рятує, або починають з часом пити двоє. Найчастіше спрацьовує схема, що жінка з родини алкоголіка знаходить собі чоловіка з проблемами – алкоголь, наркотики, азартні ігри – і тоді вона включає свою навички, які вона здобула, коли бачила, як мама радила собі в аналогічних ситуаціях.
У них таке тунельне бачення, як у алкоголіків, які впізнають «своїх», куди би не прийшли. То важко пояснити, але дівчина серед (умовно) десяти хлопців вибере того, який має проблеми. До мене часом приходять люди, які кажуть, що от так якось є, що зав’язують стосунки саме з такими, не хочуть, але якось так виходить. Це на емоційному рівні. Такі сім’ї живуть по принципу емоційної гойдалки – від драми до щастя, від щастя до драми. І людина, яка звикла до такого, знайде собі когось, хто зможе їй таку емоційну гойдалку запевнити. Створити звичне середовище.
— Що повинно відбутися, аби людина відмовилася від тої емоційної гойдалки?
— Поки людина молода, то це цілком їй під силу витримувати такі перепади. Є ресурс, але з віком вже приходить також і розуміння та усвідомлення того, що її такі емоційні перепади руйнують. І вже з’являється бажання вискочити з цієї гойдалки і щось змінити. Мотиваційним у таких ситуаціях є дно – їхнє особисто дно, коли людина розуміє, що вже не тягне. Але щоб досягнути цього дна, треба зрозуміти, у чому їхня проблема. Співзалежні люди зазвичай не бачать своїх проблем, вони вважають, що головна причина їхніх нещасть це залежна людина, а з ними самими все гаразд. Вони пильнують дім та дітей, всіх годують, дбають за все, утримують родину – хіба ж це з ними щось не так? Співзалежні особи приходять до священика, щоб поскаржитися на своїх алкоголіків чи ігроманів, а священик рекомендує їм почитати якусь літературу, яка б допомогла їм, бо проблема співзалежності вже очевидна, радить піти на групи для співзалежних, і 90% таких людей вже не приходять вдруге. Вони не хочуть навіть починати щось змінювати. Вони прийшли по чарівну пігулку, про чудотворного копняка для своїх заблукалих чоловіків, батьків чи синів, а їх змушують працювати над собою.
— А буває так, що позитивні зміни у співзалежної особи та її праця над собою дають поштовх для позитивних змін у залежної особи?
— Так. Так часто буває. І це один із найкращих напрямків у допомозі залежній особі – почати виходити із співзалежності і по здоровому відноситися до проблем та хвороб оточення. Це потребує зусиль і жертв. Якщо співзалежна особа почне зцілюватися, лікуватися, найближчі можуть бунтувати, алкоголік також буде бунтувати, бо його хворобі вигідно мати когось залежного від нього, ким можна маніпулювати. Але це правильний шлях. У першу чергу, це допомога самому собі. Це відповідальність, яку Господь на нас кладе — любити себе. У співзалежних людей дуже високе почуття провини і воно голосно промовляє, коли людина починає роздумувати, чи не піти їй до психотерапевта або на групу взаємодопомоги, бо це ж їй доведеться витрачати час та зусилля на себе. Ще по бабках, лікарях чи до священика людина піде, бо це зазвичай одноразове та короткотривале, а все решта вимагає часу, певних зусиль і тому на таке важко зважитися.
" Співзалежні люди зазвичай не бачать своїх проблем, вони вважають, що головна причина їхніх нещасть це залежна людина
— Чи можемо говорити про те, що життя співзалежних осіб протікає за якоюсь схемою?
— Є певний сценарій, згідно якого співзалежна особа функціонує – це називається трикутник Карпмана. Я вже згадував, що співзалежна особа має такий комплекс героя-рятівника, але з часом та людина, яка ще вчора рятувала, прибирала наслідки, дбала і вболівала, починає почуватися використаною, самотньою і наступає зміна ролі – тепер вона жертва і ображається, закривається, демонструє всіма доступними способами, що вона жертва. Співзалежні мають схильність до ілюзій і такого «магічного мислення»: «Він зміниться заради мене, я все зроблю і він зміниться». Вона переконана, що має в собі стільки сили, що змінить особу, але цього не відбувається ,людина емоційно вигорає і з рятівника перетворюється на жертву, а вже з жертви стає переслідувачем.
