«Ти є порох і вернешся в порох» (Бут 3, 19).
Світ не стоїть на місці; ми — свідки неймовірних змін: економічних, технологічних, суспільних та культурних. Те, що здавалося нам неможливим ще 10‑15 років тому, сьогодні стало невід’ємною частиною життя.
Усі ці зміни зачіпають кожну сферу нашої життєдіяльності й недивно, що ми, католики, шукаємо орієнтирів, що вкажуть нам, як сприймати ті чи інші речі. Науково-технічний прогрес та суспільні трансформації почали також впливати й на те, що для християн завжди було символом переходу до вічності. Й ось зараз, у листопаді, який у Католицькій Церкві традиційно присвячений молитвам за наших померлих, CREDO запрошує о. Якуба Ґонцяжа ОР, настоятеля спільноти домініканців у Львові, духовного отця Львівського деканату РКЦ, до розмови про вплив суспільних змін на розуміння і сприйняття смерті та чину похорону.
— На мою думку, варто почати від «свіжої» інструкції стосовно поховання тіл померлих, а також зберігання праху в разі кремації.
— Отже, інструкція Конгрегації віровчення під назвою «Ad resurgendum cum Christo» вийшла 15 серпня 2016 року. Це документ, що перегукується з попереднім, від 1963 року, тобто з часів ІІ Ватиканського Собору: з часів, коли Церква почала відкриватися й помічати світ, що змінюється. Цей документ уперше дозволив католикам згідно зі своїм сумлінням та у спільноті Церкви проводити кремацію. Раніше, як випливає з інструкції, це було заборонено, й люди, які бажали спалити своє тіло по смерті, не могли розраховувати на католицький похорон, адже цей учинок сприймався як знак невіри у християнське вчення.
— Але ж є слова з Книги Буття «ти є порох і вернешся в порох»?
— Саме так. Але, здається, навіть сама назва документа — «До воскресіння з Христом» — показує сенс наслідування Христа нами як Його учнями. Це спроба наслідувати Христа в усьому, що можемо зробити. І якщо Ісус помер, був похований у гробі та з цього гробу воскрес із мертвих третього дня, — то для нас це має значення не лише, як подія, що мала місце в історії, але це також демонстрація того, як належить учинити із нашим тілом після нашої смерті. Якщо для нас важливий знак порожнього гробу на Великдень, тоді для нас, християн, важливий також і традиційний спосіб поховання: у землі, в гробі, з надією, що цей гріб також буде порожній, що ми у славі воскреснемо разом із нашим Господом, коли Він прийде наприкінці часу.
Можна сказати, що все, що сталося з Христом, мало сильний культурний контекст тієї традиції, в якій Він народився, виховувався, жив і помер. Якби Він народився в іншій частині світу, то все могло б бути інакше. Зрештою, ми всі вкорінені у якійсь традиції та культурі; думаю, що традиція, збережена у Святому Письмі й переказана Словом Божим, є загально зрозумілою та багатою у своєму значенні.
— Тим не менше, кремація набирає популярності також і серед католиків.
— Звичай кремації, що активно поширюється світом, особисто для мене є знаком двох речей. По‑перше, це показує, що люди у різних частинах світу мають ті самі проблеми, пов’язані з тілом: це проблемне переживанням своєї тілесності, несприйняття тіла. Якщо подивитися на тематичні дослідження, то можна побачити, що неймовірна кількість людей ненавидить своє тіло. А з іншого боку — тіло стає надзвичайно важливим: про це свідчать нескінченні кількості дієт, косметичних засобів, процедур та хірургічних втручань, а це змушує думати, що тіло відіграє нечувано важливу роль. І висновок напрошується сам: там, де люди мають найбільші проблеми зі сприйняттям своєї тілесності, де вони мають негативний підхід до свого тіла, ставлячись до нього як до чогось поганого, як до джерела страждань та (за Платоном) як до в’язниці душі, обмеження й клітки, що заважала жити на повну, — там найбільше поширена кремація.
Фото: Pixabay
— Зараз маніпулювати людьми стало легше. ЗМІ й телебачення роблять це досить успішно, але також і досить дивно. Бо, з одного боку, нас заливає з екрану насильством — убивства, смерть і криваві жахіття; а з іншого боку, в перервах на рекламу, — «купи крем і будь вічно молодим». Але все це спрямоване на тіло, жодна реклама не скаже «подбай про душу».
— І це, на мою думку, другий знак: поширення звичаю кремації стає визнанням невіри у воскресіння тіла. Християни, які по смерті хочуть спалити своє тіло у крематорії, хоча й допускають певною мірою факт, що Ісус Христос, можливо, воскрес, але усвідомлення того, що й вони також воскреснуть — втратили. А саме з факту воскресіння випливає необхідність поваги до тіла не лише за життя, але також і тоді, коли тіло вже завершило свої функції у цьому світі й чекає на момент воскресіння. Як на мене, втрата усвідомлення воскресіння робить так, що тіло по смерті перестає відігравати належну роль: навіщо ним перейматися, якщо й так невідомо, що там далі буде. Ось так я це розумію.
Звісно, це тема для широкої дискусії з багатьма різними аргументами; але особисто я спостерігаю це саме у такому ключі.
— Повернімося до інструкції.
— Я вважаю, що дата появи інструкції не випадкова, адже 15 серпня — день, коли Церква відзначає взяття Богородиці Марії до Неба з тілом і душею, тобто підкреслює значення тіла: воно існує не для того, щоб розвіяти його, як порох у горах, а для того, щоб зазнати божественного преображення. Бог прагне спасти не лише нашу душу, але має свій геніальний план також і для нашого тіла. Тому ця інструкція допускає ситуації кремації, але зазначає, що вона не повинна випливати з мотивів, які суперечать християнській вірі, а самі останки мають зберігатися належним чином.