— Що означає «стає переслідувачем»?
— Людина починає виливати весь негатив на того, кого раніше рятувала – від докорів та обзивання, через скандали і аж до того, що буде ходити і всім розповідати, який він поганий, як він вчинив, як зіпсував життя, але за якийсь час почне почуватися винною і знову повернеться до ролі рятівника. І так може продовжуватися дуже довго.
Можливо, варто додати, що співзалежна поведінка може сформуватися не лише у стосунках із алкоголіком чи наркоманом, але також у відносинах із начальником чи надто домінуючим чоловіком/дружиною. От наприклад, ваша мама схильна до емоційної нестабільності і з часом ви починаєте брати на себе відповідальність за її почуття, намагаєтесь якось врятувати, посприяти, щось замість неї зробити, готові відмовитися від своїх планів, пожертвувати своїми інтересами, часом, знехтувати потребами чоловіка, бо почуття провини це рушійна сила ваших стосунків із мамою. Коли ж ви почнете виходити із стану співзалежності, то зустрінете опір і несприйняття. Адже тепер йде чіткий розподіл відповідальності, встановлюється межа і має право на звучання слово «ні». Співзалежність може сформуватися, коли начальник починає переобтяжувати підлеглого обов’язками, просить залишитися після роботи, виправити чиїсь помилки, витягнути проект, і людина на початку бере на себе забагато, бо їй це подобається – почуття потрібності, відчуття того, що шеф довіряє, покладається і його не можна підвести. Але потім приходить розуміння, що вона несе не свою ношу, жертвує своїм часом, стосунками в родині, відпочинком і це не оплачується, не обговорюється і приходить розуміння, що її використовують і вона стає жертвою.
" Часом так буде, що залишити алкоголіка у його хвороб буде Божим вчинком, якщо це буде з довірою, співчуттям та молитвою, з розумінням того, де закінчилися межі нашої компетентності та відповідальності за вибір іншої людини
Співзалежна особа може вирости в родині священика, військового, вчителя, тобто там, де є авторитарний тиск, також де є хворі психічно, або фізично особи і все крутиться довкола них, нехтуючи потребами інших членів сім’ї чи дітей.
— Буває таке, що жертвам починає подобатися бути жертвою і вони з якимось пієтетом та замилуванням плекають той стан в собі?
— Так. Вони цього можуть не усвідомлювати, але їм це вигідно. Ми виросли у радянських часах, як і наші батьки та діди. А це дисфункційна система, яка не шанувала гідність особи і порушувала її межі. Практично всі ми зростали у таких умовах і тепер збираємо наслідки. Це співзалежність на рівні суспільства, країни і родини. Зцілення у великій мірі приходить через усвідомлення, що таке особа, які у неї права та які обов’язки, правильне розуміння, яке приніс Ісус і показав нам нашу гідність та водночас наші обмеження. Це добре пояснюється на прикладі учня, який вирішив зрадити Ісуса. Що робить Ісус? Він не порушує право вибору учня вчинити так, як той хоче. Він все розповів, все сказав, всього навчив, але вибір залишив за людиною. Бог дозволяє людині вибрати зло і навіть смерть, бо не порушує тої свободи, яку Сам дав людині. Бо Любов може бути тільки в єдності з пошаною свободи вибору людини. Часом так буде, що залишити алкоголіка у його хвороб буде Божим вчинком, якщо це буде з довірою, співчуттям та молитвою, з розумінням того, де закінчилися межі нашої компетентності та відповідальності за вибір іншої людини, а як наслідок – це може допомогти взяти відповідальність на себе і почати змінювати своє життя, але якщо ні, то ні – людина має право нищити своє життя, а я маю право не брати у цьому участь і вибрати дорогу життя. Ісус дає нам чудовий приклад в Євангелії від Йоана у 6 розділі, де група юдеїв каже, що не можуть слухати, що треба їсти Його Тіло і пити Його Кров і відходять, залишають Ісуса. Співзалежна особа почала б бігати за ними і просити не йти, повернутися, обіцяла б змінитися, змінити свої слова, а Ісус відпускає і дає їм можливість вибору не споживати Його Тіло і Кров, відмовитися від повноти життя і навіть задає пряме запитання найближчим учням, котрі теж сумнівались, чи і вони не хочуть відійти. Він не хоче стосунків на підставі примусу чи страху, але на підставі вибору.