Інструкція також зазначає причини, за яких можлива кремація тіла: гігієнічна (санітарна) — якщо людина померла від якоїсь небезпечної інфекційної хвороби і тоді тіло її краще спалити; економічна — наприклад, якщо родичі не мають фінансових можливостей для того, щоб перевезти тіло на інший континент у труні; й третя причина — це суспільні зміни, коли зникають похоронні фірми, а залишаються самі крематорії. Є такі країни, де міські крематорії стали джерелами обігріву міста. Звучить страшно, але для багатьох це реальність: практичний підхід до того, як використати «непотрібні елементи», аби заощадити кошти. Суспільство вже змінилося. Це знак браку віри та відсутності поваги до людського тіла.
— І тут варто порушити питання екології. Зараз це актуальні, модні й популярні тенденції. Екологічна їжа, будинки, одяг, джерела енергії, автомобілі. Бути «еко» в усьому — також і в способах захоронення померлих. Наголос на злитті з природою після смерті. Начебто нічого поганого, але чи аж на стільки добре?
— Для християн істотними є два елементи, які виражаються в учинках милосердя щодо душі та щодо тіла. І ось що стосується тіла, то вчинком милосердя є гідне поховання. Має бути розуміння, що таким чином я виражаю свою любов і повагу до людини, яка вже безпорадна й не може собі нічим допомогти, а я можу потурбуватися про її померле тіло. Це свідчення моєї любові та поваги до того, ким була ця людина за життя: це не лише емоції, свідомість і душа, але також її тіло, яке було храмом Святого Духа, як у це віримо ми — християни, і вшановуємо тіло, яким послужився Святий Дух, аби чинити добро у цьому світі і яке Він освячував своєю присутністю. А вчинок милосердя щодо душі — це, у цьому разі, молитва за померлих. Молитися за конкретних померлих набагато легше у місці, яке для цього призначене, де я можу зібратися зі своєю родиною біля могили близької людини — на кладовищі чи у крипті, — але в місці, яке запрошує до зосередження й молитви. Однак якщо немає такого чіткого місця поховання, тоді моя молитва за померлих може стати дуже неконкретною. Втрачається відчуття присутності святих, у сопричастя яких ми віримо.
Інструкція нам виразно каже, що перетворення своїх померлих на зелені насадження чи розвіювання їхнього праху — це відсутність поваги до іншої людини та її тіла. Тому, навіть якщо з якихось причин, які не суперечать християнській вірі, людина піддала своє тіло кремації, то урна має зберігатися в належному місці: чи то цвинтар, чи крипта, чи спеціально відведена стіна для вмурування останків. Не можна тримати урну вдома, розділяти прах між членами родини чи друзями померлого, або робити собі прикраси з останків, навіть якщо це має бути знаком особливої пам’яті про близьку людину. Для католиків це недопустимо, адже це відсутність поваги та профанація.
— Чи гіпотетично можливо, що за якихось 20-30-50 років з’явиться нова інструкція, яка буде більш «про-екологічна», ніж сьогоднішня?
— Вчення Церкви щодо істин віри незмінне: Христос за нас помер і воскрес. Всі охрещені разом із Ним беруть участь у Його смерті та воскресінні вже тепер, ще на цьому світі. І незмінним буде також вчення щодо поваги до тіла після його смерті. А щодо технічних рішень, то можливі певні зміни, зумовлені перемінами в суспільстві. Тобто я припускаю, що можлива така ситуація, коли купити звичайну труну буде надзвичайно складно, й іншого виходу, як тільки піддати тіло спаленню, не буде. Але при цьому неймовірно суттєвим має бути збереження головних умов: повага до тіла й віра у воскресіння тіла та вічне життя.
Із цим пов’язана ще така цікава річ: тисячоліттями кості святих були оточені неймовірною пошаною. Я говорю про реліквії, на прикладі яких ми бачимо, що той рівень святості, якого людина досягнула за життя, якимось чином, за Божою справою, залишається також у її кістках, а інші люди через контакт із реліквіями отримують благодаті. Екзорцисти можуть підтвердити, що при зустрічі зі злим духом реліквії відіграють важливу захисну роль. Освячення людини, яке відбувалося через Божу благодать протягом її життя, стосується не лише людської душі, але також і тіла. Люди, які вирішують спалити своє тіло, втрачають можливість того, що їхні кістки колись стануть реліквіями.
— Згідно з інструкцією, існує заборона на розподіл кремованих останків. А зараз ми говоримо про часточки кісток, що як реліквії розпорошені по світу. Як бути з цим?
— Думаю, що з цим є так: заборона на розподіл праху має на меті захистити його від профанації. А реліквії розділяються для того, щоб їх ушановувати, а не профанувати. Кінцева мета зумовлює відмінний підхід Церкви до цих випадків.
Є ще один важливий момент в інструкції: Меса та всі інші похоронні обряди мають відбуватися при труні померлого, а не при урні з його прахом. Але часто можемо почути про те, що Святу Месу відслужили біля урни. Однак усе, що стосується католицького похорону, повинно відбуватися перед кремацією. І ще одне: людині, яка за життя виразно декларує своє бажання бути спаленою по смерті й хоче, щоб її останки були розвіяні, — буде відмовлено у католицькому похороні.
— Дякую за розмову, за те, що ділитеся з нами своїми думками.
фінансово.
Щиро дякуємо!