Товаришувати співзалежним людям треба вміти. Часто — це професійна допомога. Адже вони приходять з проханням «Отче, зробіть щось» Тобто ви зробіть (зі мною, з ним, зі всім цим), а я візьму вже готове.
— Звідки у співзалежних почуття провини, якщо не вони стали причиною чи поштовхом до залежності?
— Найчастіше це пов'язано із тим, що вони зазнали приниження своєї гідності та були втягнуті у дитинстві у проблеми своїх ближніх, беручи на себе за них вину — не маючи при цьому жодної особистої провини (наприклад у тому, що тато алкоголік). У багатьох людей почуття провини є фоновим. Воно виникає також на підставі того, що людина не пізнала своєї гідності, не пізнала Бога як люблячого Отця із всією правдою про прощення, про відкуплення боргів та гріхів, тобто людина не досвідчила Живого Бога. Бо тільки Живий Бог скаже: ти — моє улюблене дитя, хоча й згубилося і заплуталося у гріхах, але даю тобі вихід, — бо Ісус дорога істинна, веде до повноти життя. Людина, яка пізнала Бога не живе з почуттям вини, вона знає, що кожного разу, коли падає, Господь має силу її підняти.
— Ви на початку говорили про те, що залежна людина може втягнути у хворобу до 10 осіб. Чому так відбувається?
— У родині, де є залежна особа і, відповідно, завжди присутня якась форма насилля, за замовчуванням починають працювати три правила, щоб люди могла існувати у цих непростих обставинах. Правила ці руйнуючі, дисфункційні і приносять в результаті багато шкоди, але сім’Ї їх засвоюють, щоб хоч якось функціонувати:
1. Не говори. Про проблему не говоримо – це табу. Жінка довго нікому не розповідає сама і також дітям каже не розповідати. Буває, що зізнаються на сповіді, але ніколи публічно. Це соромно і боляче, тому це замовчують і не звертаються по допомогу.
2. Не відчувай. Заборона на почуття, вони пригнічуються, приховуються. Дітям забороняється відчувати. Людина, наприклад, забороняє собі плакати, бо якщо алкоголік агресивний, то це може його спровокувати і буде ще гірше, або така ситуація – був скандал, всі були учасниками – всі бачили, як тато бив посуд і нищив меблі, всі у шоковому стані, а наступного дня ніхто не говорить про почуття – мама не слухає про почуття дітей, може так бути, що навіть у сім’ї не обговорюють, що ж це таке вчора було. Не дозволяється прояв почуттів. А з часом може статися так, що людина має в собі вже стільки того болю, що почуття наче заморожуються і вона перестає виражати їх взагалі, хіба якісь істеричні прояви. Але мама вже не здатна на прояв почуттів до дітей, сили немає щось відчувати. І діти також ростуть такі «заморожені».
3. Не вір. Навіть якщо все добре зараз, то через 5 хвилин вже може бути все погано. І оце «не вір» допомагає людині мати ілюзію контролю над ситуацію, бо вона воліє не вірити, ніж дати знову розбити собі серце.
Це не поодинокі випадки, коли співзалежні люди будують собі життя за цими правилами і всіма силами намагаються таким чином триматися на плаву, хоча насправді все навпаки – стає ще гірше.
Є такий тест, який допомагає визначити на скільки ви співзалежні. Його без проблем можна знайти навіть в інтернеті.
Зараз багато інформації на тему співзалежності, є багато груп, які допомагають впоратися із хворобою, є наставники по програмі 12 кроків для співзалежних, які допомагають і підтримують навіть на відстані, через скайп. Жінки працюють із жінками, а чоловіки з чоловіками.
Наше завдання дати людям поштовх до змін. Можливо, прочитавши це вони зрозуміють, що настав час щось змінити, і скористаються вказівками та почнуть шукати допомоги.
— Дякую за розмову.
фінансово.
Щиро дякуємо!
